Цього року День пам’яті жертв політичних репресій припало на 21 травня. Зазвичай у цей день вшановують людей, які стали жертвами радянського тоталітарного режиму — від злочинів комуністів-більшовиків постраждали мільйони українців. Але символічно, що саме 21 травня є днем народження ще однієї людини, яка стала жертвою, — ні, не радянських часів, а політичного режиму в роки незалежної України. В цей день журналістові Георгію Гонгадзе виповнилося б 48 років... На жаль, його немає в живих вже майже 17 років. І за весь цей час Україна, попри заклики європейських структур і боротьбу окремих сил всередині самої країни, так і не дала остаточної юридичної відповіді — хто є замовником вбивства? «Справа Гонгадзе — Подольского» вже протягом багатьох років є символом непокараного зла і ганьбою для політиків, які не бажають ставити крапку в цій справі.
«Вшановуючи пам’ять всіх жертв політичних репресій, хочу зосередити увагу стосовно однієї із них, вже наших часів, кати якої ще не покарані. Йдеться про Георгія Гонгадзе — жертви політичних репресій періоду режиму президента Л. Кучми, — написав у себе у ФБ перший генеральний прокурор України (1991 — 1993), суддя Конституційного Суду України (2006 — 2015) Віктор Шишкін. — Увійшовши у судовий процес за звинуваченням генерала МВС Пукача як організатора вбивства Гонгадзе, викрадення і катування громадського діяча Олексія Подольського (я є представником останнього), мені на законних підставах вже вдалось ознайомитись із більшістю матеріалів справи, окрім тих, що розглядались Печерським судом у закритому режимі.
Виявляється дуже неприглядна для «честі» нашої судової системи картина. Наводжу неповний перелік претензій:
1. Відсутність повноти встановлення всіх обставин подій і ролі всіх причетних до них суб’єктів, як того вимагає закон.
2. Ігнорування процесуальних прав потерпілого Олексія Подольського як у справі Пукача, так і в справі, яку виділено в окреме провадження щодо осіб, яких треба встановити, що вони були замовниками чи підбурювачами вказаних злочинів, але в цій справі Подольського навіть не визнано потерпілим (том справи 120, аркуші спр.185 — 188).
3. Суд, явно з ігноруванням процесуальних заборон, допустив до участі у справі Валентину Теличенко як представника потерпілої Мирослави Гонгадзе, хоча вона такою бути не може, бо раніше вже була допитана як свідок щодо вбивства Георгія, і самою прокуратурою їй у статусі представника було відмовлено. У цій справі, як виявляється, вона виконує роль «троянського коня».
4. Вилучено із доказової бази щодо встановлення повної картини злочинів не лише беззаперечних з позиції технічної експертизи записів розмов замовників і підбурювачів злочинів, що є на плівках майора Мельниченка, а й його безпосередні протокольні свідчення, отримані у встановленому законом процесуальному порядку. (т. с. 130, а. с. 244 — 246).
5. І головне — те, що влада намагається приховати від громадськості? Постійно ігнорувалися заяви обвинуваченої особи щодо подільників. Такі заяви суд не лише зобов’язаний, а й мав можливість перевірити безпосередньо в судовому засіданні. Мені, народному судді за радянських часів, тоді таке ігнорування, навіть у думках, не могло прийти у голову, а в «правовій» державі Україна, виявляється, можна. Обвинувачений за організацію вбивства Г. Гонгадзе, викрадення і катування Подольського генерал МВС Пукач неодноразово пояснював судові й робив заяви про допит замовників злочинів. Однак суддя Печерського суду Мельник і товариші, колегія Апеляційного суду постійно відмовлялись їх задовольняти й перевіряти ці свідчення. Пукач визнавав себе організатором злочинів, але в групі разом із замовниками і підбурювачами, та чітко називав цю групу — він, Кучма, Литвин, Кравченко (вбитий міністр МВС). Це випливає з таких матеріалів справи — т. с. 121 — а.с. 4, 19, 27, 33-34, 41-43, 53-54, 78-79, 152, 171, 177-178, 213; т. с. 122 — а.с. 34-36, 39, 73-74, 80-81, 89, 96-98, 101-102, 134-135, 155-156, 162, 190; т. с. 123 — а.с. 64.
Про необхідність допиту Л. Кучми вимагали також — згадана В. Теличенко (т. с. 130, а. с. 125) і потерпілий Олексій Подольський (т. с. 139, а. с. 75-96 тощо). Гадаю, наведеного достатньо для висновку, що не лише попередня влада, а й сучасна не бажає бачити в Україні законне, а головне — справедливе правосуддя».
Чому? «На мою думку, там є всі матеріали для розслідування, просто немає політичної волі сьогодні відверто сказати, що колишній президент був замовником цього злочину... — заявила на телеканалі ZIK голова парламентського комітету з питань свободи слова Вікторія СЮМАР. — Гадаю, сьогодні вже зрозуміло й що там відбувалося безпосередньо на місці. З одного боку, був наказ покарати, як це було зафіксовано на плівках Мельниченка і як це неодноразово робили так звані орли Кравченка, коли вони вивозили в ліс для того, щоб залякати. І там стався цей ексцес, оскільки Гія був сильним, принциповим, хоробрим і чинив спротив... Але ж усі розуміють, що причетність мала місце».
Насправді, слова про те, що «немає політичної волі», звучать протягом багатьох років. Власне, а в чому ж проблема? Як розшифрувати ці слова? З таким запитанням ми звернулися до самої Вікторії Сюмар. Також ми поцікавилися в неї: так, багато що залежить від Президента, але, виходячи з того, що в нас все-таки парламентсько-президентська республіка, що зроблено парламентом, комітетом, який вона очолює, в цьому напрямку? Наше повідомлення у «Фейсбуці» Вікторія побачила, але залишила без відповіді, як і пропозицію записати коментар телефоном... Тому запитання — що означає відсутність політичної волі? — ми адресували нашим співрозмовникам.
«Прошу українську громадськість, а особливо ЗМІ, не ігнорувати хід судових засідань у касаційній інстанції і зосереджувати увагу на цьому процесі, хоча б заради пам’яті убієнного режимом Кучми вашого колеги по журналістському цеху — Георгія Гонгадзе», — написав Віктор Шишкін. Нагадаємо, наступне засідання у «справі Гонгадзе — Подольского» відбудеться 31 травня, в середу, о 10.00.
«ГАРНІ СТОСУНКИ ПОРОШЕНКА З РОДИНОЮ КУЧМИ І Є ПРОЯВОМ ВІДСУТНОСТІ ЦІЄЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ»
Iгор ЛУЦЕНКО, народний депутат, «Батьківщина»:
— У «справі Гонгадзе» все очевидно. Там є критична маса матеріалів, якої досить для того, щоб оголосити колишнього президента причетним до вбивства. Насправді, це одна з тих справ, яка зараз штучно блокується керівництвом країни — перш за все, Порошенком, котрий сьогодні залучився певною підтримкою зятя Кучми — Пінчука, сім’ї Кучми за рахунок того, що в нього є телеканали, що в нього є нібито лобістські можливості на міжнародній арені, хоча вони насправді зараз нам більше шкодять. Тож гарні стосунки з Пінчуком і є проявом відсутності цієї політичної волі. Звісно, ніхто зараз Кучму карати не буде. Хоча він давно мав би вже сидіти — для цього є всі необхідні докази.
«ЙДЕТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ПРО ЗАГИБЕЛЬ ГОНГАДЗЕ»
Олексій ДАНИЛОВ, колишній голова Луганської ОДА (2005 р.) та екс-мер Луганська (1994 — 1997 рр.), народний депутата V скликання:
— Фраза «немає політичної волі» просто приховує відсутність зацікавленості влади у притягненні до відповідальності тих чи інших посадових осіб. У справі вбивства Гонгадзе такою недоторканною фігурою є Леонід Кучма. І йдеться не лише про загибель Гонгадзе. Мало хто згадує про першу жертву — луганчанина журналіста Петра Шевченка, якого повісили в Києві. Потім журналіста із Слов’янська Ігоря Александрова, якого забили бітами в рідному місті. Людей, які стали жертвами на той час, було багато. Їх убивала система, а правоохоронці та представники СБУ робили вигляд, що начебто розслідують ці вбивства. Досі ніхто не відповів офіційно і достеменно, хто саме стоїть за цими смертями. А все тому, що ті, хто перебуває на владному олімпі, є «дітьми» Кучми. Вони вийшли з його системи і свого «батька» чіпати не будуть. Той, хто наважиться на це, матиме великі проблеми. Це ж стосується як банди Кучми, так і банди Януковича. Нам створюють картинку начебто переслідування Януковича, а насправді ніхто його чіпати не збирається, адже ті, хто нині перебуває в Україні, має вплив і статки — вони були спочатку в системі Кучми, а потім у системі Януковича. Отже, йдеться не про політичну волю, а про залежність нинішніх від колишніх.
«А СКІЛЬКИ РАЗІВ СЮМАР І ДЕПУТАТИ (КОЛИШНІ ЖУРНАЛІСТИ) ПОРУШУВАЛИ ПИТАННЯ ЗАМОВНИКІВ У ПАРЛАМЕНТІ?»
Леонід ФРОСЕВИЧ, головний редактор видання «Український репортер»:
— Мені як журналісту хотілося б запитати Вікторію Сюмар, а скільки разів вона разом з колегами-депутатами, які є колишніми журналістами, порушувала у парламенті питання про замовників убивства Георгія Гонгадзе? Чому, зрештою, депутатська група колишніх журналістів у парламенті жодного разу не ініціювала початку депутатських слухань з приводу повноти розслідування «справи Гонгадзе — Подольського»? Боюся, що тут Вікторії Сюмар похвалитися нічим.
Ми неодноразово чуємо про політичну волю. Ще Ющенко обіцяв довести справу про вбивство Георгія Гонгадзе до логічного завершення. Однак ці обіцянки залишилися обіцянками — все обмежилося покаранням виконавців. Нині знову розмова про так звану політичну волю. Вікторія Сюмар, очевидно, розуміє, що ця політична воля залежить від однієї людини — Президента Порошенка.
Дивно, у Верховні Раді нібито є коаліція, у них є більшість у парламенті. А що заважає хоча б викликати для розмови у Верховну Раду генерального прокурора Юрія Луценка? Вважаю, що сьогодні такі міркування щодо політичної волі — це своєрідна гра в популізм на гучній кримінальній справі, і більше нічого.
«УКРАЇНА РУХАЛАСЯ ДО ЄВРОСОЮЗУ І НАТО — РАПТОМ ЦЕ НЕ СПОДОБАЛОСЯ МОСКВІ, І ПОЧАЛАСЯ КОЛОТНЕЧА...»
Анатолій МАТВIЄНКО, народний депутат, «Блок Петра Порошенка»:
— Мені складно коментувати, оскільки я не маю безапеляційних доказів, що це було саме так. Ви згадайте атмосферу, в якій це все відбувалося. Україна рухалася до Євросоюзу і НАТО — раптом це не сподобалося Москві, і почалася колотнеча довкола того, що все це треба «збити». Для цього були використані всі можливі варіанти, включаючи те, що Кучма почав «блукати»: його варто було поставити на місце і примусити виконувати волю Москви. Це було зроблено, в тому числі, і «справою Гонгадзе». Ось моя версія, чому це сталося. Замовником є Москва. Виконавці — це флюгери, яких у нас сьогодні дуже багато, включаючи Міністерство внутрішніх справ і просто великих, і не тільки великих політиків, яких «розвели» на емоціях їхньої безглуздості, самолюбства, через їхні інтриги та інші речі... Я вважаю, що замовник відомий. А чому про це мовчить наш політикум, мені невідомо. Що стосується Подольського, то це все одна технологія, вони ніколи не робляться безальтернативно.
***
Як бачимо, думки народних депутатів різняться. Анатолій Матвієнко фактично повторив одну з популярних відмовок про «російський сценарій». За його словами, «Україна рухалася до Євросоюзу і НАТО — раптом це не сподобалося Москві і почалася колотнеча», мовляв, «замовником є Москва». Це алогічно. Давайте пригадаємо ті часи. Лише декілька прикладів. По-перше, Кучма був не дуже задоволений, що 1995 року Україна стала членом Ради Європи. Подруге, через фальсифікації і застосування політичних технологій ним були виграні президентські вибори 1999 р., після яких тодішня влада відчула абсолютну безкарність. По-третє, саме за вказівкою Кучми Україна 2004-го здійснила розворот на 180 градусів з курсу НАТО. Тобто Кучма ніколи не був справжнім прибічником прозахідного курсу, в його варіанті це виглядало як гра в так звану багатовекторність. І насамкінець щодо причетності російських спецслужб. Потрібно розуміти, що основна проблема — це те, що відбувалося в тодішньому першому кабінеті країни. А як, окрім Гонгадзе, бути зі злочином проти Подольського, який стався за три місяці до вбивства Гонгадзе? А ще раніше був замах на життя Єльяшкевича. До речі, всі ці три злочини зафіксовані на «плівках Мельниченка». Тому, коли існує такий «багаж» компромату, звичайно, іноземні спецслужби використали його, щоб впливати на тодішнє керівництво країни. А хіба не сам Кучма загнав себе у пастку і підставив всю країну?
