Йому інкримінують виготовлення дитячої порнографії та розпусні дії щодо неповнолітніх. Статті серйозні і на «зоні» вкрай непопулярні. Ув’язненим із такими статтями припадає несолодко. Як сказав Дмитрієв, «із такою статтею на зоні не живуть». А тепер йому загрожує до 15 років ув’язнення.
Приводом стало те, що у Дмитрієва знайшли фотографії голої неповнолітньої прийомної доньки, 2005 року народження. До речі сказати, фотографування слідство також вважає розпусною дією. А про всяк випадок, якщо звинувачення в педофілії не підтвердяться, додали ще звинувачення в незаконному зберіганні зброї. А ось журналіст Шура Буртін, який до друзів і знайомих Дмитрієва, в усякому разі, не належить, свідчить: «Переговорив із двома десятками людей, половиною друзів і знайомих Дмитрієва. І всі мені кажуть одне: чудовий мужик, дочку обожнює, вона його теж. У звинувачення ніхто і близько не вірить. І в якийсь момент до мене доходить, що вони просто говорять правду. А звинувачення є чистою брехнею. Не напівправдою, не натяжкою, не підгонкою фактів, а просто брехнею».
Захист і друзі Дмитрієва наполягають, що краєзнавець знімав дитину, щоб стежити за здоров’ям дочки і у разі потреби, довести, що він її ніколи не бив. Зрозуміло, ми не будемо передбачувати судовий вирок у цій гучній, але даній у закритому порядку судовій справі. Проте деякі відомі обставини наводять на сумні роздуми. Юрій Олексійович Дмитрієв заслужено прославився тим, що експедиції під його керівництвом виявили місця поховання жертв політичних репресій в урочищі Сандармох, Червоному Бору і на Соловецьких островах. У Сандармосі на площі в 10 гектарів поховано майже 10 тисяч розстріляних. І імена 7,5 тисячі з них Дмитрієв установив. Це ж справжній подвиг!
У Червоному Бору зусиллями Дмитрієва були знайдені останки 1196 осіб. Як він розповідав, у ямах, виритих катами, тіла лежали навалом, чоловіки і жінки. Збереглися частини одягу, гребінці, портсигари, гаманці, фотографії. А ще в кожній ямі лежали по дві пляшки з-під горілки. Без цього допінгу кати не могли працювати. У Сандармосі власті давно хотіли закрити народний меморіал жертвам репресій. Дмитрієв, який щороку проводив там Дні пам’яті, заважав їм це зробити. Тепер, як вони сподіваються, не буде.
Місцевим властям і ФСБ така активність краєзнавця-ентузіаста вочевидь була не до душі. І деякі правозахисники висловили підозріння, що з Дмитрієвим просто розправляються. Як заявила Спілка журналістів Карелії, що виступила на його захист, «усе, що є у цій справі і що отримало розголос — це інформація лише про одну фотографію із зображенням онучки і прийомної дочки (що йде як постраждала у цій справі), які голяком біжать у ванну. Зрозуміло, що такі фотографії можуть бути майже в кожному родинному альбомі, за це не заарештовують і кримінальні справи не порушують».
Нагадаю, що українські правозахисники та громадські діячі в своєму зверненні на захист Дмитрієва прямо заявили, що «це помста російських властей за розкриття виконавців репресій у 1930-х роках». І пригадали сумної пам’яті практику КДБ пред’являти звинувачення дисидентам за кримінальними статтями. А переслідування Дмитрієва пов’язали з тим, що незадовго до його арешту «Меморіал» виклав у мережу базу даних про співробітників НКВС 1935—1939 років, багато хто з яких брав участь у незаконних політичних репресіях. Таким чином, це може бути помста не лише одній людині, але і цілій правозахисній організації, одній з останніх, що все ще легально працює в Росії.
Сам же Дмитрієв установив особи тих, хто розстрілював у Карелії. Він передчував свій арешт, казав друзям: «Тут я на волі довго не залишуся, а там я вже був, мені там ловити нічого...» (свого часу Юрій Олексійович кілька років відсидів за бійку). Він, звичайно, особистість яскрава і непересічна, але, як стверджують друзі, людина йоржиста, зі складним характером, так що знайти людину для написання анонімного доносу на нього, який і став приводом для затримання, за бажання було неважко. Насторожує і те, що напередодні арешту, коли Дмитрієва раптово викликали до дільничного, хтось поза всяким сумнівом побував у нього вдома і рився в комп’ютері — вочевидь, шукав компромат. А справи, пов’язані з педофілією тим і хороші, що розглядаються в закритому режимі, адже це полегшує фальсифікацію.
Проте всі спроби тих, хто виступає на захист Дмитрієва, замінити запобіжний захід з утримання під вартою (а затриманий він був ФСБ ще 13 грудня 2016 року) на м’якшу, наприклад, на домашній арешт, ні до чого не призвели. І це — ознака грізна. Тут одне з двох: або у слідства є якісь серйозніші докази провини меморіальця, які воно вважає за краще не обнародувати до суду, або, що особисто мені здається набагато вірогіднішим, у якомусь досить високому кабінеті, нехай не на федеральному, а на регіональному рівні, було прийнято рішення: Дмитрієва неодмінно посадити. Біда в тому, що суди в Росії повністю підконтрольні виконавчій владі і легко виносять потрібну їй ухвалу. Особливо у справах, де бере участь ФСБ. Проте, побажаємо Юрієві Олексійовичу успіху. І те, що зробив цей подвижник для увічнення пам’яті безневинно розстріляних, напевно, було б не під силу доброму десятку кабінетних істориків із науковими ступенями.
А, згідно з досить переконливим припущенням того ж Буртіна, справа Дмитрієва має виразне польське й українське коріння. У Сандармох особливо активно їздять поляки й українці — там розстріляли цвіт української інтелігенції і багато польських священиків. А після анексії Криму Росією і початку війни на Донбасі поляки й українці стали розглядатися Кремлем як головні вороги Росії. І 2016 року влада вирішила ці поїздки в Сандармох припинити. Ось і взялися за Дмитрієва серйозно. Адже 2017 року — 80-річний ювілей початку Великого терору. І народу в день пам’яті приїхало б особливо багато. Ось і вирішили розібратися з їхнім організатором. А одночасно й інших ентузіастів налякати. Щоб не дуже ворушили незручне минуле.
