Сьогодні в Україні 18 тисяч дітей з особливими потребами перебувають в інституційних закладах. Стратегія реформування інтернатів в Україні та план дій вже обговорені на рівні Президента і Кабінету Міністрів, вона передбачає, окрім іншого, що діти з особливими потребами виховуватимуться в родинах. Соціальні послуги їм повинні надаватися на рівні громад. Для України це є великою реформою як щодо деінституціалізації, так і для формування нової культури людських взаємин. Тож вкрай важливо напрацювати методи і технології роботи з такими дітьми та членами їхніх родин. За сприяння офісу Уповноваженого Президента з прав дитини зараз в Україні вивчають досвід США. На відміну від цієї країни, для нас, на жаль, досі є рідкістю інклюзивний клас у школі, існує багато стереотипів щодо дітей з особливими потребами.
«Така велика кількість дітей вимагає певної інфраструктури і на рівні держави, й на рівні місця проживання, — зазначає Маріанна ОНУФРИК, керівник суспільних програм Інституту суспільно-економічних досліджень. — У нас є пілотні інклюзивні та медичні проекти, але у сфері соціальних послуг існують великі системні проблеми. Ця галузь монополізована державою, тоді як у світі соціальні послуги надають громадські організації на рівні громад, і це дуже ефективно».
Загалом в Україні проживає 150 тисяч дітей з інвалідністю, це 2 відсотки від усього дитячого населення. При цьому 10відсотків всього дитячого населення має особливості психофізичного розвитку: діти потребують особливих підходів в освіті, охороні здоров’я, надання спеціальних соціальних послуг. До них фахівці відносять, зокрема, й гіперактивних дітей, і геніїв.
«Міносвіти прозвітувало, що минулого навчального року в Україні у півтора разу збільшилась кількість дітей в інклюзивних класах. Але часто дорослі не готові, щоб поруч із їхньою дитиною була дитина з інвалідністю; вчителі не знають, як надавати їм освітні послуги, — акцентує Микола КУЛЕБА, Уповноважений Президента України з прав дитини. — Більше того, школа не розуміє, що для таких дітей потрібна ресурсна кімната, окремий туалет. Із 17 тисяч шкіл у нас тільки 91 заклад має доступ для дітей на візках на другий поверх, одна третина шкіл — лише на перший».
За словами Миколи Кулеби, американські фахівці акцентують на тому, що нам слід бачити насамперед дитину, зосереджувати увагу на її здібностях, а не на інвалідності. Адже дитина навіть із найважчою формою інвалідності має право почуватися гідно.
«Ми бачимо фантастичну платформу для змін в Україні! Батьки дітей із особливими потребами і представники громад активно включилися в роботу, — стверджує Крістофер Ді РОСА, американський консультант із впровадження адресних рішень для людей з обмеженими можливостями. — В Америці всі зміни розпочиналися з батьків, які хотіли для своєї дитини кращої долі. Тепер ми почали створювати навіть спеціальні типи громад, які турбуються про потреби громадян із інвалідністю. Це — центри, інституції, відкриті для всіх, — для тих, кому потрібна допомога, і для тих, хто її хоче надати».