Аналітика, з опертям на весь драматичний історичний досвід минулого, — це теж місія і обов’язок історика. Запитання: «Чому сталася та чи інша визначальна подія?» або «Чому суспільство в ту чи іншу добу розвивалося саме так, а не інакше?», як правило, виняткові складні, однозначних відповідей тут годі й шукати, проте саме такі наукові пошуки підносять свідомість суспільства. Підносять незрівнянно більшою мірою, аніж навіть нагромадження величезного масиву фактів, документів, історичних джерел. Бо йдеться про осмислення, глибинне усвідомлення фактів — а це є значно важливішим за «чисте», «голе» знання цих фактів, адже ставить (принаймні має ставити!) перепони всякого роду маніпуляціям.
Отже, на черзі запитання: «Чому?» Годі й казати, що ґрунтовний аналіз історичних витоків путінської агресії на сході України та в Криму, котра триває вже четвертий рік, є для суспільства зараз насущним, життєво необхідним. Провідні науковці Інституту історії України НАН України активно й доволі успішно працюють у цьому напрямі. Результатом їхніх зусиль, зокрема, стала спільна аналітична доповідь, адресована як найвищим органам влади, так і широкій громадськості, названа так: «Донбас і Крим в економічному, суспільно-політичному та етнокультурному просторі України: історичний досвід, модерні виклики, перспективи». Авторами аналітичної доповіді є шановані в Україні дослідники — директор інституту, академік Валерій Смолій, доктор історичних наук, професор, постійний автор і друг «Дня» Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук Лариса Якубова.
Аналітична доповідь, оформлена у вигляді величезного тому обсягом майже 650 сторінок, досить чітко розподіляється на два практично рівні розділи. Перший присвячено Донбасу, його драматичній історії. Тут розглядається історія колонізації цього краю запорозькими, згодом — донськими козаками; передреволюційний «технологічний вибух» на цих землях наприкінці ХІХ — початку ХХ століття; Донбас у роки воєнно-революційних випробувань; Донбас як «всесоюзна кочегарка»; український Донбас в контексті сучасного етапу націєтворення; і, нарешті, «російська весна», війна на сході як закономірний наслідок імперської політики Москви та що це принесло Донбасу. Не менш змістовним є і другий розділ тому, присвячений історії Криму. В ньому йдеться про розвиток півострова на «цивілізаційному стику» впродовж століть (вельми важлива думка!), про Крим у вогні воєнно-революційних змагань (1917—1921 рр.) та наслідки радянських інтеграційних практик (депортації, винищення та масові репресії проти татар та інших народів), зрештою, про Крим у складі незалежної України та Крим в обіймах «русского мира»...
Найцікавішими у доповіді є «основні висновки» цього дослідження. Автори, зокрема, пишуть: «Криза на Донбасі та в Криму є віддзеркаленням кризи пострадянської ментальності з притаманними їй відсутністю бачення мети та розуміння шляхів її досягнення... У такий спосіб проявила себе всеохоплююча криза державної ідеології в системі координат пострадянських економік, неспроможних вписатися у сучасні світові тренди». Далі чітко наголошується на тому, що «вирішальним чинником донбасівської кризи є імперська щодо України та українців політична доктрина Росії, керівництво якої визнало суспільно-політичну кризу початку 2014 р. слушним часом для втілення власної геополітичної стратегії, ґрунтованої на амбіціях євразійського лідерства.
Автори підкреслюють, що «специфіка Криму та Донбасу має історичні витоки... Характерною рисою новочасної радянської регіональної спільноти, сформованої методами соціальної інженерії впродовж чотирьох десятиліть з трудових мігрантів з усіх регіонів СРСР, був її нестійкий характер. Стабілізація цієї повсякчас відкритої демографічної системи відбулася на основі радянської масової культури та пролетарської ментальності; це, власне, і є основою нинішнього протистояння регіональної спільноти стосовно решти України».
Щодо Криму, то акцентується увага на тому (це, звісно, повною мірою стосується і Донбасу), що події останнього часу засвідчують: в процесах загострення соціальної конфронтації вирішальну роль відіграють механізми культурного розтління суспільства, що ведуть до архаїзації масової свідомості, створення умов, які з невідворотністю генерують ситуацію відсутності політичного вибору, що доволі зручно для маніпулювання суспільством».
Отже, проблеми поставлено, ґрунтовний аналіз проведено. Питання в тому, чи дослухаються «нагорі» до авторів доповіді.
