Ювілейна Літня школа журналістики «Дня» завершилася. Який «сухий залишок»? Адже це не просто сильні емоції та глибокі враження. Щоб «заміряти» реакцію на «липневий інтенсив», редакція вже кілька років пропонує учасникам школи заповнити підсумкову анкету, відрефлексувати почуте, побачене і написане за ці чотири роки. Цьогоріч ми були приємно здивовані, зауваживши якісну відмінність між першими есе, які студенти писали під час відбору до ЛШЖ, та їхніми підсумковими тезами. Як зауважила під час традиційного «інтелектуального зважування» головний редактор Лариса Івшина, це, мабуть, «перша школа за 15 років, де наші слухачі виразно готові демонструвати партнерство». Літньошколярі діляться, що ці чотири тижні багато в чому вплинули на їхній світогляд, розширили кругозір, не кажучи вже про вироблення професійних журналістських навичок. За згодою студентів ми публікуємо їхні відповіді на питання підсумкової анкети
1. Ваші відчуття: як змінила вас ЛШЖ?
1.1. Чим найбільше вам запам’ятався місяць, проведений у Літній школі «Дня»?
1.2. Чи відбулися зміни у вашому розумінні певних процесів (політичних, соціальних, культурних, історичних)? Якщо так, яких саме?
1.3. Чи ви впевнились у тому, що надалі хочете працювати в журналістиці?
1.4. Як би ви охарактеризували особисто для себе період, проведений у Літній школі журналістики «Дня»
1.5. Топ думок гостей, які найбільше запам’ятались (до 5 тез)
2. Яку практичну користь ви отримали від Літньої школи журналістики? Чого навчилися, які навички удосконалили?
3.1. Як ви бачите поширення досвіду ЛШЖ у ширших середовищах?
3.2. Як би ви хотіли продовжити співпрацю з «Днем»?
3.3. Які проекти, на вашу думку, можна ще запропонувати «Дню»? Як бачите свою участь у них?
1.
Я стала на голову вище. Ніби в тих фільмах: лягаєш спати однією людиною – прокидаєшся інакшою, так і я приїхала 3 липня студенткою І курсу, а їду звідси справжнім журналістом: фахівцем зі сформованим світоглядом, стійкою громадянською позицією, усталеними поглядами… Співпраця з обласною газетою дала свого часу мені непогану базу, а «День» цю базу значно підсилив. Тепер відчуваю твердий ґрунт під ногами і однозначно буду зростати.
Я засвоїла купу корисних уроків: розумію, що світові потрібні серйозні, надійні люди, а професіоналізм – це перш за все відповідальність. Набагато цікавіше жити тоді, коли ти можеш підтримати діалог, скажімо, про політику чи економіку, чи філософські питання розглянути. Треба вчити мови: китайську, італійську, японську, щоб бути на сходинку вище реалізації себе в якості журналіста.
Прагнути треба завжди, жити не тільки сьогоднішнім днем! І не принципово 17 тобі чи 25, якщо життя дає шанс чогось досягти, варто його використовувати, а не дає – організувати цю можливість самостійно.
1.1.
Людьми, які мене оточували. Черговою в гуртожитку, яка сказала мені «якщо тобі щось потрібно, треба ходити декілька раз» (тоді йшлося про ковдру, але фраза, насправді, філософська); охоронцями в редакції, із вуст яких упродовж усього дня не зникає посмішка; куратором Школи Олею Харченко, тендітною жінкою, котра вирішила десятки наших проблем, турбувалася про нас як про рідних; редактором відділу Суспільство, у якому я працювала, Марією Прокопенко (вона стала для мене мотивацією: не знаю, скільки їй років, але прагнутиму до того, щоб у віці Марії бути таким же професіоналом). Дуже вдячна Вадимові Лубчаку за цінні поради, наставництво і мій перший спільний матеріал зі справжнім профі. Я щаслива, що мала нагоду поспілкуватися з редакторами всіх відділів, - такого потужного інтелектуального осередку як у стінах редакції «Дня», я ще не зустрічала ніде інде. Усіх лекторів запам’ятаю, - людей, які, можна вважати, відкрили мені двері до дорослого життя. За три тижні мені виповниться 18. І, вірите, так прекрасно зустрічати повноліття з багажем знань за плечима, отриманим у Школі.
Я пишаюся тим, що особисто знайома з Ларисою Івшиною (а хто б не пишався зі студентів-журналістів). Я намагалася схопити кожне її слово, піймати кожну її думку. Розумію те, що зустрічі з такими людьми у журналістів відбуваються хоча б тоді, коли вони вже мають власне ім’я в медіа просторі, а я отримала таку можливість на самому світанку власного професійного зростання, - неймовірно радію цьому.
1.2.
Відбулися! Соромно визнати, але виявилося, що політичні, соціальні, культурні процеси я добре розуміла лише в межах власної області. Через інтерес до історії з історичними процесами було легше. Практика в «Дні», вважай, вищу освіту мені дала, політично-економічно-культурну (в університетах такої не здобудеш). Я можу вільно говорити зі старшими людьми про політику, я знаю, чого очікувати від виборів 2019 р. (завдяки Олександру Солонтаю). У мене дещо змінився погляд на соціально-політичні процеси, зокрема Помаранчеву революцію, котру революцією тепер не називаю, на Революцію Гідності (дещо різну інформацію надали мені свого часу ЗМІ і нещодавно люди, які безпосередньо брали в ній участь). Я знаю зворотній бік культурних процесів в Україні, наче за завісами побувала: знаю про фінансування, обіцянки та перспективи. Я уявляю майбутнє журналістики, розумію, з чим і ким доведеться працювати. Більше того, я уявляю майбутнє України, розумію, що живу в час змін і зміни варто починати з себе.
1.3.
Безперечно! Знала це з 9 класу, мріяла, прагнула, працювала… А зараз наче новий прилив сил відбувся. Я за цей місяць встановила власний рекорд журналістської активності і впевнена, що мій сьогоднішній рекорд завтра стане нормою.
1.4.
Шанс від Бога.
1.5.
- «Якщо ти вирішив бути собою, тоді це найбільший виклик у житті» (Лариса Івшина).
- «Журналіст вартий чогось тоді, коли він унікальний» (Тетяна Даниленко).
- «Сенс життя – пошук самих себе» (Андрій Баумейстер).
- «Нація без культури – вічний ресурс для інших» (Галина Бабій).
- «Освіта має випереджати суспільні процеси» (Лілія Гриневич)
2.
Навчилася намагатися бути компетентною в усіх сферах життєдіяльності, бути в центрі, а не обабіч, бути в курсі, бути вчасно (зокрема, з дедлайнами). Безсумнівно, удосконалила власні навички написання журналістських матеріалів (помітила різницю між форматом матеріалів для обласної газети та всеукраїнської). Навчилася влучно ставити запитання, розумію, що не у кожного політика треба запитувати про політику. Навчилася не здаватися: усвідомлюю, що всі люди народжуються однаковими, але потім хтось стає спікерами для ЛШЖ, журналістами «Дня», а хтось втрачає усі можливості.
Я навчилася вчитися: кожного дня, кожної хвилини.
3.1.
Перше, що зроблю, - приїду з ідеями в «Сумщину», треба розширювати аудиторію, брати більше коментарів до матеріалів у експертів, влаштовувати подібні тематичні зустрічі… Напишу про власний досвід з ЛШЖ у газету Сумського державного університету: варто заохочувати сумських студентів долучатися до цієї Школи, а потім із випускниками «підіймати» інформаційний простір Сумщини.
Я збираюся писати наукову роботу на тему «Синтаксичні ресурси ЗМІ: стилістичний аспект», тези до неї написала ще весною на матеріалах газети «День». Тепер, коли в мене будуть запитувати, чому саме ця газета, я посилатимусь і на Школу в тому числі.
Поширюватиму досвід тим, що буду з радістю ділитися ним із кожним охочим.
3.2.
Мрію стати журналістом «Дня». Хочу продовжувати співпрацю в будь-якій формі.
3.3.
Лариса Івшина на нашій зустрічі запитала: «Чому досі не написана історія новітньої журналістики?» Мені здається, ніхто, окрім «Дня», її не напише. Історію мають писати ті, хто її творив.
Від себе ж обіцяю взяти активну участь у подальшому розвиткові новітньої української журналістики.
Також із 15 ЛШЖ з кращими спікерами світу можна зробити цілий збірник афоризмів. Я б із радістю упорядковувала кращі думки лекторів свого випуску.
