Цими днями майже одночасно вийшло два інтерв’ю, присвячені побудові в Києві до 2021 року «Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» вартістю майже 100 млн доларів. Зокрема, у газеті «Високий замок» інтерв’ю з гендиректором фундації «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» Мареком Сівцем, колишнім керівником Бюро національної безпеки Польщі та екс-депутатом Європарламенту під назвою «Хочемо показати історію Голокосту на прикладі Бабиного Яру». А на сайті gordonua.com була опублікована розмова з членом оргкомітету з будівництва меморіалу Павлом Фуксом під назвою: «Якщо ми зосередимось на політиці, то меморіал у Бабиному Яру навряд чи коли-небудь збудують».
Зокрема, у першому із згаданих вище інтерв’ю пан Сівець відзначає, що ініціатором цього проекту є київський голова Віталій Кличко. До речі, дуже цікавою була відповідь на запитання: хто фінансуватиме цей проект? «Планується діяти за принципом: хто дає кошти, той стає співучасником і має вплив на її майбутнє. Будемо збирати гроші по цілому світу. Розраховуємо на Америку, а також на німецький уряд, який підтримує такі ініціативи. Збору коштів ще не розпочали, готуємося до нього, бо треба зібрати близько ста мільйонів доларів!» — сказав Сівець.
Але ж як відомо, досі не схвалено ні концепції, ні обрано місця для будівництва цього меморіалу. І це, не кажучи про те, що у багатьох експертів викликає занепокоєння сам склад наглядової ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», до якого входять брати Клички, В. Пінчук, акціонери «Альфа-Груп» М.Фрідман і Г.Хан, головний рабин Києва і України Яків Дов Блайх, екс-президент Польші А. Квасневський, екс-віце-канцлер Німеччини Й.Фішер та співак С. Вакарчук.
«Чи усвідомлюють ці люди, що Бабин Яр, це також місце, яке невіддільне від історичної пам’яті української нації? Адже тут зберігається пам’ять про похідні групи ОУН і Олену Телігу. Питання не риторичне. Адже анонсується, що є готовність вкласти у будівництво 100 млн доларів. Можна тільки уявити собі масштаб будівництва. Але ця сума не може бути платою за ігнорування пам’яті Олени Теліги і її друзів. Тривалий час над місцем, де споруджений Пам’ятний Хрест на честь О.Теліги і ОУНівців опікується УПЦ КП і УГКЦ. Скажімо, чому їхні представники не можуть увійти до Наглядової ради? Не кажу вже про Інститут національної пам’яті. Такий грандіозний проект не може апріорі стати комерційним. Це шлях до неминучої конфронтації. Бабин Яр — передусім українська земля, де багато років шанується пам’ять усіх, хто там знайшов свій останній притулок. Так було, так є зараз, і так має бути завжди», — написав на своїй сторінці у Facebook Богдан Червак.
Співпрезидент Вааду України, виконавчий віце-президент Єврейської Конфедерації України Йосиф Зісельс також постійно висловлює занепокоєння щодо планів побудови Меморіального центру Голокост «Бабин Яр» і заявляє, що цей «меморіал має бути українським проектом». У коментарі «Дню» він сказав, що висловлені раніше занепокоєння залишаються в силі. «Ми не отримали відповіді на запитання, які я поставив, коли збиралась група для обговорення концепції. Нашу стурбованість не розвіюють», — наголосив він.
За його словами, серед єврейської громади немає єдиної думки, що має бути в Бабиному Яру, де зі 100 тисяч загиблих дві третини становлять євреї. «Крім того, в цьому місці загинули військовополонені, три ромські табори, українські націоналісти, моряки Дніпровської флотилії, хворі з психіатричної лікарні, а також представники інших груп. І всі вони не вписуються у формат Голокосту. Роми вписуються, а решта груп — ні. Тому зрозуміло, що будувати треба щось інше. У самій назві «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» уже приховано протиріччя», — наголосив пан Зісельс у опублікованій раніше в «Дні» статті.
У матеріалі від 21 березня 2017 р. «День» також звертав увагу на небезпеку, що російські кошти можуть визначати зміст того, як буде висвітлюватись історія Бабиного Яру. І це небезпідставно, адже серед ініціаторів цього проекту три російські олігархи — Михайло Фрідман, Герман Хан та Павло Фукс.
Окрім того, виникає питання, якою є позиція української влади щодо цього проекту і якою вона бачить реалізацію Меморіалу «Бабин Яр». Адже Павло Фукс заявив в інтерв’ю gordonua.com, що «нас підтримує не лише міська, але й державна влада. Мер Києва і Адміністрація Президента приділяє велику увагу цьому проекту».
«День» звернувся до Голови Українського інституту національної пам’яті Володимира ВЯТРОВИЧА з проханням прокоментувати появу двох статей і розповісти, як насправді повинен реалізовуватись меморіал «Бабин Яр».
«РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У МЕМОРАЛІЗАЦІЇ ОБ’ЄКТІВ ТАКОГО РОДУ МАЛА Б БУТИ ВИЗНАЧАЛЬНОЮ»
— Виглядає так, що ці два інтерв’ю є спробою просунути цей проект і отримати якусь підтримку. Але мені здається, перш ніж намагатися просувати цей проект в медіа, було б добре, щоб відбулися якісь експертні обговорення. Наразі я не чув про такі серйозні експертні обговорення цього проекту, і це викликає у мене певні застереження. Я переконаний, що «проект Бабин Яр» важливий для України і для української історії. Тому, безперечно, реалізація проектів у цій сфері має відбуватись за участю Української держави.
Я не знаю, про яку підтримку Адміністрації Президента чи Києва йдеться, але в будь-якому випадку роль Української держави у меморалізації об’єктів такого роду мала б бути визначальною. Можемо, звісно, залучати представників інших громадських ініціатив, але я переконаний, що участь у реалізації проекту з меморалізації «Бабиного Яру» мав би взяти Український інститут національної пам’яті як центральний орган виконавчої влади, уповноважений до питань, пов’язаних з історичною політикою, і це надзвичайно важливо для нас.
Свого часу ми зустрічались з паном Сівцем і пропонували йому провести зустріч з експертною групою, яка працює при Українському інституті національної пам’яті і які займаються питаннями меморалізації Бабиного Яру. На жаль, поки що такої зустрічі не відбулось. На мою думку, існує потреба, щоб така зустріч відбулась, аби ми могли знайти спільні точки дотику і спільне уявлення щодо реалізації цього важливого проекту. Ми також вважаємо, що ініціативна група Сівця мала б бути більш відкритою, спілкуватись із громадськістю і, зокрема, з експертами, щоб врахувати їхню точку зору. Бо це надзвичайно важлива сторінка нашої історії, і не варто пов’язані з нею проекти реалізовувати у напівзакритому форматі.
