Скандал довкола недофінансування Суспільного ТБ, напад співробітника УДО на журналіста програми «Схеми» (UA: Перший та Радіо Свобода) та, власне, резонанс від сюжету «Весілля по-генпрокурорськи», з яким контентом у світ виходить українське іномовлення та як держава бореться з російською пропагандою... І головне — коли у «справі Гонгадзе—Подольського», яку Вікторія Сюмар назвала «торжеством безкарності», буде поставлено крапку в частині замовників? Про актуальні виклики інформаційної сфери «День» поспілкувався з головою парламентського комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторією Сюмар, яка, до речі, цього року відмовилася від участі в форумі YES, зазначивши, що проводити цей іміджевий форум у день зникнення Георгія Гонгадзе — це нонсенс.
— Команда Зураба Аласанії обурюється, що в проект бюджету на наступний рік заклали суму вдвічі меншу, ніж цього передбачає закон. На каналі вже почали відмовлятися від деяких проектів. Також менеджмент Українського радіо повідомив, що через недофінансування вони змушені зменшити обсяги мовлення, зокрема, будуть відмовлятися від охоплення сигналом Криму та окупованої частини Донбасу. Яка може виникнути ситуація, коли в бюджет закладають суму меншу, ніж передбачає закон? Що, на вашу думку, є ключовим гальмом для створення Суспільного ТБ, адже складається враження, що в Україні триває не запуск НСТУ, а йде лише імітація процесу.
— Як виникла така ситуація. У нас багато законів, які передбачають обов’язкове бюджетне фінансування, — і бюджет, котрий, на жаль, не дозволяє покривати ці витрати. Ми маємо бути цього свідомі. Дивіться, ми знову підняли зарплату вчителям у новому законі «Про освіту», парламент пішов на це на популістській хвилі, але бюджет не міг забезпечити цю цифру фактично. Те ж саме стосується і Суспільного ТБ. Але закони треба виконувати, якщо вони вже приймаються в парламенті. З іншого боку, паралельно з цим треба дивитися на можливість оптимізації структури. Бо сьогоднішня виділена сума — це 30 мільйонів доларів на наступний рік. А це, на хвилиночку, співмірно з фінансуванням великої медіагрупи, і такого каналу як, наприклад, «1+1» чи ICTV. Натомість частка Суспільного мовника, порівняно з цими каналами, це 0,36% — до 9-11%. Як оптимізувати витрати, зробити ефективним використання коштів платників податків — це має бути спільним завданням. Наведу ще кілька цифр. На виробництво самого продукту там передбачено декілька десятків мільйонів, до 100 мільйонів гривень максимум — із мільярда, виділеного цього року. Все решта — зарплатний фонд для 7 тисяч людей, і комунальні послуги. Треба розглянути питання жорсткої оптимізації? До речі, наскільки мені відомо, там лише 10% співробітників задіяні у виробництві реального контенту. Навіщо 6 прибиральниць на поверх? Бо так записано якимись їхніми внутрішніми нормативами. Це складна, неоднозначна проблема. Повторюсь, держава має виконувати взяті на себе зобов’язання. Але треба всім також розуміти необхідність ефективного використання бюджетних коштів.
— Розуміючи темперамент керівництва НСТУ, щось підказує, що нас чекає іще чимало гучних заяв, публічних демаршів чи, можливо, ультиматумів довкола Суспільного ТБ...
— Мене це найменше цікавить. Важливіше — особиста відповідальність за реформи в медіа, і за те, щоб такий канал нарешті з’явився, бо я, до речі, є автором закону. І друге, щоб кошти платників податків максимально ефективно використовувалися на створення контенту, а не зарплати роздутого штату застарілої структури, яка новій команді дісталася у спадок і від якої не так легко позбутися.
— Все-таки, уточню: сума, закладена в проект державного бюджету, вас особисто задовольняє? Чи на етапі обговорення закликатимете її збільшити?
— Однозначно, треба збільшити. Будемо подавати відповідні правки й вимагати наближення до гарантованої законом суми. Але найменше, на що життєво треба збільшити, — це мінімум 200 мільйонів гривень. Там треба звільнити тисячу працівників, і щоб забезпечити їм виплати на звільнення, необхідно додати орієнтовно названу мною суму. Держава не може звільнити людей, не виконавши перед ними соціальні зобов’язання. Для оптимізації структури без звільнень не обійдеться, хоч це й непопулярні речі. Тому, повторюсь, треба передбачити їм кошти на соціальні компенсації, ну, і на збільшення виробництва безпосередньо програм.
Ви знаєте, розуміючи, наскільки НСТУ є складною системою, я зараз думаю, що, можливо, ми пішли неправильним шляхом. Треба було просто знищити державного монстра Першого Національного і з нуля створити Суспільне ТБ. Такий канал, як «112 Україна», коштує щонайменше утричі дешевше, ніж Суспільний мовник у критикованому проекті бюджету, і має в цьому на порядок вищу частку та, головне, — впливовість інформаційного мовлення. А цей напрямок для Суспільного мовлення є одним із базових. Ми витрачаємо величезні гроші на те, щоб звільнити тисячі людей, а на ці ж гроші, по суті, можна було просто новий канал створити. Тут, насправді, немає однозначного підходу. Але як би там не було, в першу чергу, я в цьому абсолютно переконана, має працювати відчуття відповідальності у людей, які взялися робити канал. Суспільство зацікавлене в тому, щоб був якісний інформаційний контент, виготовлений за сучасними стандартами, але на ті теми, які не покривають приватні канали. Як забезпечити інтерес суспільства? Про це треба думати передусім. Має з’явитися канал, який буде задавати найбільш якісні стандарти, як мінімум — в інформаційному мовленні.
— Перейдемо до інших важливих тем. Сюжет програми «Схеми» про весілля сина Юрія Луценка викликав справжній резонанс. Однак, чи глибоко, на вашу думку, українські медіа повідомляють про сутнісні проблеми цього явища? Чи готове українське суспільство зробити цей випадок прецедентом, а не проковтнути, як той же «касетний скандал»?
— Думаю, що все-таки некоректно порівнювати цей випадок із «касетним скандалом», бо там йшлося про кримінальний злочин — вбивство з ознаками замовлення від першої особи держави...
— Йдеться про те, що високопосадовці живуть за «подвійними стандартами» — публічно дружать з одними людьми, приватно — з іншими. Дехто, вочевидь, приходив навіть не до самого Юрія Луценка, а до його посади. І цей випадок міг би стати прецедентом.
— У цій ситуації краще говорити про найбільш раціональні речі. Чи були там порушення прав журналістів? Так. Їм перешкоджали знімати в публічному місті, і ми всі це побачили. В мене є багато запитань до співробітників УДО. Наприклад, найперше, чому приватний захід не охороняла приватна охорона ресторану? Так, він цілковито має право бути закритим. Хочете — найміть приватну охорону. Але тут це здійснювалося працівниками УДО. А їхні виправдання, що співробітник не перешкоджав журналісту, а просто впав на нього — вибачте, це смішно. Керівництво УДО має активніше доносити своїм співробітникам права журналістів.
— Напади на журналістів, побиття... Чи не тому це трапляється, бо певні кола впливу відчувають вседозволеність і безкарність? Зокрема тому, що й досі не розкрито ключову справу «Гонгадзе—Подольського» у частині замовників? До речі, днями Рада Європи закликала Генеральну прокуратуру України продовжити розслідування обставин зникнення та убивства журналіста Георгія Гонгадзе. А в Україні резонансний процес часто ні журналісти, ні політики намагаються не помічати.
— Я завжди в цьому питанні роблю чіткі заяви. Добре знала Гію і, повірте, до кінця життя буду послідовною і принциповою в цій темі. Я абсолютно переконана, що доки ми не дамо всі відповіді на питання в цій справі, зокрема в частині замовників, у нашій країні не відбудеться ніякого очищення. Безкарність не повинна торжествувати. А «справа Гонгадзе» — це суцільне торжество безкарності.
— Чи відчуваєте ви консолідацію, готовність тиснути до кінця в цій справі зі сторони українського медіасередовища? Чому воно не готове вимагати від влади поставити крапку в цій справі, назвати замовників? Дехто згадує ім’я Гонгадзе лише раз на рік — у річницю його зникнення і вбивства.
— І то навіть не всі в річницю згадують. А деякі відомі колеги Георгія в цей день ідуть на зовсім інші заходи... Відверто кажучи, всім зручніше цю справу «спускати на гальмах». І, на жаль, це стосується, як правоохоронних структур, так і політиків, і часом, на жаль, навіть колег-журналістів. Все, що я можу сказати — це дуже знакова для країні справа.
— Зовсім інші заходи — це ви про форум YES. Знаю, що ви відмовилися брати участь в цьогорічному форумі. А чимало інших журналістів, зокрема тих, котрі зробили собі ім’я на «справі Гонгадзе», не такі принципові. Чи підтримуєте ініціативу Ганни Гопко щодо запуску альтернативного до щорічного форуму YES майданчика, на якому зможуть зустрічатися провідні політики, дипломати, бізнесмени, громадянські активісти та експерти?
— Я дуже добре ставлюся до будь-яких ініціатив щодо створення в Україні міжнародних майданчиків для відвертого спілкування з західними партнерами. Хочу, щоб приїздили до нас світові лідери... Але традиційно шокована, й абсолютно не розумію, чому це треба проводити саме 16 вересня — в таку сумну дату? Особливо, зважаючи на те, що у відповіді на питання про причетність до вбивства деяких людей, які ходять на цей форум, а їхні члени родини його організовують, ми ще не отримали. Ці міжнародні іміджеві форуми в таку дату — це для мене нонсенс. Тому, що більше таких майданчиків, то краще. Дуже добре, що це робить Пінчук, дуже добре, що альтернативу готує Гопко... Це дозволяє популяризувати Україну, показувати нашу проблематику. І ми в цьому надзвичайно зацікавлені. Але, повторюсь, ми повинні розуміти, що дата 16 вересня, й іміджеві подібні заходи — це викликає серйозний дисонанс. Навіщо? Виглядає як знущання.
— Днями ви написали у «Фейсбуці», що російська пропаганда виставляє Україну в невигідному світлі перед європейцями, сховавшись за назвою російського каналу «Україна-24». Але це лише фрагмент проблеми. Якщо говорити відверто — ситуація з українським іномовленням часто є критичною. Чи розробляється стратегія якісного позиціонування України у світі?
— Я регулярно зустрічаюсь із чиновниками Міністерства інформаційної політики, і з представниками каналу іномовлення — й постійно вимагаю від них покращення якості. З одного боку, мене тішить, що новини стали англомовними і добре виглядають. Але з іншого — якість презентаційних роликів відверто не влаштовує. Сьогодні насправді продукт певний вже є, який можна і треба поширювати на іноземну аудиторію. Тепер питання до посольств — яким чином вони забезпечують проникнення українського сигналу в кабельні мережі, в готельні мережі тих країн, де вони працюють? Це велике питання передусім до МЗС. Якщо ми вже зробили й профінансували цей канал — поширте сигнал. Ми будемо стежити за якістю контенту, але, знову ж, якою б класною не була якість, якщо канал не транслюється, його ніхто не побачить. У світі насправді є попит на інформацію про Україну.
Росіяни свою присутність нарощують колосально. Вони вже Russia Today французькою мовою запускають, хоча у Франції майже всі прекрасно розуміють англійську мову. Переконана, що на іномовлення ми маємо спрямувати найбільш якісний контент, спрямований, передовсім, на розвінчування російської пропаганди. І таким чином вести контрпропаганду, показуючи правду на їхню брехню.
— Ми заговорили про боротьбу з російською пропагандою. З початку серпня цього року відома волонтерка, російська журналістка Анна Домбровська почала доставляти на схід щотижня 5 тис. примірників «Дня». Це колосальна робота для одного медіаволонтера. Ви відчули, як у зоні АТО, де немає часто інтернету, а сигнал ТБ ловить і перебоями, актуалізувалася роль саме друкованої преси? І чи не час державі на потужні рейки поставити роботу, яку здійснює Анна?
— Це насправді дуже важлива робота. Я часто буваю в зоні АТО, і бачу, що за ці три роки ситуація з розповсюдженням друкованої продукції позитивно змінилася. Ми маємо цікаві паперові проекти, які робить МІП і розповсюджує на пунктах пропуску. Ми розуміємо, що ці газети, як і «День», люди бояться вести на окуповану територію. Але, стоячи в чергах, вони їх уважно читають. Так, друкована преса по-новому актуалізувалася. Зараз роблять класну і сучасну газету «Народна армія», де є оперативна важлива інформація. Якщо приватні газети готові надавати свої тиражі, робити те, що й ви у «Дні», ми допоможемо зі шляхами розповсюдження. Та, все ж, люди бояться поширювати газети на окуповану територію. Там жорстко працює ФСБ. І при вилученні не те що тиражу газети, а буквально кількох примірників українського видання, у людей виникають проблеми з їхньою особистою безпекою. Це — російський стиль роботи.
— 12 вересня ви заявили, що українське мовлення має бути на всій території Одеської області. Якщо говорити про Придунайські райони, кордон довкола Придністров’я — чимала частина країни тривалий час залишається практично без українських каналів. Коли реально виправити цю ситуацію та чому цього не було зроблено раніше?
— Обіцяю, ми цю ситуацію в найближчі часи виправимо, бо вже зробили всі заходи, які для цього необхідні. Після повернення з Одеси нам вдалося простимулювати це питання. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вже оголосила конкурс на мовлення на базі концерну РРТ. Там є вся інфраструктура для цифрового мовлення, але державний концерн на ринок цифрового мовлення останні шість років не пускали. Уявіть, державний концерн, який має інфраструктуру, не пускала приватна компанія «Зеонбуд», до якої мав стосунок президент-втікач Янукович. Тобто, для того, щоб забезпечити монополію компанії «Зеонбуд», державний концерн не мав права забезпечити право українців жити в українському інформпросторі. Корупція і прагнення монополії породжувало величезну проблему — понад 200 тисяч українців фактично не мали українського ТБ і радіо, були в українській інформаційній ізоляції. Ще раз говорю — це через корупцію. Те, що за останні три роки цю проблему не вирішили, це, на жаль, справедливий закид до української влади. Держава вклала гроші, всі вежі збудовані, закуплені передавачі, які просто на складах в целофані стояли, а люди були без українського телебачення та радіо. Концерн вже зараз встановлює передавачі, і щойно ліцензування завершиться, українське мовлення там з’явиться ще до Нового року. Але «Зеонбуд» все одно лишається проблемою для інформаційної безпеки країни, над вирішенням якої ми працюємо, всупереч дуже нечіткій позиції Антимонопольного комітету та корумпованості українських судів...
