Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Сучасне мистецтво поміж минулим і майбутнім

В Україні з’явилася власна офіційна Бієнале молодого мистецтва
5 жовтня, 2017 - 15:28

Акція започаткована Міністерством культури. 67 проектів-переможців першого Фестивалю молодих українських художників до 29 жовтня експонуватимуться в «Мистецькому Арсеналі» в рамках виставки «Сьогодні, що так і не настало». Водночас триватиме освітня програма.

«Бієнале сучасного мистецтва» не встигла розпочатися, а вже викликала чимало галасу серед «широких мистецьких мас». Велику акцію у царині сучасного арту «держава» останній раз започатковувала ще 2012 р. Була це також Бієнале у «Мистецькому Арсеналі». Проте участь у міжнародному проекті брали переважно іноземні автори. Другого «випуску»  «Арсенал»  2014 р. так і не дочекався...

У Фестивалю молодих українських художників, до створення якого цьогоріч долучився Національний художній музей (за словами директора цієї інституції Юлії Литвинець, завдяки Бієнале музейники наблизяться до створення Музею сучасного мистецтва), — зовсім інші засади.

«Головною метою Бієнале є державна підтримка творчої молоді, сприяння творчій реалізації молодих талановитих митців у сфері сучасного візуального мистецтва, фотомистецтва, збереження та примноження інтелектуального потенціалу України, популяризація сучасного мистецтва серед широких верств населення», — читаємо у «Положенні» про конкурс. Участь у конкурсі братимуть виключно українські молоді митці віком до 35 років. Куратори — українські (цьогоріч проект робили Лізавета Герман, Марія Ланько та Катерина Філюк). І лише журі — «змішане», вітчизняно-міжнародне. Втім, 394 заявки від авторів із різних міст України, а також таких, що зараз мешкають за кордоном,  нині розглядали добре відомі експерти.

Тему «головної» виставки куратори запропонували майже всеосяжну: «Сьогодні, що так і не настало». У проміжку між минулим та сьогоденням, пам’яттю та «альтернативною» історією, здається, взагалі відсутні стримуючі фактори для творчої фантазії. Художники мали змогу виявити себе у повну силу.

Утім, ані максимальна художницька свобода, ані авторитет членів журі, ні обсяги і ступінь представницької експозиції не врятували Бієнале від критики... У «Фейсбуці» зовсім протилежні відгуки —  від   «повний конформізм і  вторинність контенту» до «завершений арт-проект»...

Коли ще в Україні можна було побачити такий великий — і досить об’єктивний за показниками, як на наш розсуд, — «зріз» саме «молодого» візуального» мистецтва? Мабуть, ніколи. Натомість усі роками жалілися на «відсутність нових імен». Нині  ми отримали можливість зробити певні висновки, яким воно є насправді, це ніким не бачене «наступне» покоління арту. («Чому на виставці зовсім немає живопису?»  — запитую в кураторки Катерини Філюк. — «Не пишуть», — зітхає вона.)

Яким має бути сучасне мистецтво України? Дуже показовим є той факт, що великий фестиваль вітчизняного арту, про який говорять, відбувся.

Щодо окремих робіт форуму — то з-посеред творів 67 учасників немає відверто низьких за рівнем. Натомість є декілька просто суперкласних. Що характерно, найкращі конкурсні проекти мають і національне забарвлення, і є у повній мірі «гостро актуальними» для сучасної України.

Нас особливо вразили «Кіноцефали Донбасу» дончанки Лії Досталєвої: поєднання фото та саморобних м’яких іграшок-собачок, створених за фотопортретами сучасних донецьких переселенців, які зараз живуть по всьому світу. За допомогою кумедних іграшок художниця говорить про проблему самоідентифікації людей Донбасу. Запам’ятовується й іронічна інсталяція Сергія Григоряна «М.У.З.Е.Й. Музей гуцульської космонавтики і робототехніки»: художник запрошує підкорювати Всесвіт... за допомогою народних промислів. Цікавим, хоча й більш передбачуваним, є «Генезіс» львів’янина Максима Максимова — монструозні комахи і навіть кістяки динозаврів, чудовиська та військова техніка, зібрані з засушених рослин або кісточок тварин. М’якою самоіронією та роздумами про вплив минулого на наш час підкуповує й  інсталяція «Льодовик» Петра Гронського, де старі «радянські» меблі, що й досі стоять у багатьох домівках, перетворилися на брили льоду, що насуваються на глядача. «Минуле формує нас, навіть наші естетичні уподобання», — пояснює художник.

Ганна ПАРОВАТКІНА. Фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»
Газета: