Боротьба української влади за зниження ціни на російський газ нагадує битву відомого літературного героя з вітряками. Усі спроби або задобрити Кремль, або натиснути на нього закінчуються фіаско чергового візиту на береги Москви-ріки. Уже ритуально перед вояжем заявляють про швидке досягнення компромісу й так само ритуально про це мовчать, коли ступають на українську землю. А тим часом, на світовому ринку енергоресурсів настають інші часи. І, як завжди, наші можновладці, хоч колишні, хоч нинішні, до цього виявилися не готовими. Невдачі їхньої політики мають глибокі внутрішні причини, не в останню чергу й через нерозуміння технологічної революції, що відбувається в світі. Цього разу йдеться не про інформаційні технології, хоча вони цього опосередковано стосуються, а про способи видобутку та транспортування газу й нафти.
Про сланцевий газ написано й сказано так багато, що дійшло навіть до наших вельми консервативних чиновників і політиків. За всієї важливості цієї нової технології й пов’язаних з її розвитком і широким впровадженням змін, варто звернути увагу на іншу не менш важливу й масштабну. Йдеться про видобуток нафти з горючих сланців і пісків. За принципом вона вельми схожа на видобуток газу зі сланців. Більше того, коли видобувають нафту зі сланців, попутно отримують газ і газовий конденсат. Не з усіх свердловин, але з більшості. У свою чергу, такі попутники зменшують вартість видобутку основного продукту, що позначається на його кінцевій вартості, як нафти, так і газу.
Мало хто звернув увагу на те, що в період гострої фази конфлікту довкола іранської ядерної програми істотного стрибка цін на нафту не сталося. Були коливання, що мали спекулятивний і кон’юнктурний характер, але апокаліптичні прогнози російських експертів, що ціни зростуть мало не до 300 доларів за барель не збулися. І погрози іранських аятол і президента Ахмадінежада залишити Європу без нафти мало кого налякали. Що ж давало передусім європейцям таку впевненість? Кілька чинників, зокрема й розвиток технології видобутку нафти зі сланців. Уже зараз у США — піонера в розробці й використанні цієї технології — барель нафти зі сланців коштує 70 доларів. Експерти говорять про зниження до 50 доларів протягом найближчих трьох років. У результаті, якщо 2007 року імпорт нафти в США становив 13—14 млн барелів на день, то вже 2011 року він зменшився до 8 млн барелів на добу, тобто на 43%, і продовжує падати. Якщо взяти за основу середню ціну 80 доларів за барель, то економія на імпорті становить 175,2 млрд доларів. Реально вона ще більша. Зауважимо, що вже торік США стали нетто-експортером бензину, насамперед до країн Центральної Америки.
Такий розвиток подій стосується всіх нафтовидобувних країн. Як заявив глава департаменту Citi з дослідження енергетичних і сировинних ринків Європи Сет Кляйнман, «але для Росії дуже важливо зрозуміти, що сьогодні відбувається в США, де собівартість сланцевої нафти вже зараз становить усього 70 доларів за барель. Але вона може впасти ще на 20-25% через те, що технології безперервно удосконалюються».
Для України ціна на нафту важлива сама по собі, але з нею пов’язана певною формулою й ціна на газ. Отже, зменшення вартості нафти неминуче призведе до зниження й ціни газу. Додамо до цього й чинник зрідженого газу. Він тепер замість США попрямував до Європи. У результаті привезене в танкерах блакитне паливо вже коштує майже на 100 доларів за 1 тис. м3 дешевше, ніж отримане через труби.
У «Газпромі» до певного часу нових реалій на ринку газу вважали за краще не помічати. Але навіть якщо багато разів повторювати, що ніч — це день, світліше на вулиці не стане. Глава російського газового монополіста Олексій Міллер і його фракція в керівництві продовжує наполягати, що йти на поступки партнерам у Європі не слід. Минеться. Усе це нагадує випадок з керівником британської пошти. Коли йому показали один зі зразків телефона професора Белла, він відповів: «Можливо, американці його й використовуватимуть, але ми цілком обійдемося хлопчиками-посильними».
Але до «Газпрому» й російських чиновників дійшло. Як заявив заступник глави Мінекономрозвитку Андрій Клепач, «ми спеціально в прогнозі зазначали, що є певні додаткові ризики, пов’язані з цінами на газ. Зараз з «Газпромом» і незалежними експертами уточнюємо ті можливі знижки від наших контрактів, на які, мабуть, доведеться йти. Тому, можливо, доведеться збільшити вилку між динамікою цін на нафту й динамікою цін на газ, що для бюджету, звісно, буде негативно».
Аналітики Ощадбанку передбачають загострення конкуренції й кардинальну зміну газових ринків уже через 4-5 років, коли сланцевий газ почне витісняти російських експортерів. Про це ж говорив колишній міністр промисловості та торгівлі, а нині глава Ощадбанку Герман Греф журналістам у Вашингтоні: «У 2006-2007 роках високі ціни на нафту зіграли з нами злий жарт. Щоб вони не зіграли злий жарт, коли впадуть. Ось, що може бути проблемою для нашої країни. Це дуже серйозна проблема, дуже».
А заступник глави Мінфіну Сергій Сторчак проблем не бачить. «Ціни на нафту все ще високі, досить комфортні для нас. Я не бачу великих ризиків зараз. Я не думаю, що ми повинні боятися чогось».
Підсумки першого кварталу виявилися для російських газівників досить сумними. У Європі зменшення закупівель спостерігалося практично в усіх країнах, окрім Туреччини. У лютому цього року «Газпром» уже заявив про зниження цін на газ на 10% для європейських країн, зокрема для Італії. Знижку отримала Болгарія, для якої ціни на газ з 1 квітня зменшаться на 11,1%. Про це повідомив глава Міністерства економіки, енергетики та туризму Делян Добрєв. Крім того, сторони створять робочу групу для роботи над умовами нового контракту на постачання російського газу. Щодо України нічого такого не чути.
Як зазначає аналітик незалежного агентства Інвесткафе Віталій Міхальчук, «найбільші покупці — Німеччина та Італія — зменшили закупівлі в першому кварталі на 15% і 53% відповідно». Партнер консалтингової компанії RusEnergy Михайло Крутіхін у московській «Независимой газете» зазначив, що «Газпрому» й надалі доведеться відступати під натиском закордонних споживачів. «Є дві концепції поведінки — або проявляти твердість і тримати високу ціну для отримання миттєвого прибутку, або діяти гнучко. Олексій Міллер прибічник першої, але в нинішніх умовах навіть він змушений відступати. Хоча Туреччині в обмін на «Південний потік» зробили таку знижку, що її навіть не озвучують. Тепер зменшили ціну й Болгарії. Але чи коштує «Південний потік» таких витрат — велике питання».
Для України виникла проблема доцільності реконструкції газотранспортної системи як транзитної по прокачуванню газу до Європи. Уже через кілька років американський і канадський газ почне надходити до Старого світу. Неминуче падатиме постачання російського газу не лише через південний й північний трубопроводи, а й через наші ГТС. То чи варто вкладати мільярди, якщо не ставити мету їх розпиляти, а підходити по-державному? Саме зараз слід упритул і серйозно зайнятися прогнозуванням потоку енергоресурсів з врахуванням технологічної революції. Цілком може статися, що газ Україні доведеться купувати не в Росії, а в Європі й привозити його танкерами з Перської затоки, Північної Африки або Каспійського регіону. Та й власне виробництво нарешті почне зростати.
А поки наш Президент, мов мантру, повторює формулу про трибічний консорціум для нашої ГТС, що вже набила оскому. Уже й «Газпром» зрозумів, що світ змінюється, а ми все ще не можемо зрозуміти цієї простої істини.
