1991 року, коли було створено групу, першочерговими цілями стали: євроатлантична інтеграція та співпраця з НАТО. Після того, як ці цілі було досягнуто, через 26 років свого існування Вишеградська група стала відома, як toxicbrand, адже чотири країни постійно демонструють, що принцип партнерства, закладений на початку існування групи, реальний лише на папері, а не у житті.
Чехія
Політичний клімат Чеської Республіки почав змінюватися після 2015 року, й напередодні жовтневих парламентських виборів п’ять партій мали найбільше шансів пройти до парламенту: «АНО», Czech Social Democratic Party, партія чеського-японського бізнесмена Томіо Окамура — Freedom and direct democracy, ліберально-консервативна партія «TOP 09» та партія, головним електоратом якої є молоде й інформаційне покоління чехів — Czech Pirate party.
Очевидним лідером і переможцем від початку була партія «АНО» чеського бізнесмена, колишнього міністра фінансів, який був звинувачений у зловживанні державним грошима, перебуваючи на цій посаді, — Андрія Бабіша. Бізнесмен відомий своєю антиєвропейською позицією. Проте, як говорять чеські журналісти, Андрій Бабіш змінює свою позицію настільки часто, що вони просто не встигають за потоком його думок.
Ліберальні чеські медіа говорять про Бабіша як про матеріальну людину, зорієнтовану лише на гроші та на отримання прибутку від усього, чого тільки можна усередині самої Чехії, та від європейських дотацій, зокрема.
«Головна особливість Андрія Бабіна у тому, що ним керують гроші, у той час як Орбан і Качинський керуються ідеологією. Він скептичний щодо санкцій відносно Росії, тому що чеські компанії втрачають прибуток через них», — говорить журналістка чеського видання Respekt, Катерина Сафарікова.
Економічні аналітики пишуть про золотий вік чеської економіки, й не тому, що вона на значному підйомі, а тому, що вона не в такому критичному стані, як Греція.
Вони також кажуть, що хоча ціни знизилися, зарплати залишилися на тому ж рівні.
Словаччина
Словацькі експерти наголошують, що ілюзія багатства, яку матиме населення після приєднання до ЄС, поступово розвіюється в країні.
Зараз Словаччина має найнижчий рівень явки на вибори серед країн ЄС. Дещо позитивним знаком є те, що радикальні партії не перемагають на словацьких виборах.
Про те, що кожна з країн думає про власні валютні інтереси, дуже добре сказав Мирослав Влачовський, голова EU Communication Strategy Unit, MFASR: «Словаччина не відкидає співпрацю в рамках Вишеграда. У 1990-х Вишеградська група дуже допомогла нашій економіці. Проте слід завжди пам’ятати, що Словаччина перебуває в кардинально іншій ситуації, на відміну від інших чотирьох країн-членів, тому що ми є частиною Єврозони.
Поляки думають про злоті, чехи — про крони, угорці — про форинти, а Словаччина думає про євро».
Для порівняння, середня заробітна плата в Словаччині є нижчою, ніж у Німеччині, а пенсії — на такому ж рівні, як і в Греції. Останнім часом можна почути про так званого словацького економічного тигра, як його називають у державі, адже після вступу до ЄС країна отримала широкий доступ до глобальних ринків.
Словацькі економічні експерти стверджують, що макроекономіка Словаччини зараз — на хорошому рівні, й у порівнянні з іншими країнами Вишеградської групи вона є регіональним лідером за рівнем ВВП і доступом до глобальних ринків, проте міні-рівень не є таким високим. І хоча рівень безробіття значно впав, заробітні плати словаків усе одно не такі високі, як хотіло б населення. У словаків навіть існує таке поняття, як «невиправдані сподівання», після вступу до ЄС.
Польща
За останніми соціологічними опитуваннями, 2019 року (на наступних парламентських виборах в Польщі) правляча партія Право та справедливість отримала б 40% відсотків підтримки. Ще 40% можна розділити між двома опозиційними партіями — Громадська платформа та Nowoczesna, оскільки опозиція не може об’єднатися заради перемоги над PiS. Варіант, при якому правляча партія знову виграє наступні парламентські вибори в Польщі, є дуже вірогідним.
Відомо, що 2011 року польський уряд уже мав плани введення євровалюти, проте тоді ця ідея не спрацювала. Нещодавно міністр фінансів Польщі змінив свою думку щодо введення євро на території Польщі з «ніколи» — до «можливо, колись».
Польські політичні аналітики стверджують, що для такого рішення потрібна, передусім, підтримка народу.
Так, професор політичних наук Спасимир Домарадський пояснює:
«Потрібно, щоб це рішення мало підтримку населення. Наприклад, Угорщина не хоче вводити євро, але населення цього хоче, чехи також думають про цю ідею. Мені, взагалі, здається, що існує певна тенденція на переоцінювання Вишеградської групи. V4 — це усього лише інструмент консолідації, й інколи він працює, а інколи — ні. Зараз усі говорять, що нібито Польща домінує у групі, але це неправда. Сьогодні Вишеградська четвірка очолена політиками, які вміло грають на державних інтересах. Орбан навчився гратися з ЄС, але ж він не талібан, як Качинський, а чехи мають дуже непередбачуваного президента».
Багато аналітиків також говорять: попри той факт, що більш ніж два мільйони людей виїхали за межі Польщі на пошуки роботи, країна має динамічну економіку та є єдиною країною з неспадаючою економікою та 40 мільйонами внутрішніх ринків (для порівняння: Угорщина має — 11, Чехія — 10 та Словаччина — 5).
Угорщина
Згідно з останніми проведеними опитуваннями, наступні вибори в Угорщині весною 2018 року кардинально не змінять політичний клімат у державі та не позбавлять країну від домінування партії Віктора Орбана — Fidesz. Нові молоді та перспективні партії Угорщини не можуть створити потужну опозицію правлячій партії, тому що не хочуть об’єднуватися.
Друге за популярністю місце в Угорщині посідає проросійська популістська партія Jobbik, або Рух за Угорщину, якій неодноразово закидали прояви ксенофобії та антисемітизму.
Ворогом же №1 для правлячої партії став американський фінансист та інвестор угорського походження — Джордж Сорос, якого прем’єр Віктор Орбан публічно звинувачує в секретному плані дестабілізації Угорщини через підтримку тих невеликих ліберальних сил, які існують в країні.
Плакати з обличчям американського філантропа, які можна зустріти через кожні два метри в Будапешті, яскраво демонструють, кого угорська влада намагається звинуватити в усіх проблемах.
Дуже багато опозиційних угорських медіа порівнюють режим Орбана з режимом Ердогана.
Скажімо, журналіст угорського видання 444. hu, Петер Магуарі, характеризує те, що зараз відбувається в Угорщині, як ситуацію, приблизно таку ж, як у Туреччині 10 років тому.
Тобто це не диктатура, але й не демократія.
Медіа розповідають про два шляхи для Віктора Орбана: або припинити масову пропаганду в країні та рухатися у напрямі ЄС, як це зробила Словаччина, або залишити державу на периферії задля задоволення власних амбіцій.
Після вступу до ЄС і приходом іноземних інвестицій угорська економіка значно зміцнила свої позиції. Проте, за словами експертів, через неправильні дії політиків зараз вона не є такою успішною, як польська та чеська.
Точки перетину та спільні проекти
Серед небагатьох речей, на яких погляди чотирьох країн не розходяться, є: небажання національних урядів дотримуватися квот ЄС на розподіл мігрантів у Європі, блокування «Північного потоку-2» та співпраця в рамках проектів «Тримор’я» та Intermaruim.
Останні проекти стали надзвичайно актуальними для Польщі через нові фактори на геополітичній мапі, агресію Росії щодо України та новий виток бажання захисту державних кордонів. Після перемоги Права та справедливості 2015 року ідеї розвитку «Тримор’я» та Intermaruim почали активно обговорюватися у східноєвропейському політикумі. Ідеї, які, втім, погано реалізуються на практиці через постійні суперечки країн-учасниць.
Зокрема, конфлікт Качинського — Орбана, який лише погіршує той невеликий рівень співпраці, що реально існує хоча б у сферах інфраструктури та будування нових доріг.
Блокування проекту «Північний потік-2» могло б стати однією з точок перетину та співпраці для країн Вишеграда.
Але Чехія та Угорщина не висловлюють такої категоричної позиції щодо проекту, на відміну від Польщі та Словаччини. І коли був підписаний спільний договір щодо блокування проекту, то його підписували інші уряди, а яку позицію займе новообраний уряд Чеської Республіки після парламентських виборів, аналітикам спрогнозувати важко.
Оскільки чеська економіка дуже залежить від німецьких компаній-партнерів та інвесторів, це унеможливлює співпрацю в рамках проекту «Тримор’я», який не передбачає участі Німеччини.
Чеська ж Республіка не лобіюватиме цей проект, адже йти проти Німеччини для внутрішньої економіки надзвичайно невигідно.
У той же час будь-яке сильне блокування «Північного потоку-2» з боку Вишеградської групи неможливе без залучення також і американської сторони.
Про це, зокрема, говорить колишній заступник міністра закордонних справ Польщі та член Європарламенту Павло Коваль:
«По-перше, я вважаю, що в проекти на кшталт «Тримор’я» ми повинні також запросити й Україну. Далі, для блокування «Північного потоку-2» потрібна стратегія, а найкраща стратегія — це мати стратегію. Чого немає зараз. Треба пояснити Європейській комісії, чому країни Вишеграда проти «Північного потоку-2». Але Європейська комісія слабка в боротьбі з національними урядами. Навіть якщо Польща проти, цього недостатньо, а позиція інших країн не така сильна, як польська. Слід залучати американців, республіканців і демократів на наш бік. Тоді блокування проекту реальне».
Майбутнє Вишеградської групи
Цілком зрозуміло, що Вишеградська група повністю залежить від тих політичних та економічних умов, в яких перебуває кожна з країн-учасниць та які керуються державними інтересами залежно від цих ситуацій.
Загалом, більшість аналітиків сходяться на думці, що група й надалі існуватиме, але після зникнення тих аспектів, які об’єднували країни на початку, та виникнення конфліктів різних державних інтересів, рівень непорозумінь лише зростатиме.
На додачу до усього, ті проблеми, з яким стикнувся ЄС у співпраці з країнами Східної Європи, та міжусобиці у самих країнах, за якими вони спостерігають, лише додають Західній Європі впевненості у неможливості подальшого розширення ЄС у найближчому майбутньому. Принаймні доти, доки не буде знайдено механізм налагодженої співпраці з тими, хто вже встиг опинитися в ЄС.
