Це унікальна спроба зробити об’єктом мистецької читацької інтерпретації українськомовні переклади творів світової літератури. Аналогу досі немає (начитки творів у аудіокнижках ми не беремо до уваги) ані в майстра художнього читання Святослава Максимчука, інтерпретація якого зафіксована в цьому записі, ані в практиці інших українських майстрів.
Твори належать перу авторів різних національностей, доль та історичних епох, але всіх їх об’єднує кілька рис. Передовсім — усе це твори сатиричні, в яких сатиричне жало спрямоване на різні ділянки суспільно-політичного життя; по-друге, внаслідок найвищого ґатунку майстерності перекладачів створено переклади, які не тільки достойно передають художні цінності оригіналу, а й навіть конкурують з оригіналом; по-третє, через українські переклади сатир їх проблематика дивовижно гостро актуалізується й для громадсько-політичного життя не лише недавнього радянського, а й теперішнього часу — часу української Незалежності. Усі ці риси є принципові та питомі для творчості Святослава Максимчука як майстра читання, адже пропагуючи і відкриваючи слухачеві своїм мистецтвом безмежний щодо величі і сили потенціал творчості українського письменства, він часто саме сатирою як способом зображення дійсності висловлює через нього активну громадську позицію.
Поема чеського поета і громадсько-політичного діяча Карла Гавлічка-Боровського (1821—1856) «Хрещення святого Владимира» написана протягом 1848—1854 р., а видана вже по смерті поета 1876 р. У часі написання поеми поет розгорнув значну громадсько-політичну діяльність: 1848 р. заснував політичну газету «Народні новини», був обраний послом до чеського сейму та австрійського парламенту, був організатором загальнослов’янського з’їзду в Празі. Перебуваючи ще 1842 р. у Москві, К. Гавлічек-Боровський читав староруський літопис і хотів зробити київського князя героєм сатиричної поеми.
В основі поеми два факти, почерпнуті з літопису: втоплення поганських ідолів у Дніпрі та скликання Володимиром представників різних релігій для обрання релігії у своїй державі. Поет переносить події на сучасні йому реалії і не приховує свого іронічного ставлення до них. У сценічному живому виконанні актор твору не виносив, а лише записав його на студії зі звукорежисером Віталієм Бохонком. В інтерпретації С.Максимчук сприймає твір у багато чому крізь призму творчості перекладача — Івана Франка. Артиста також вабить близькість твору до народної поезії з її дещо грубуватим гумором, легкий поетичний виклад непростих проблем ставлення до Бога та релігії, цікавить сатиричний погляд чужинця на події української давнини.
Поезія Генріха Гейне (1797—1856) «Осли-виборці» — одна з численних поетичних сатир німецького поета-романтика, створена ним у останні роки життя (1853—1856). Твір привернув увагу С.Максимчука і в роки перебудови і початків незалежного українського державного життя, коли з’явилася можливість багатопартійної політичної системи і відповідної конфронтації тих партій. Висміювання партійної зашореності, безпідставні намагання показати вищість своєї партії над іншою, при тому облити опонента всіляким можливим брудом — ці ідеї твору С.Максимчук алегорично переносить на явища пострадянського політичного життя.
Поему «Бал в Опері» польський поет, перекладач, мовознавець Юліан Тувім (1894—1953) створив 1936 р. як реакцію на поширення нацистського режиму, неприйняття якого змусило Ю.Тувіма в роки Другої світової війни до еміграції в країнах Європи та Америки. Українським перекладом Миколи Лукаша Максимчук захопився ще в 1960-ті, а 1968 р. уперше виніс твір на сцену тодішнього Будинку актора у Львові.
У Києві артистові пощастило познайомитися з Миколою Лукашем, а 1971 р. виконувати перед ним твір. Поема дає артистові плідний ґрунт для виявлення майстерності володіння потужним арсеналом мистецтва художнього читання: тут і різні види віршів (тонічні, силабо-тонічні) з різною манерою їх виголошення (як скандування, ритмічна чеканка тощо), можливості всебічного вияву мелодики мови через ряди алітерацій, асонацій. Та всі ці технічні засоби в інтерпретації артиста підпорядковані рельєфній передачі змісту, підтекстів поеми. Реалії нацистського тоталітарного режиму, трагічно висміяні в поемі, артист переносить на радянську дійсність періоду «застою», яку сам, як людина сформована в нонконформістських поглядах шістдесятників, мав нагоду в житті відчути. Інтерпретація С.Максимчука пориває майстерно переданим контрастом картин духовно пустої, морально зіпсованої, але прагнучої насичення й перенасичення плотськими забаганками життя верховної політичної військової «еліти» з її системою донощиків і тих світлих острівців простого, але поневоленого і безправного сільського життя з його здоровою мораллю.
