Віце-президент Всеукраїнської Фундації «Захист прав дітей» Олексій Лазаренко в рамках проекту за підтримки Данської ради у справах біженців (DRC) торік проводив дослідження, яке не мало аналогів в Україні — оцінку ризиків залучення дітей до воєнних дій. Його, як знаного фахівця в царині ювенальної юстиції (він — екс-керівник Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС, кандидат педагогічних наук, розробник і запроваджувач правозахисних програм, учасник АТО), також зацікавила тема дотримання прав дітей у кризових умовах воєнного конфлікту на сході нашої держави. Результати дослідження виявили низку проблем, зокрема й виникнення нагальної потреби в навчанні українських силовиків як азам, так і специфічним нюансам міжнародного гуманітарного права в частині забезпечення прав дітей, котрі через різні причини опинилися на території війни. І добре, що це дослідження не стало інтелектуальним «якорем», а привело до початку співпраці зі Збройними силами.
Дослідження Олексій Олександрович розпочав з активного моніторингу підліткового середовища в Донецькій області наприкінці 2016-го. Його фокус-групою стали студенти профтехнічних закладів, розташованих максимально близько до терену АТО. Спершу діагностувалося сприйняття дітьми воєнної ситуації і пов’язаних з нею ризиків. Виявилося: 15—20% молоді прибули із непідконтрольних українській владі територій. Майже всі на вихідні навідували рідні домівки за лінією розмежування, комунікуючи з тамтешнім соціумом. Це гарантовано викликало в підлітків когнітивний дисонанс. Адже вони водночас перебували під впливом як вороже налаштованих щодо України інформаційних, ідеологічних платформ, так і українського освітнього, медійного полів та загалом наших реалій. Приміром, у коледжі в Слов’янську їм викладали предмет «Захисник Вітчизни», та коли вони приїздили додому, то чули розмови про «карателів», «київську хунту». Молоді з несформованою ціннісною орієнтацією важко уникнути зомбування проросійським медіаконтентом в ОРДЛО.
КРАСНОГОРІВКА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 РОКУ. ПУНКТ ВИДАЧІ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
«СИНИ ПОЛКІВ» — ЖИВУЧИЙ НАРАТИВ РАДЯНСЬКОЇ ЕПОХИ
Далі дослідник розширив поле уваги, виокремивши три фокус-групи: адміністрація і педагоги закладів освіти, учні-студенти та представники силових відомств. Серед військових Олексій Лазаренко найтіснішим чином контактував з офіцерами Військової служби правопорядку, окремими штабами й частинами в районі АТО.
— Цікавим є виявлене ставлення військових до проблеми «діти і війна». 67% опитаних силовиків сказали, що у випадку залучення підлітків до збройного конфлікту вони повідомлятимуть про таку ситуацію командуванню. 8% заявили, що якщо підліток попроситься до них у бліндаж, йому не відмовлять, а нагодують і навіть дадуть автомат, якщо він справді патріот, — зауважує Олексій Лазаренко. — І тут примітною є мотивація, або виправдання такої думки. Мовляв, були ж у Другу світову такі собі «сини полків». От саме ці наративи радянської епохи досі живі обабіч лінії розмежування, щоправда в автономних прочитаннях. Причому проросійські сили взагалі ввели їх до основ «патріотичного виховання» й повторюють мантри про підготовку до війни за «цінності дідів і прадідів». Іще понад 20% респондентів не визначили варіант реагування, зауважуючи почасти, що це питання поза межами їхньої компетенції.
На основі отриманих даних розроблено тренінги для фахівців соціальних служб і персоналу громадських організацій із моніторингу ситуації з дотримання прав дитини в районі збройного конфлікту. Але DRC вирішила піти далі, уклавши меморандум із Міністерством оборони України для реалізації плану спільних активностей. Уже діє трирівнева система освіти військовослужбовців — для рядового складу, командирів нижчої, середньої ланок і вищого керівництва. Цю роботу почато влітку 2017-го. Так, відбулися заняття у Краматорську з офіцерами служби морально-психологічного забезпечення і помічниками командирів з правових питань, та зі слухачами оперативно-тактичного рівня Національного університету оборони України.
— Було непросто, адже ця тематика для військових нова, — оповідає очільник фундації. — Дитина — суб’єкт міжнародного права і зокрема в ситуації збройного конфлікту. Донедавна цьому питанню в Україні бракувало уваги, хоча майже чотири роки діти в місцях бойовищ та неподалік лінії зіткнення постійно ризикують утрапити на мінні поля, їх можуть скривдити, обманути, використати з певною військовою метою. Лише в лютому 2016-го внесені зміни до ст. 30 Закону України «Про охорону дитинства», де унормовано поняття «дитина, яка постраждала від збройного конфлікту». До цієї категорії віднесено як дітей, що зазнали поранень, контузій, психологічних травм унаслідок воєнних дій, так і дітей, залучених до воєнних дій будь-яким шляхом вербування, залякування, тих хто проходив військовий вишкіл. Тут чітко виписане правове визначення дитини, залученої до воєнних дій — причому для цього статусу їй не обов’язково брати в руки зброю. Підліток міг підносити боєприпаси, збирати і передавати інформацію військового значення, працювати у шпиталях, оборонних об’єктах. Приміром, копати шанці, будувати укріплення. Згадані речі, до того ж, є найгіршим різновидом експлуатації дитячої праці, що порушують Конвенцію ООН «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці».
— Маємо підстави говорити і про сексуальну експлуатацію дітей на підконтрольних проросійським силам теренах. Що підтверджують дослідження спецмісії «Сексуальне насилля, пов’язане із конфліктом в Україні», організованої ООН на Донбасі, що охопили час від березня 2014 року до початку 2017-го. — Відтак, доцільно вважати постраждалими від воєнного конфлікту не лише дітей, що зазнали фізичних страждань, потерпілих психологічно, а й залучених до незаконних військових формувань так званих «республік».
ЧАС ВИЗНАЧИТИСЯ ІЗ ДЕФІНІЦІЯМИ
Відповідно до міжнародного гуманітарного права, визначено три категорії дітей, на які треба звертати увагу в районі воєнних дій. Це діти, які не беруть участі в конфлікті («просто діти»), діти, що втратили зв’язок з родиною й лишилися без догляду, і діти-комбатанти. Загальним захистом користуються всі категорії, а от остання має особливий «імунітет». Так, дитину-комбатанта, яка воювала на ворожому боці, не можна утримувати в одній камері з дорослими, залучати до якихось робіт, вона має право на освіту. Проблема в тому, що про це силовики мало що знали, особливо на початку агресії РФ. Юридична заковика тут і в тому, що Україна досі не класифікувала цей збройний конфлікт, а від того залежить його конвенційна приналежність. Тобто, щоб захист щодо юних комбатантів працював як слід, треба визначити статусність воєнного конфлікту на сході України. Але в будь-якому випадку чи то міжнародний збройний конфлікт, чи не міжнародний збройний конфлікт, його учасники, зокрема діти-комбатанти, однак підпадуть під дію Міжнародного гуманітарного права.
Чому важлива будь-яка риторика цієї війни? А тому, що національне кримінальне право вимагає чітких дефініцій — з ким маємо справу. Якщо з терористами — це одна річ, а якщо з військом країни-окупанта — зовсім інша. Змішуючи їх, як не печально, ми розмиваємо відповідальність, її конкретність. Це не завжди розуміють журналісти і військові. А коли в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі розглядатимуть у правовому світлі спадок цієї війни, щось змінити буде важко. Якщо доказова база позовів України до агресора оперуватиме поняттями «терористи», «бандити» замість «військові формування», «інтервенти», «окупанти», очікування на повномірну справедливість будуть марними. Через характеристику «терорист» ми перетворюємо військових злочинців на кримінальних.
УКРАЇНІ ВАРТО ДОЛУЧИТИСЯ ДО «ДЕКЛАРАЦІЇ З БЕЗПЕКИ ШКІЛ» ЮНІСЕФ
У процесі тренінгів із військовими вирішувалися ситуаційні задачі, основані на реальних подіях. Приміром, неподалік ротного опорного пункту затримали неповнолітнього, котрий перетнув лінію розмежування і мав із собою елементи мілітарного екіпірування, якісь проросійські листівки. У хлопця не було коштів на маршрутку і десь під Зайцевим він вирішив перейти «межу» пішки. Парубок сказав, що є учнем профтехучилища. Та листівки посіяли сумнів і з ним бійці доволі суворо поговорили. Добре, що вони зателефонували в училище, де їм підтвердили, що такий учень справді є. Листівки ж «ДНР» були в сумці через цікавість, а не задля диверсії. Потім із хлопцем розбиралися поліція та директор навчального закладу. Але з точки зору права прості військові не мали проводити з дитиною процедуру дізнання.
Віднедавна програми, розроблені за участю Олексія Лазаренка, зацікавили Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ. Вже проведено заняття з офіцерами Управління, а також офіцерами СІМІС, які відбувають до району проведення АТО. Наразі вирішується питання щодо підписання меморандуму із Міноборони аби кожна ротація СІМІС проходила дводенні тренінги із дотримання прав дітей в умовах збройного конфлікту.
— Ну от скажіть, який командир знає про «Декларацію з безпеки шкіл», засновану 2015-го? — запитує співрозмовник. — Щоправда Україна тільки висловила прагнення долучитися до неї і Міністерство освіти України вже готує відповідний документ до Кабінету Міністрів України про приєднання до цієї декларації. Проте голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні Джованна Барберіс наголосила, що таке приєднання покаже світовій спільноті готовність нашої держави надати безпечні умови освіти всім українцям. Світ вкотре зрозуміє, що ми визнаємо: школи є цивільними об’єктами, які не слід атакувати чи використовувати з військовою метою. Учасники декларації мають робити все для збору достовірних даних про напади на освітні установи, жертви нападів і військове використання шкіл чи університетів під час збройного конфлікту аби притягти винних до відповідальності. А ми ж добре знаємо, як агресор активно і цинічно послуговується школами! Ця декларація зауважує, навіть якщо військові не можуть уникнути заходження на територію навчальних закладів, вони повинні зробити усе, аби збитки від того були мінімальними.
