Сьогодні, 18 травня, в Україні відзначають Міжнародний день музеїв. З нагоди свята Національний художній музей запрошує українців уп’яте приєднатися до всесвітньої акції «Ніч музеїв», яка відбуватиметься 19 травня з 20 до 23 години. Цього разу у програмі — зустріч із культовими постатями українського андеграунду 1970—1980-х років: художником і драматургом Лесем Подерв’янським, музикантом і поетом, автором легендарних українських перекладів The Beatles і The Doors Максимом Добровольським, а також учасником ARSENALE 2012 із Москви Андрієм Кузькіним із перформансом. Гасло цьогорічної події — «Музеї у світі, що змінюється. Нові виклики, нове натхнення».
Якщо столичні українські музеї намагаються вловлювати існуючі у західному світі культурні тренди і вживлювати у свої музейні програми часточку інтерактиву, то в регіонах про це навіть не йдеться. Великою мірою — через радянськість мислення тих, хто очолює обласні краєзнавчі музеї.
Чотири дні тому директор Херсонського обласного краєзнавчого музею Тетяна Братченко звільнила свого старшого наукового співробітника Сергія Дяченка — одного з найвідоміших краєзнавців Півдня України. Офіційна причина звільнення — прогули, які виникли в нього внаслідок участі в Міжнародному музейному проекті «Нове дихання культури». Не згодний із рішенням дирекції, музейний працівник із чотирнадцятирічним досвідом роботи через суд вимагає анулювати догани та поновити його на робочому місті.
— Без перебільшення Сергій Дяченко — один із найталановитіших і найвідоміших краєзнавців у місті. Більшість херсонців не розуміють, як такого фахівця можна звільнити, — розповів «Дню» голова профкому, старший науковий співробітник музею Михайло ПІДГАЙНИЙ. — Насправді, бажання звільнити Дяченка у директора музею було у планах ще з 2007 року, коли ми з Сергієм публічно виступили проти ремонтів пам’ятників архітектури — приміщень музеїв, які потрібно було реставрувати, а не реконструювати. Реконструкція — схема відмивання великих грошей. Нас не послухали, і в Херсоні унікальні старі приміщення по-варварськи «відремонтували», покривши їх бетонною шпаклівкою. Нині складається враження, що з приходом нової влади змінилося саме ставлення чиновників до своїх підлеглих: вони абсолютно ні до кого не прислуховуються і нічого не бояться.
Про ситуацію довкола скандального звільнення науковця, яке нині активно обговорюють у соціальних мережах та блогах в Інтернеті, та про перспективи розвитку краєзнавчих музеїв в Україні «День» поспілкувався з Сергієм ДЯЧЕНКОМ.
— Важливий культурний проект, в якому я беру участь, покликаний, так би мовити, «підтягнути» українські музеї до рівня європейських, й основним критерієм оцінки результатів цієї роботи має стати зростання відвідуваності музеїв, — говорить пан Сергій. — Мова йде не про школярів, яких, будемо відверто говорити, нині туди буквально заганяють, а про людей віком від 20 років. На жаль, дорослі сьогодні не просто не йдуть у музей, а обходять його стороною.
— Як цю ситуацію можна змінити?
— Один зі способів — «подружити» музеї з активними членами громадських організацій, розпочати з ними діалог. Проблема в тому, що музейні працівники інколи просто не знають, що від них очікують відвідувачі, а відвідувачі — що музеї взагалі можуть цікавого запропонувати. Краєзнавчі музеї, які нині є мало не в кожному обласному центрі та райцентрі, — це винахід радянського часу, який, як на мене, у такому форматі своє вже давно віджив, перетворившись на Музей ні про що: природа, загальна історія чи то країни, чи то якоїсь місцевості — все перемішано в одному. Концептуально всі краєзнавчі музеї побудовані ніби під шкільну програму з історії, тому дорослим і нецікаво туди ходити. Про це соромно відверто говорити, але в Херсонському обласному краєзнавчому музеї немає експозиції, яка б представляла власне історію самого Херсона. Туристи чекають відповіді на питання: хто заснував місто, чому воно так називається? Натомість ми пропонуємо історію Херсона, «розмиту» по всіх експозиціях у вигляді загальних штрихів.
— На вашу думку, які перспективи розвитку краєзнавчих музеїв?
— Херсонський обласний краєзнавчий музей засновувався як археологічний, і, відповідно, головною й донині залишається археологічна колекція. Власне, в 1920-ті роки він називався Державний археологічний музей. На сьогодні в усьому музеї працює лише один археолог, і то у відділі фондів. Більше археологів немає. Про який розвиток нашого музею з таким ставленням керівництва може йти мова?
У моєму відділі історії до 1917 року залишилася працювати лише одна людина — завідувач Катерина Чорна. Сумніваюся, що когось на вакантне після мене місце взагалі шукають. Ми не раз зверталися до директора з проханням збільшити штат відділу, адже він найбільший у музеї — опікується дев’ятьма залами експозицій! Безрезультатно. Раніше у відділі працювало троє наукових співробітників, потім, зі мною включно, двоє, а зараз —одна людина.
Музеї будуть існувати доти, доки їх відвідуватимуть. І в першу чергу молоді люди. А щоб молодь знову пішла в музеї, потрібно відновити зворотний зв’язок музейних працівників із нею. Музей повинен стати інтерактивним, де відвідувачі — ніби співучасники того, що там відбувається. Вважаю, що необхідно відмовитися від екскурсоводів із завченими текстами. Екскурсоводи в музеях — це вчорашній день, коли тобі розповідають дуже багато за обсягом інформації, ти слухаєш, але нічого не розумієш, бо інформацію подають ненормованими порціями. Відвідувач має йти у музей і сам черпати інформацію, довше зупиняючись на тій, яка його більше зацікавила. Вважаю, що музеї можуть перетворитися на унікальні майданчики для спілкування, стати місцем, де можна відкрити самого себе. Натомість, у наших музеях людині кілька годин щось розповідатимуть, показуватимуть, але так і не запропонують присісти, випити кави чи води, обговорити з друзями побачене.
Думаю, що в Міжнародний день музеїв нам потрібно не лише святкувати, а всім разом — музейним працівникам, громадським активістам, журналістам — сісти за круглий стіл і разом відверто поговорити про те, як перезавантажити усталену радянську систему роботи українських музеїв.
