Свій 90-й день народження колишньому вояку ОУН-УПА і політв’язню, а нині Повітовому голові «Братства ОУН-УПА» у Дніпропетровській області Романові ПАСТЕРНАКУ святкувати в тихому родинному колі не судилося. Публічно привітати ювіляра й віддати цілком заслужену шану людині, котра з юних літ стала до лав відчайдухів, які в найтяжчі роки заходилися виборювати українську незалежність, забажалося і активістам місцевих патріотичних організацій та партій, і районній владі, і посланцям підприємства, на якому відпрацював, ні багато ні мало, — цілих 40 років, і просто щирим друзям і прихильникам... Тож витримати такий раптовий напад загальної уваги для літньої людини, котра десятиліттями була лише кимсь відлякуючим для співвітчизників — «бандерівцем», «зрадником», «ворогом народу» тощо, звісно, не просто. І все ж, ця надмірна увага сивочолому ветеранові таки виявилася до снаги. «Я ніколи не думав, — зізнається Роман Михайлович Пастернак, — особливо, коли був у партизанах, що доживу колись до такої миті».
Незважаючи на досить похилий вік, ветеран має на диво ясний розум і гарну пам’ять. Згадує події свого надзвичайно непростого життя в найдрібніших подробицях і деталях.
Народився 14 січня 1928 року в селі Утиховичі Перемишлянського району Львівської області в селянській родині. У сім’ї було шестеро дітей. «Народився під Польщею, потім жив під більшовиками, а 1941-го прийшли німці», — сумно констатує Роман Михайлович. Згадує, як зустрічали в 1939-го радянську армію «визволителів»... Але вже буквально за місяць «визволителі» стали катами... Тоді йому було десять років.
У п’ятнадцять років став членом молодіжної організації ОУН. Це було 1943 року. А 1944-го, ще за німецької окупації, добровільно пішов в УПА. Проходив військовий вишкіл на території Івано-Франківської області на Рогатинщині. Каже, що вишкіл проводив чеський капітан і готував їх як майбутніх офіцерів.
Перше бойове хрещення пройшов у бою з німецьким підрозділом, який займався грабунками по селах і відловлював людей, щоб відправляти до Німеччини. Незважаючи на те, що у німців були танки, а в упівців — лише стрілецька зброя, вдало влаштувавши засідку, вони змогли відбити в окупантів захоплених ними людей. Це було в селі Тучне Перемишлянського району Львівської області.
1945-го, з приходом радянської армії, упівці мусили змінити військову стратегію й тактику, відтак відділ Романа Пастернака розформували, поділивши на малі похідні групи по 15—20 чоловік. Його перевели до теренової боївки Перемишлянського району, якою командував «Богдан». 28 червня 1947 року при виконанні завдання потрапив у засідку і був заарештований чекістами.
Спочатку його доправили до Перемишля, де майже тиждень катували, а потім повези до Львова в тюрму на Лонцького. Там його протримали під слідством протягом двох років — до березня 1949-го. І зрештою відправили до Києва в Лук’янівську в’язницю, де й засудили до десяти років позбавлення волі. Покарання відбував у Воркутинському таборі посиленого режиму утримання. Працював у шахті. Чимало часу провів у карцері, адже брав активну участь у страйковому русі, організовував разом з товаришами табірні страйки і заколоти. Відбув повний термін покарання, а потім ще десять років його тримали у Воркуті з «вовчим білетом» — під наглядом комендатури без права виїзду із міста. Тоді ж у Воркуті зустрів свою долю — таку ж, як і він, каторжанку-упівку Марію, з котрою прожив 30 років щасливого подружнього життя, виховав доньку і сина й дочекався внуків.
Лише 1966 року отримав нарешті паспорт і можливість виїхати з Воркути. ...Але без права поселення в західних областях України. Не мав права зупинятися і в обласних центрах та великих містах, а лише не менше, ніж за 101 кілометр від них. Зрештою доля привела його до Кривого Рога, де тривало велике індустріальне будівництво і суворих заборон щодо поселення колишніх політв’язнів не було. За іронією долі борцеві з комунізмом вдалося влаштуватися слюсарем-складальником на завод гірничого обладнання «Комуніст», де й пропрацював аж 40 років на будівництві «комуністичного раю». І хоч колишнього вояка УПА на початках там знову ледве не засудили, звинувативши в антирадянській пропаганді, сумлінний робітник залишив підприємство лише у 80-річному віці.
Попри неприязне і навіть вороже ставлення до нього начальства, постійний нагляд приставлених агентів КГБ і сексотів, його стосунки в робітничому колективі були досить товариськими і теплими. У 1980-х роках шахтне обладнання, вдосконалене Романом Пастернаком та його бригадою, було відзначене на Всесоюзній виставці народного господарства у Москві, за що навіть затятого «бандерівця» преміювали тоді легковим автомобілем «Москвич».
З настанням потепління у громадсько-політичному житті колишнього Радянського Союзу Роман Пастернак став активно долучатися й до громадських справ. 1989 року одним із перших вступив до Народного Руху України «За перебудову». Згодом організував і очолив Центрально-Міську районну організацію НРУ. Із 1992 року він голова Криворізької міської організації «Всеукраїнське братство ОУН-УПА». 2009-го призначений референтом «Ветеранів ОУН», а з 2011 року і до сьогодні є повітовим головою «Братства ОУН-УПА» в Дніпропетровській області.
Отаким видалося життя одного з багатьох мільйонів українців, який любив понад усе Україну, щиро прагнув кращої долі своєму поневоленому народові, а тому мусив з малих літ боротися за його волю.
З нагоди 90-річчя ветерана у виконкомі Центрально-Міської в місті Кривому Розі ради зібралися його колишні колеги, громадські активісти, журналісти і власне самі працівники виконкому на чолі з його головою Сергієм НЄЖЕНЦЕВИМ привітати ювіляра. Чи не вперше в історії міста офіційна влада вирішила віддати шану затятому «бандерівцю». У країні, де справжні борці за її незалежність все ще перебувають фактично поза законом, а їхні кати мають чи не найбільшу шану в державі, отримуючи фантастичні персональні пенсії та пільги, погодьтеся, це надзвичайна подія. Отже, лунали теплі промови і щирі побажання. Були квіти, подарунки й відзнаки.
«Рішенням виконкому Центрально-Міської в місті ради, за активну громадську діяльність, боротьбу за Незалежність України, багаторічну плідну працю і з нагоди 90-річчя від дня народження Почесною грамотою виконкому Центрально-Міської в місті ради нагороджується Пастернак Роман Михайлович», — оголошується текст офіційного документа. «Хочу побажати, щоби ви ще багато років служили суспільству й були потрібним нашим землякам», — додає до сухого офіційного тексту своє щире побажання голова виконкому Сергій Нєженцев. І розчулений сивочолий ветеран промовляє у відповідь: «Служу українському народу». І в цих словах не відчувається ні найменшої пафосної фальші.
І все ж, чи не найбільше враження справила на колишнього вояка УПА і політв’язня зустріч з представниками патріотичних організацій, зокрема з юними активістами «Пласту», яка відбулася напередодні в офісі міської організації ВО «Свобода». «Дуже мені було приємно з дітьми, з «Пластом», — ділиться враженнями Роман Михайлович. — Нарешті дітей почали виховувати в дусі української нації. Тож я задоволений тим, що естафету передаю у надійні руки. Я дуже тішуся з того, що підростає справжня українська патріотична молодь — не фальшиві патріоти, а дійсно наше майбутнє».
Привітати ветерана з 90-річчям прибув на цю зустріч із обласного центру й голова ГО «Дніпровське товариство політв’язнів та репресованих» Іван ДРЕМЛЮГА, який вручив ювілярові грамоти від громадської організації та від імені голови обласної ради Дніпропетровської області. До речі, гість повідомив по секрету, що з ініціативи обласного товариства політв’язнів та репресованих Дніпропетровською ОДА направлено до Адміністрації Президента України клопотання про нагородження ветерана орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
«Я все життя віддав боротьбі за Україну — і коли воював у лавах УПА й смерть ледве не кожного дня зазирала мені у вічі, і коли був на каторзі, і в подальші роки. І хоч була велика загроза моїй родині, моїм рідним, я ніколи не відмовлявся від свого прагнення побачити Україну та українців вільними. І ця боротьба за Україну триває й зараз, тож я закликаю всіх об’єднатися в цій боротьбі, адже Україна — це найдорожче, що в нас є. І вона зараз у великій небезпеці. Тому треба всім нам єднатися — не сваритися між собою, а єднатися, щоби побороти ворога. Я не знаю, як кому, а мені Україна дуже дорога — і тому, що такої немає більш ніде в світі, і тому, що за неї ми дуже дорого заплатили — мільйонами життів, покалічених доль і надтяжкими випробуваннями. Головне, нам треба зараз побороти нашого одвічного ворога, і тоді, я переконаний, все буде гаразд, все буде добре», — такі проникливі й глибоко хвилюючі слова сказав на прощання вояк легендарної армії без держави — незламний лицар української незалежності упівець Роман Пастернак. Почуй їх, Україно, і ти, тисячі разів обдурений і зневірений, але незламний у своїй невпинній боротьбі, український народе.
