Волею історичної долі 2012 рік, як і двісті років тому, став знаковим для долі й майбутнього двох, без сумніву, великих історичних держав — держави Російської та Французької республіки.
6 травня змовкли останні виборчі постріли французького електорального Бородіно, що визначили перемогу на президентських виборах у Франції соціаліста Франсуа Олланда. А наступного дня вже в Москві, залпи спаленого тими ж таки французами 200 років тому Кремля сповістили про прийняття президентської присяги «новим- старим» президентом Росії Володимиром Путіним.
Без сумніву, ці дві травневі події визначать майбутнє не лише Росії та Франції, а й майбутнє всієї Європи, як і 200 років тому. І, як мені здається, вже сьогодні можна зробити деякі висновки й прогнози.
Можна сміливо стверджувати, що російський державний корабель продовжить свій курс з тією ж досить досвідченою командою. Рокіровка формули російського тандему «Медведєв — президент, Путін — прем’єр» на формулу «Путін — президент, Медведєв — прем’єр» приведе до підвищення ефективності державної влади в Росії. Усе й усі стали на свої місця. Президент Путін концентруватиметься на зміцненні міжнародного лідерства Росії та жорсткій інтеграції пострадянського простору. Прем’єр Медведєв — на реформуванні, модернізації й інноваційному оновленні російської економіки, й перш за все її військово-промислового комплексу та високотехнологічних галузей.
Росія продемонструвала чітку й жорстку спадкоємність і послідовність. Можливо, інколи ця послідовна політика була на межі зовнішнього несприйняття демократичних принципів. Але здається, що й «новий» президент Володимир Путін, і «старий» президент Дмитро Медведєв, не лише зробили правильні історичні висновки з «демократичних» процесів 1917 і 1999 років, що розвалили країну й втягнули її в розруху та протистояння, а й зіграли чудову тандемну партію.
Французький корабель чекає не лише кардинальна зміна курсу й команди, а й зміна правил керування.
Зміна жорсткого, досвідченого й подеколи цинічного Саркозі на президентському командному містку, який за всіх своїх недоліків умів досить швидко й чітко приймати складні й непопулярні рішення, на людину, котра практично не має досвіду серйозного державного управління, — погана новина для французьких інвесторів і бізнесу.
Новий президент Франції змушений не лише виконувати свої соціальні обіцянки, а й на практиці реалізовувати свої соціалістичні погляди й методи управління, що показали свою неспроможність на прикладі повного фіаско соціалістичних урядів у Європі, в умовах економічної кризи.
Боюся, що сьогодні відому формулу «краще — ворог хорошого», Франція змінила на нову «обіцяне краще завтра — ворог хорошого, але обридлого й нестійкого сьогодні».
Величезна кількість внутрішніх проблем, і передусім міграційних і економічних, для бідних верств населення, що надали підтримку новому президентові Франції, вимагатимуть швидкої й ефективної реакції, на яку він навряд чи здатен. Крім того, вони чекають й швидкого результату, який в умовах загальноєвропейської кризи просто неможливий.
Це погана новина й для прибічників міцного Європейського Союзу, бо Сарказі разом з канцлером ФРН Меркель був одним з лідерів ідеї сильної Європи.
Швидше за все, новий президент Франції не продовжуватиме грати цю роль через свої особисті якості й свої погляди на процеси європейської інтеграції. І заочна перестрілка між Франсуа Олландом і Ангелою Меркель ще в процесі першого туру виборчої кампанії — непряме підтвердження цього.
Слід враховувати, що й для Росії, й для Франції плавання триватиме в умовах потужного шторму, спричиненого світовою економічною кризою й фундаментальними глобальними трансформаціями, що відбуваються в світі. Це кардинально впливатиме на ефективність державного управління та його результати. Можна впевнено прогнозувати, що стійкість державної системи, якість і швидкість її реакції на внутрішні й зовнішні виклики в Москви й Парижа будуть різними.
І наслідки для Росії й Франції результатів виборчих битв 2012-го будуть різними, але дуже схожими на результати 200-річної давнини.
Таким чином, Росія обрала сильного, досвідченого й прагматичного лідера й перспективу посилення своєї ролі, й насамперед у Європі, навіть за всіх внутрішніх проблем і протиріч.
Франція проголосувала за соціально орієнтованого й без досвіду державного управління президента, перспективу накопичення внутрішніх проблем, ослаблення Франції, а відповідно й Європейського Союзу.
У Росії й Франції багато спільних історичних паралелей. У цьому контексті їх об’єднують не стільки схожі державні символи, наприклад державний прапор, скільки історичний дух революційного бунтарства. Як правило, всі чудові революційні помисли та ідеї про рівність і соціальну справедливість народжувалися тут, але закінчувалися трагічними подіями й колосальними людськими жертвами. І це треба враховувати.
Історичне Бородіно боротьби з внутрішніми й зовнішніми викликами на тлі перманентних світових економічних криз і фундаментальних глобальних трансформацій триває. І хто краще проведе цю битву, покаже час. Хоча полководці на найближчі битви вже визначені.
