Долю переможеної у Другій світовій війні нацистської Німеччини визначила влітку 1945 року Потсдамська конференція керівників США, Великобританії та СРСР. Щодо майбутньої німецької держави держави-переможниці поставили цілі, сформульовані як «принцип п’яти Де»: денацифікація, демілітаризація, демократизація, децентралізація і декартелізація.
Розуміння цих цілей було у Сталіна та його союзників різним, що й зумовило швидкий початок «холодної війни» між нещодавніми союзниками, створення ФРН на території західних зон окупації і НДР — на території радянської зони. Цей розділ вдалося подолати майже півстоліття по тому, після краху системи політичних блоків у Європі. Процеси денацифікації включали як процеси оздоровлення німецького суспільства, вироблення нової економічної політики, так і створення нової культури.
8 травня Німеччина відзначила чергову річницю закінчення Другої світової війни. Сучасне ставлення до цього дня в Німеччині остаточно сформувалося тільки до 1985 року, коли тодішній президент ФРН Рихард фон Вайцзеккер наважився і вперше назвав 8 травня Днем звільнення: «День 8 травня звільнив усіх нас від людиноненависницької системи — диктатури націонал-соціалізму».
Особлива роль у процесах денацифікації належала американським політикам і американській окупаційній владі.
У Берліні, в його колишній західній частині, досі чимало слідів перебування у місті американської армії. Символізуючи повітряний міст, який врятував населення західного Берліна від голоду під час блокади його радянською окупаційною владою, що тривала майже рік — з 23 червня 1948 року по 12 травня 1949 року, — над Технічним музеєм навіки завис справжній «Дуглас».
Коли було пройдено фазу покарання німців і з’явилась мета відновлення Німеччини та Європи (план Маршалла), то навіть переконаний противник нацистського режиму соціаліст Хельмут Кальблітцер вимушений був констатувати: «Нам хотілося інших, кращих керівників, але ніяких інших не було. Були лише старі керівники промисловості, які, як правило, і є найрозумнішими людьми країни. Бути розумним, утім, аж ніяк не означає бути зразком у моральному плані. Те, що інших управлінців немає, розуміли і вони самі, і населення, визнаючи за такими людьми природне право керувати виробництвами».
Спроби американців засудити промисловців і фінансистів нацистського режиму закінчились невдачею: адвокатам вдалося виграти ці суди внаслідок слабкості доказової бази обвинувачення. Під денацифікацією слід було розуміти необхідність не пускати на керівні позиції людей із СС і нацистської партії. Найбільш одіозні фігури було усунуто. Але в нацистській партії було майже 8 млн осіб, а есесівців залишалося понад 500 тис. Процеси ж змін у свідомості німців відбувались повільно. Аж до середини 1960-х років багато хто в Німеччині вважав, скажімо, учасників змови проти Гітлера 20 липня 1944 року не героями, а зрадниками.
Про особливості проведення денацифікації в Німеччині американцями розповідає Олександр Гарін, професор Європейського Центру стратегічних досліджень ім. Джорджа Маршалла: «Було заготовлено списки тих, кого не треба було підпускати до серйозних посад. Водночас після 1947 року американцям стало зрозуміло, що починається холодна війна, що Німеччина розколота і що треба конструктивно відновлювати Західну Німеччину, і виникли просто конкретні завдання — держава повинна була функціонувати. І треба було брати на роботу людей, здатних виконувати обов’язки. Всіх змінити виявилося неможливим. І після того, як Німеччину запросили в НАТО, то, починаючи з 1954 року, на керівних постах почали з’являтися люди, які були в цих списках. Не з Гестапо або СС, а другорядні функціонери.
Другий бік діяльності американців був пов’язаний із тим, що стояло завдання перетворити Німеччину на державу західного зразка. Як ввести ринкову економіку? Як ввести нову валюту? Як створювати те, що в Німеччині потім назвуть соціальною ринковою економікою? Ці завдання доводилось вирішувати нелінійно, тому що капіталізм був дуже непопулярною в Німеччині ідеєю».
