У школах Володимира-Волинського навчаються майже 400 дітей із навколишніх сіл. А ще кілька сотень — у міських музичній та художній школах. А позаяк витрати лягають на місцевий бюджет, то Петро САГАНЮК, міський голова Володимира-Волинського, і порушив це питання на одній із планірок. Або за іногородніх учнів платять територіальні громади, де вони мешкають, або самі батьки.
«На кожну іногородню дитину міський бюджет витрачає по три тисячі гривень. Це різниця між освітньою субвенцією, яку ми отримуємо, і комунальними послугами, які надаємо школам. Її і просимо компенсувати школам. Бо ні музична освіта, ні заняття в художній школі не є обов’язковими, то чому міська казна має платити за бажання когось із батьків навчати цього свою дитину? Хочете навчати — платіть», — вважає Петро Саганюк. Міський голова каже, що розуміє: склалися історично обставини, коли, наприклад, село Заріччя, котре плавно переходить у Володимир-Волинський, споконвіку виряджало своїх дітей на навчання до шкіл міста. Лише в першій Володимир-Волинській школі із Заріччя навчаються дві сотні дітей! А нині в Заріччі утворено об’єднану територіальну громаду, і вона небідна. «То нехай думають, як для такої кількості дітей збудувати і школу!» — каже Петро Саганюк. Місто згідне навіть оплачувати за навчання «своїх» дітей у сільських школах — попри те, каже Петро Саганюк, що навчання тут обходиться удвічі дорожче, ніж у місті, через меншу наповнюваність класів. Але спочатку чекає на відповідь від голів об’єднаних територіальних громад Зимного, Устилуга, Заріччя, звідки й найбільше дітей у міських школах.
І В’ячеслав Католик, голова Зимнівської ОТГ, і Віктор Поліщук, голова Устилузької ОТГ, категорично заявили, що — згідно з волею своїх депутатів — не будуть сплачувати за навчання сільських дітей у міських навчальних закладах. Обоє кажуть, що їхні ОТГ мають школи, які забезпечені всім для навчання. Але якщо батьки обирають місто, на те є причина?.. Устилузька школа — є така думка — починає втрачати свої позиції, бо вчителю легше проїхатися з цигарками у Польщу (місто на кордоні) й заробити нормальні гроші, аніж викладатися на роботі. Володимир-Волинські школи — і загальноосвітні, і музична з художньою — все ж мають вищий рівень, аніж сільські. Особливо запитуваним став інтернат у Володимирі. Аби дитина тут навчалася, її навіть реєструють не в місті, а в селі, бо перевага для навчання тут має надаватися саме сільським дітям. Ось такі парадокси, з яких батьки знаходять виходи.
Взаємофінансування закладів освіти (міста — сільських, сіл — міських) можливе, якщо громади укладуть договір про партнерські відносини. Але наразі проблемою коштів переймаються лише, так би мовити, надавачі послуг, а не споживачі. У селі Піски, яке межує з Берестечком, немає ні дитсадка, ні школи. Лише в Берестечківському дитсадку — 26 дітей із Пісків, це хороша треть від усіх вихованців. У школу ж водять дітей із сіл Старики та Кутрів, які також належать до інших сільрад, але ці села є одним територіальним конгломератом з Берестечком. Берестечківський будинок школяра та школу естетичного виховання відвідує ще більше дітей із навколишніх сіл: Кутрова, Стариків, Пісків, Зеленого, Перемишля, Смоляви, навіть із Пляшевої сусідньої Рівненської області. Берестечківський міський голова Валентина ЗАЛЕВСЬКА каже, що надіслала пісківському сільському голові Андрієві Сокальському лист із пропозицією укласти між двома громадами договір про партнерські відносини. Відповіді немає. А берестечківські депутати, рахуючи кошти свого бюджету, можуть елементарно зачинити двері перед «чужими» в дитсадку...
«Селяни із Пісків кажуть мені: «Ви сядьте з нашим головою і обговоріть собі питання про об’єднання громад, про той же дитсадок», — ділиться Валентина Залевська. — Але людям ще доводиться пояснювати, що то не ми з їхнім головою маємо вести переговори, то справа громади, справа догляду й виховання ЇХНІХ дітей!» Ситуація тим цікавіша, що кореспондентові «Дня» Андрій Сокальський так пояснив небажання громади Пісків об’єднуватися з Берестечком (яке за перспективним планом мало б стати центром ОТГ): «Знаєте, багаті не дуже хочуть брати бідного у свою компанію!» Бідним навколишні сільські ради вважають саме Берестечко, хоча на повну користуються його інфраструктурою. І насправді берестечківці вже не прагнуть приєднання сіл, бо доведеться брати на свою «шию» і всі їхні проблеми. І якщо в центрі сільрад ще є якісь соціально-культурні заклади, то менші їхні села не живуть, а скніють.
Василь ГРОМ, консультант із бюджетних питань Асоціації міст України, вважає, що потреба рахувати кошти громади закономірно ставить питання про створення ОТГ, про укладення угод про співпрацю. Адже місцеві бюджети справді несуть чималі витрати на утримання шкіл. То чому хтось має платити за чиєсь бажання навчати дітей у тій чи іншій школі? За те, що хтось витрачає власні кошти на дитсадок, а інший цим не переймається?.. Ці «вибрики» голів громад, які не хочуть іти на співпрацю з іншими громадами, ні до чого доброго не приведуть, вважає Василь Гром. «Треба сідати, домовлятися і платити», — каже він.
