Від «великого обміну», коли з в’язниць непідконтрольних Україні територій Донецької та Луганської областей на свободу повернулися 73 українці, сплило три місяці. Ейфорія минула. Звільнені бранці адаптуються до життя, розповідають журналістам і правозахисникам про пережите в полоні і чекають від влади виконання обіцянок. Зокрема, виплати 100 тисяч гривень у вигляді одноразової допомоги, підтримки в отриманні житла, а також медико-психологічної допомоги. Це гарантує звільненим прийнята 31 січня цього року урядова постанова «Деякі питання соціальної підтримки осіб, звільнених з полону». Утім, обіцяну допомогу в повному обсязі не отримав жоден із 73 колишніх бранців.
«ЩОДО 100 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ — ГЛУХО»
Олексій Канарський, мешканець окупованого Шахтарська Донецької області, який провів у полоні майже три роки, після звільнення вирішив залишитися в Києві. Але в чоловіка немає жодних документів, вдалося відновити лише ідентифікаційний номер. Неофіційно влаштувався на роботу, зароблених грошей вистачає на оренду житла. Оскільки відновлювати документи треба в Маріуполі, а це теж додаткові витрати, чоловік попросив у знайомих фінансової допомоги.
«У мене є лише довідка від СБУ та ідентифікаційний код, готуюся подавати позов, щоб відновити документи через суд, бо все залишилося на окупованій території, — розповідає «Дню» Олексій. — Поки немає документів, не можу звертатися за пільгами. Разом із моїм юристом були в міграційній службі. Але тут кажуть, що треба якийсь документ, який підтверджує мою особу. Щодо паспорта, то в Маріуполі прийняли заяву на його відновлення, та слід надати якісь документи про освіту чи щось інше».
На відновлення паспорта знадобиться десь три місяці. А подавати звернення до управлінь соціального захисту на отримання урядових пільг можна лише упродовж півроку від ухвалення постанови. Є ризик, що Олексій Канарський не встигне. Та навіть готові документи не гарантують 100 тисяч гривень чи житла.
«Щодо медичної допомоги, то все нормально, її отримав без проблем, а от щодо 100 тисяч гривень — глухо, в управлінні соцзахисту сказали, що немає досі списків (СБУ мала передати в регіони перелік осіб, звільнених із полону. — Авт.). Там не розуміють, яка має бути процедура оформлення цієї пільги. Щодо житла, то я збираюся теж звертатися за цим, бо власного не маю», — описує свою ситуацію звільнений із полону тернополянин Олексій Кодьман.
Історію Олексія читачі «Дня» знають із розповідей батька — Сергія Кодьмана. Разом із іншими родичами полонених він багато разів брав участь у мітингах у Києві та інших містах, щоб звільнити сина, 2015 року навіть їздив у Донецьк на переговори з Олександром Захарченком (детальніше про це в матеріалі «Поверніть сина з полону», № 113-114 за 1-2 липня 2016 року).
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ Є, ВИКОНАВЦІВ НЕМАЄ
Правозахисники стверджують: обіцяні урядом 100 тисяч гривень не отримав жоден із звільнених заручників. Чиновники не тільки не склали списків, хто повинен їх отримати, а й довго визначалися, яке міністерство ці кошти виплатить. Спочатку цей обов’язок поклали на Міністерство соціальної політики, та на початку березня Кабмін вирішив, що гроші повинно платити Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, беручи їх із програми «Заходи щодо захисту і забезпечення прав та інтересів осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок дій незаконних збройних формувань та/або органів влади Російської Федерації...».
Також уряд обіцяв допомогти екс-полоненим із житлом, якщо йдеться про внутрішньо переміщених осіб, і розробити програму реабілітації звільнених заручників. Та спрацьовує вибірковий підхід. Так, звільнений із полону киянин Володимир Фомічов каже, що після звільнення мав проблеми зі здоров’ям, бо отримав черепно-мозкову травму, була потреба в лікуванні зубів. Із цим йому допомогла Київська міська державна адміністрація. Спілкуючись із іншими звільненими бранцями, Володимир прогнозує, що держава має вже зараз готувати програми психологічної реабілітації, бо нервові зриви цілком імовірні.
«ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАРУЧНИКІВ СТАЛО ПОЛІТИЗОВАНИМ»
Проблеми переселенців та учасників АТО показали, що державі треба вчасно реагувати на проблеми цих людей. Щоправда, в захисті прав полонених правозахисники бачать певні зрушення, бо у 2014 — 2015 роках заручники взагалі не існували для держави. Їх випускали на найближчих блокпостах до родичів, а далі кожен лишався зі своїми проблемами сам-на-сам. Жодних пільг і компенсацій держава не гарантувала.
«Сьогодні проблема звільнення заручників стала політизованою. Якщо в 2014 — 2015 роках для звільнення людей достатньо було присутності родичів, які вели перемовини, то нині все вирішується в Москві, — зауважує Олександра ДВОРЕЦЬКА, виконавча директорка благодійного фонду «Восток-SOS». — Ми знаємо, що після розголосу щодо урядової постанови про пільги колишні полонені звернулися до місцевих управлінь соціального захисту з приводу цих обіцянок. Але тут відмовилися приймати заяви, бо не було жодних роз’яснень від уряду. Щодо допомоги в наданні житла, то ми робили запити до облдержадміністрацій, чи вирішують це питання. Нам відповіли, що в них немає законодавчих підстав допомагати колишнім полоненим. Нам відомо про окремі випадки, коли обласні адміністрації допомагають за власною ініціативою, наприклад, Донецька та Луганська. Тому наша загальна рекомендація до уряду: приймаючи важливі рішення, треба думати про їх втілення».
ПРОПОЗИЦІЇ ЗАКОНУ НЕ ІДЕАЛЬНІ, АЛЕ ПОТРІБНІ
Можливо, ситуацію покращить зареєстрований у Верховній Раді наприкінці березня законопроект №8205 «Про правовий статус і соціальні гарантії осіб, які незаконно позбавлені волі, заручники, або засуджені на тимчасово окупованих територіях України та за її межами». Він надає полоненим статус заручника та пропонує пакет соціальних гарантій, передусім безоплатні правову допомогу, обстеження, діагностику, лікування, реабілітацію та оздоровлення. Людям, які проживали на тимчасово непідконтрольних територіях України, гарантується надання в тимчасове користування житлового приміщення або соціального житла. Також пропонується грошова компенсація в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування в місцях незаконного позбавлення волі, державне забезпечення правової допомоги в міжнародних судових інстанціях щодо отримання грошової компенсації та поновлення на колишній роботі чи посаді. Олександра Дворецька говорить, що ці пропозиції не ідеальні, але за умов якісних правок значно покращать ситуацію.
За даними СБУ, за майже чотири роки окупації окремих районів Донецької та Луганської областей понад 4200 осіб побували в полоні. Правники стверджують, що ця кількість більша, якщо взяти до уваги осіб, які провели від кількох днів «у підвалі» до кількох років у закладах, які виконують на окупованій території функції в’язниць і колоній. Підтримки потребує кожен звільнений бранець. На тлі пережитого цими людьми в полоні, виконання владою обіцянок видається найменшим жестом розуміння.
