Ухвалена Кабміном Державна стратегія регіонального розвитку України до 2020 року визначає, що площі заповідників у Київській області до 2021 року мають збільшитися втричі — до 329 тисяч гектарів, а це майже 12% від загальної площі області.
Потенціал для розширення природно-заповідного фонду в області є. Наприклад, не перший рік екоактивісти та жителі кількох сіл під Києвом намагаються домогтися для сусідніх лісів охоронного статусу в межах проектованого національного природного парку «Приірпіння та Чернечий ліс». Планується, що він займатиме майже 18 тисяч гектарів у межах Києво-Святошинського, Макарівського та Васильківського районів, а також частину територій Боярської міської ради та Голосіївського району Києва.
ЛІС НАДАЄ ПОСЛУГИ
За підрахунками дослідників, флора майбутнього нацпарку налічує 500 — 600 видів рослин: лісових, лугових, болотних, водних та бур’янів. Понад сто видів включені до Червоної книги України або інших подібних документів регіонального чи міжнародного рівня. Ще один показник цінності — потужні запаси лікарських рослин та ягід. Не менше вражає різноманіття фауни. У межах проектованого НПП водиться понад 150 видів тварин, внесених у ті чи інші охоронні переліки.
Інший важливий аргумент на користь заповідної зони — Дніпровський екологічний коридор, маршрут сезонної міграції тварин і птахів із півночі на південь. Висотна забудова Києва є величезною перешкодою на їхньому шляху. Тож рух відбувається в обхід міста — саме за лініями річок та лісів, які мають увійти до заповідання.
Утім, національний парк — це охорона не тільки природних пам’яток, а й історико-культурних цінностей. На території майбутнього заповідника є чимало цінних об’єктів різних епох — від матеріалів зарубинецької культури та скіфських курганів до залишків поселень часів Київської Русі та середньовічних замків. Досі видно на мальовничих ландшафтах і «шрами» від оборони Києва під час Другої світової війни. Чимало цікавинок є в історії прилеглих сіл і міста Боярка. Поєднання цих складників може перетворити розрізнені та безіменні ділянки лісу на місце, привабливе для туристів.
Активісти переконані: включення до природно-заповідного фонду і грамотний менеджмент можуть вивести майбутній парк на самоокупність. Тоді як зникнення цих лісів позначиться не лише на довкіллі, а й на наших гаманцях. В Україні мало говорять про екосистемні послуги, до яких належать не тільки деревина та продовольство. Природні комплекси впливають на клімат, регулюють інші складні процеси життєдіяльності нашої планети, ще й дають людям естетичну насолоду. Через неконкретність цих категорій дати економічну оцінку послугам, які «надають» нам ліси та водойми, важко. Але навіть у приблизних підрахунках ціни майбутнього НПП ідеться про мільярди гривень. Вартість деревини, яку можна заготовити з усієї його площі, становить кількадесят мільйонів гривень. Неспівмірні величини, особливо якщо зважити на те, що швидкі мільйони мають здатність швидко «розчинятися», а мільярдні компенсації ми будемо виплачувати з власної кишені.
Міністерство екології та природних ресурсів підтримало ініціативну групу в прагненні створити НПП «Приірпіння та Чернечий ліс». Робоча група при Київській облдержадміністрації в січні 2017 року схвалила створення заказника «Ходосівський ліс» і продовжила працювати над об’єднанням лісів у національний парк. Але Національний університет біоресурсів і природокористування (НУБіП), який є землекористувачем, відповів міністерству, що у створенні нового об’єкта ПЗФ немає необхідності. В університеті вважають, що Боярська лісова дослідна станція, яка опікується цими лісами, має вищий за національний парк статус і ширше коло завдань. Міністр екології Остап Семерак у листі-відповіді зауважив, що під керівництвом Боярської ЛДС знищуються цінні породи дерев та ареали проживання багатьох тварин, зокрема червонокнижних. Перевірити це за звітами складно, тож вирушаємо на територію майбутнього нацпарку.
ЗВІЛЬНИТИ ТЕРИТОРІЮ
Згадана Боярська станція є відокремленим підрозділом НУБіП. Це практична база для студентів, де водночас втілюють комплекс робіт із відтворення, охорони і захисту лісу, а також займаються переробкою деревини.
«Представники дослідної станції кажуть, що проводять тільки санітарні чистки лісів, але чомусь із 2012-го до 2015 року масштаби вирубок зросли майже у п’ять разів», — стверджує Наталія КОРОБЕНКО, учасниця ініціативної групи проекту національного парку. Вона розповідає, що жителі села Бобриця Києво-Святошинського району не один раз помічали підпали в прилеглих лісових кварталах. Місцеві переконані: під приводом зачистки згарищ вирубуються і продаються цілком здорові дерева, а потім сліди маскуються новими пожежами. Неодноразово тут зупиняли вантажні машини з колодами, які до того ж пошкоджували стовбури рослин, що залишилися.
Суцільні вирубки, які останнім часом не є рідкістю, негативно впливають і на кількість, і на якість лісових масивів. Наприклад, Дзвінківський заказник із найбільшими скупченнями сосен на Київщині. Навпроти таблички і шлагбаума — вирубаний «майданчик для навантаження деревини». Олексій ВАСИЛЮК, еколог міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина», розповідає, що і в заказнику, і на спустошеній ділянці дерева були приблизно однакові. Розділяла їх лише дорога, яка водночас стала межею об’єкта ПЗФ.
Навколо пеньків земля досі волога, але за кілька тижнів спеки ґрунт швидко висохне. Минулого року тут висадили нові лісові культури. Василюк каже, що за таких умов гілочкам, які ледь видно в борознах, залишається небагато шансів стати лісом. Та й одразу заповнювати майданчик деревами одного виду — не найкраща практика.
Другий загрозливий фактор — передача лісових ділянок у приватну власність. Кілька інцидентів сталося в селах Лісники та Ходосівка, які межують із Чернечим лісом. 2005 року 10 гектарів передали у приватну власність під будівництво котеджів. А 2006-го власник будівель колишнього дитячого табору отримав у користування 4,8 гектара землі. Також 18,5 гектара орендує у ходосівської громади приватна компанія. Цільове призначення цієї землі — для будівництва та обслуговування об’єктів рекреаційного призначення, проте активісти впевнені: ніщо не завадить орендарям його змінити.
Ще 22 гектари надали садовому товариству «Горобина». 2004 року сільська рада швидко скасувала свій дозвіл на оренду цієї ділянки. Проте наприкінці 2014 року цю територію захопили й поділили між собою десь 150 власників, серед яких — родичі народних депутатів, держслужбовці та люди, які обіймали керівні посади в СБУ. Цього разу громада не змовчала. Влітку 2015 року люди знесли паркан навколо захопленої ділянки, а боротьба за неї досі триває в судах. В усіх випадках «власники» мали погодження від Боярської ЛДС. Лише нове керівництво НУБіП об’єдналося з громадою, щоб захистити ліс від вирубки.
ЗАПОВНЕННЯ ПРОГАЛИН
На галявині неподалік крайньої вулиці Лісників досі лежать рештки паркану і стоїть охорона. Неподалік гавкають три собаки — одна, сміливіша, підходить до своєї будки та їсть кашу з мисок. Охоронець, літній чоловік, представляється «Хазяїном тайги», ухиляється від запитань, а потім каже: «Живу я тут, відпочиваю, ніби на курорті, розумієте? Ліс, чисте повітря — добре, як у Карпатах».
Курортом майбутній заповідний об’єкт, звичайно, не стане. Але активісти переконані, що заробляти на туризмі, зберігаючи природні екосистеми, цілком реально. Вони наголошують: національний парк потрібен як буфер, який протистоятиме експансії столиці, та як «легені» для районів, які стрімко урбанізуються.
За останні два роки ініціативна група підготувала наукове обґрунтування проекту, провела низку обговорень і заручилася підтримкою громад. Проти — лише деякі представники місцевої влади, зацікавлені у продовженні вирубок, та НУБіП. «День» направив до університету та Боярської ЛДС запити з проханням висловити позицію щодо нацпарку і розповісти про обсяги вирубок та методики відновлення лісу.
Крапку в питанні має ставити Президент, який підписує укази про створення об’єктів ПЗФ. Головне, щоб ліси дочекалися рятівного документа. Адже на мапах Global Forest Watch і звичайних від Google видніються величезні прогалини в лісових масивах. Не поодинокими є й випадки, коли від кварталів лісу, які, на думку сільських рад, потребували захисту, за кілька днів залишалися самі пеньки.
