Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Раритетний термофор

У Львові показують, якою була грілка в XVIII столітті
15 травня, 2018 - 10:02
ФОТО АНДРІЯ КУБ’ЯКА

Гумові й електричні, дитячі та дорослі. Ну що ще можна сказати про підігрівники?

Виявляється, багато чого! І насамперед те, що ними людство користувалося, не повірите, ще до нашої ери (!).

Але про це — трохи згодом. А зараз, власне, про раритетний  термофор, який демонструють  у постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15).

Як розповів «Дню» завідувач сектору експозиції МЕХП Андрій Колотай, на мідну грілку, якою покоївки отеплювали постіль багатіїв, передовсім жваво реагують діти. Чому? Бо, виявляється, бачили і  точнісінько таку грілку, і саму «маніпуляцію» прогрівання ліжка в фільмі «Пірати Карибського моря: прокляття Чорної перлини».

А загалом такі грілки з довгою ручкою були поширені здебільшого в країнах з прохолодним кліматом. «Наприклад, в Англії, — говорить музейник, — де така річ була обов’язковою чи не в кожному домі».

Грілка складається з мідного контейнера і держала. А на вигляд скидається на велику й глибоку сковорідку з накривкою. На кришці, яка пишно декорована, — ажурні отвори для циркуляції повітря.


ФОТО З САЙТА RODON.ORG/ART-070921143317

Контейнер заповнювали гарячим вугіллям із печі або каміна і пхали під ковдру, щоби прогріти перед спанням холодну (чи вологу) постіль.

Експонат Музей етнографії та художнього промислу отримав у спадок від свого попередника — львівського Художньо-промислового музею, заснованого 1874 року.

А тепер щодо «дорослих» вражень від такого підігрівника.

Коли я записувала з Андрієм Колотаєм матеріал, до нас підходили відвідувачі музею, щоби дізнатися, про що саме йдеться. Хтось казав на грілку «тазик», хтось припускав, що це маятник до великого годинника, тому й на такій довгій рукоятці. А хтось (напівжартома чи, можливо, всерйоз?) висловлював припущення, що на цій мідній пательні добре б підсмажилася картопля...  Зауважте: жоден не промовив слова «грілка».

Я ж, щоби більше дізнатися про історію цього дуже корисного предмета, понишпорила різними джерелами і з’ясувала багато цікавого, а головне — нового для себе. Виявляється, грілками недужі користувалися ще за часів грецького лікаря Золотої доби Афін Гіппократа з Косу (роки життя орієнтовно 460 до н.е.  — 370 до н.е.).

У давнину грілками ставали всякі-різні ємності (шкіряні мішки, бичачі міхури, глиняні або мідні посудини), які наповнювали або гарячою водою, або сипучими речовинами (наприклад, крупою, сіллю, попелом, піском). Також широко користувалися для обігріву ліжка (або приміщення) предметами, що після розжарювання тривалий час тримали температуру, і це могли були камінь, цегла чи праска. Широко для обігріву використовували й коржі з лляного насіння чи борошна. «Ціна питання» — уміст гаманця.

А старовинні грілки на кшталт тієї, що демонструють у МЕХП, виготовляли ще й із латуні чи навіть зі срібла. Щодо руків’їв, то вони були металеві чи дерев’яні. Обов’язково — з гачком, щоби почепити до стіни. Типове місце зберігання підігрівників — біля каміна, звідки й брали «пальне», себто вугілля чи присок.

А довге держало потрібно було і для того, щоби нести грілку від пічки до ліжка і щоби рухати нею під периною.

Історики пишуть, що такі грілки навіть передавали у спадок.

І з огляду на все зазначене я навіть спробувала пошукати слідів раритету в живописі. Шукала довго і знайшла: на побутових полотнах англійця Ральфа Хедлі та голландця Яна Стена.

Тому — ходіть до музеїв.

І, звісно ж, читайте газету «День» — ми маємо чим вас зацікавити!

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів
Газета: 
Рубрика: