Таке трапляється вперше в історії Канн: вищу винагороду за жіночу роль ніколи не здобувала актриса з Казахстану – фільм «Айка» знятий у копродукції Росії та Казахстану.
Сергій Дворцевой – документаліст родом із Казахстану, що колись отримав приз у Каннах за фільм «Тюльпан».
«Айка» знімалася довгі роки, весь час щось у процесі змінювалося (аж до того, що акторів-типажів, киргизьких гастарбайтерів, доводилося витягувати з міліції): та й до нинішнього фестивалю Сергій ледве встиг, здавши картину буквально «з коліс» – терміново.
Вражає, що Канни терпляче чекали (тому фільм показаний в останній день фестивалю): за моєї пам'яті така честь була надана хіба що Вонг Кар Ваю, модному в ті часи автору знаменитого «Любовного настрою».
Чекали, втім, і Лозницю, хоча «Донбас» був не в основному конкурсі, а в програмі «Особливий погляд».
«Айка» невідкрито продовжує тему морального занепаду Росії, хоча Дворцевой у цьому фільмі не оминув нікого: киргизи, у зв'язці з російськими ментами та мафією, теж труять і обкрадають своїх співвітчизників.
Усі з кимось пов'язані, хтось когось кришує, менти у змові з дрібними бандитами, і, так виходить, що весь тягар світу звалюється на тендітні плечі киргизьких дівчат. Нинішнє російське керівництво відтворило рабство в його середньовічному або ж майже в античному варіанті: працюючи по 15 годин на добу, ти все одно всім винен, тебе можуть побити, вбити та зґвалтувати, і тобі нікому поскаржитися.
Для довідки: у Росії зараз працює близько 5 мільйонів киргизів (якщо я не занижую цифри) і, окрім офіційних, узаконених поборів, вони платять безконечні хабарі, живучи деколи в нелюдських умовах.
Я знаю проблему зсередини: за неймовірним збігом обставин якраз нині я познайомилася з дівчинкою-киргизкою на ім'я Айка (буває ж таке), і все те жахіття, яке ми бачимо у фільмі, переслідує і її. То прострочена реєстрація (що було вигадано спеціально, заради хабарів, отримати її вчасно майже нереально), то ментівські «рейди» (знов хабарі), то ще щось — і так без кінця.
І, як показано у фільмі, свої ж, киргизи, теж раді докластися, і вони деколи гірше корінних, москвичів: тих, що живуть поряд із приниженими й ображеними, не помічаючи їх.
Фільм «Айка» – про це: про вселенську байдужість, про відчай, про існування на краю прірви, про те, що людина деколи залишається абсолютно одна — проти всього всесвіту.
Дворцевой не уберігає ні глядача, ні свою героїню, що на початку фільму кинула дитину в пологовому будинку, ні «корінних», ні гастарбайтерів: це всесвіт зла, безодня, прірва, безконечний екзистенціальний жах. Настільки, що іноземці не повірили (як не повірили вони і Лозниці), вважаючи, що автор згущує фарби.
Ніскільки.
Я свідчу — чотири роки тому сестру моєї Айки, реальної, а не з фільму, зіштовхнули на рейки метро двоє нацистів, і розслідування не було. Ховали в закритій труні — на ній в буквальному розумінні обличчя не було.
Ну і «дрібниці» – мене вразило (реальної, моєї Айки) листування з дрібною начальницею – коли вона писала їй, що лежить із температурою, та крила її матом.
У фільмі Дворцевого ще цікавий образ Москви, в комерційних фільмах про розваги безтурботної молоді, що постає таким собі буржуазним раєм: образ зловісного міста, з його підвалами, брудними комуналками, де в кімнаті туляться по 10 осіб; образ пекла на землі, виворотний бік імперії.
Це чесна, непримиренна, людяна картина – про те, про що ніхто не хоче знати: москвичі та гастарбайтери живуть тут ніби нарізно, між ними немає контакту. Якщо не мати на увазі «контакт» раба та пана, страху та підпорядкування, приниження та влади.
Перегляньте, не пошкодуєте.
Якщо звикли не лише розважатися.
Переможці Каннського кінофестивалю 2018
ФОТО РЕЙТЕР
В основному конкурсі брав участь 21 фільм. Міжнародне журі очолювала актриса Кейт Бланшетт. До суддівської команди також увійшли: режисер Дені Вільньов, актриса Крістен Стюарт, актриса Лея Сейду, режисер Андрій Звягінцев, режисер Ава Дюверном, композитор і співачка Хаджу Нін і актор Чанг Чен.
"Золота пальмова гілка": "Магазинні злодії" Хірокадзу Корееда.
Гран-прі: "Чорний ку-клукс-клановець" Спайка Лі.
Приз журі: "Капернаум" Надіна Лабакі.
Спеціальна "Золота пальмова гілка": Жан-Люк Годар, "Книга образів".
Найкраща чоловіча роль: Марчелло Фонте, "Догмен".
Найкращий режисер: Павло Павліковскі, "Холодна війна".
Найкращий сценарій: Аліче Рорвахер ("Щасливий, як Лаззаро") та Надер Сайевар і Джафар Панахі ("Три особи").
Найкраща жіноча роль: Сама Еслямова, "Айка".
Приз "Золота камера" та "Квір-пальма": "Дівчина" Лукаса Донта з "Особливого погляду".
"Золота пальмова гілка" в короткометражному конкурсі: "Всі ці створення" Чарльза Вільямса.
Нагадаємо, у програмі «Особливий погляд» Канського кінофестивалю лауреатом став фільм «Донбас» Сергія Лозниці - удостоєний призом « За найкращу режиссуру». Журі «Особливого погляду», яке очолив Бенісіо дель Торо, присудило головний приз «Особливого погляду» шведській стрічці «Кордон» Алі Аббасі.
А стрічка «Жінка на війні», створений у ко-продукції Франції, Ісландії та України за підтримки Держкіно України брав участь у програмі «Тиждень критики» та отримав приз за найкращу музику. Журі назвало «Жінку на війні» найкращою картиною «Тижня критики». «Фільм отримав приз Grand Rail d’Or.
