Вихідними з’явилася нова заява Вселенського Патріарха Варфоломія І, що стосується України. Архієпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря) процитував на своїй фейсбук-сторінці повідомлення прес-служби Вселенського Патріархату. «Під час свого виступу в тронному залі, після Панахиди в 40-й день за спочилим митрополитом Перги Євангелом, що відбулася в неділю, 1 липня 2018 року, у Патріаршій Церкві на Фанарі, Вселенський Патріарх Варфоломій сказав про свою незмінну турботу/зацікавлення в розв’язанні/лікуванні українського церковного питання і відновленні єдності розділеного церковного тіла в країні. Його Всесвятість нагадав про те, що Константинопольська Церква завжди дбала й вирішувала багато складних церковних питань на користь народу Божого і збереження Всеправославної єдності, та сьогодні бореться для остаточного врегулювання церковних справ в Україні», — йдеться в цьому повідомленні.
Кажучи про особистість покійного ієрарха Вселенського Престолу, Патріарх Варфоломій зазначив, що «митрополит Євангел, як член кількох Синодальних Комісій із вирішення різних питань, завжди виходив із критеріїв історії, канонів і логіки». «І сьогодні, якби він був посеред нас, він допомагав би в нинішній проблемі й важливій справі врегулювання українського церковного питання, тому що це логічно, і ми бажаємо, як Мати-Церква, відновлення єдності в Україні розділеного церковного тіла — десятків мільйонів вірних, хрещених і просвічених безпосередньою турботою і місіонерською діяльністю Вселенського Престолу...», — зазначив Патріарх Варфоломій.
Архієпископ Євстратій (Зоря) прокоментував у «Фейсбуці» про що, на його думку, свідчить ця промова. Він звернув увагу на багато аспектів, наприклад, на те, коли це відбулося, на важливість формули про «розділене церковне тіло» при описі ситуації в Україні. Представник УПЦ КП підсумовує: «Цією промовою Патріарх ще раз засвідчує рішуче налаштування вирішити українське церковне питання. Свого часу Патріарх успішно діяв у розв’язанні кризових ситуацій у Церквах Албанській, Кіпрській, Єрусалимській. А отже, не відповідають дійсності твердження, ніби Вселенський Патріарх після візиту до нього делегації МП з України згідний «відкласти справу».
АВТОКЕФАЛІЮ ПІДТРИМУЄ 31% НАСЕЛЕННЯ
Наприкінці травня фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова провів загальнонаціональне опитування, щоб дізнатися, наскільки жителі країни підтримують створення помісної православної церкви в Україні. Дослідження охопило усі регіони України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Загалом опитали 2019 респондентів віком від 18 років, теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
За результатами опитування, створення в Україні автокефальної помісної православної церкви підтримує 31% серед усього населення. Водночас 35% це питання байдуже, ще 14% не має певної відповіді. Не підтримує створення автокефалії 20%.
Рівень підтримки автокефалії відрізняється по регіонах. Так, «за» цей крок 58% опитаних у західному і 35% у центральному регіонах. На півдні підтримують створення автокефалії усього 9% (проти — 24%), на сході — 10% (противників — 28%), на Донбасі — 28% (проти — 18,5%). Проте, звертає увагу Максим ПАРАЩЕВІН, кандидат соціологічних наук, експерт фонду «Демократичні ініціативи», значна частина населення в різних регіонах ставиться до ідеї створення єдиної помісної православної церкви байдуже чи не має певної відповіді. На півдні таких людей 66%, на сході — 62%, на Донбасі — 53%, у центрі — 47%, на заході — 30%.
Соціолог констатує, що загалом 11% населення певні, що створення єдиної помісної автокефальної православної церкви в Україні належить до першочергових питань. Водночас 23% вважають це питання актуальним, але не першочерговим. Ще 23% вважають питання неактуальним, бо створення чи не створення єдиної помісної православної церкви нічого не змінить. І 26% дотримуються думки, що таке питання порушувати не варто, бо буде лише шкода.
Також 57% населення вважає, що представники влади не повинні долучатися до створення єдиної української православної церкви. При цьому 17% підтримують думку, що представники влади можуть допомагати ініціативам православних церков. І лише 7% вважають, що представники влади мають активно діяти в цьому питанні за власною ініціативою.
«НАМ БРАКУЄ ЗАГАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКОГО ПОГЛЯДУ»
«Ці дані за великим рахунком говорять про те, що українське суспільство, українська церква, а особливо українська влада не готові до отримання українською церквою автокефалії, як не складно і болісно про це казати. — коментує результати дослідження фонду «Демократичні ініціативи» Людмила ФИЛИПОВИЧ, доктор філософських наук, завідувачка відділу історії релігій та практичного релігієзнавства відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України. — Ми не використали ці 25 років ефективно для того, щоб переконати українське суспільство в необхідності незалежної помісної православної церкви для України».
Також пані Людмила нагадує, що жодна автокефальна православна церква не поставала без ініціативи і прямого втручання світської влади. «Тому тут ми без цього не обійдемося, але я за концентрацію, за об’єднання, за єдність у вирішенні такого складного питання», — наголошує експерт
Людмила Филипович підтримує створення єдиної помісної православної церкви в Україні. «Але розбудова власної автокефальної православної церкви на нас тільки чекає. Не суть тільки назватися помісною, незалежною — треба стати такою церквою, — продовжує експерт. — Усім є дуже багато роботи з тим, щоб ця церква стала церквою для народу і народною за суттю. Чвари трохи будуть, без сумніву. Нам бракує загальнодержавницького погляду, коли ти себе розглядаєш не як основний об’єкт, а як того, хто може сприяти або ні певному процесу. Тут об’єктом є український народ, українська держава. Усе, що сприяє її утвердженню, поліпшенню має бути підтримано з боку кожного громадянина».
«ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ СМИСЛИ ЗАДАЮТЬСЯ ТАКИМИ РЕЧАМИ ЯК РЕЛІГІЯ»
«День» запитав Людмилу Филипович, як на процес отримання Томосу можуть вплинути візити до православних ієрархів делегацій під проводом народного депутата Вадима Новинського. «Це впливає. Навіть якщо патріарх прийняв рішення надати нам Томос і включитися в процес автокефалізації нашої церкви, негативна реакція псує настрій, скажу так. А тут не просто він (Новинський. — Ред.) приїхав — він вкладає величезні кошти, робить колосальні зусилля, які суто енергетично можуть вплинути на ситуацію, — коментує релігієзнавець. — Але Константинопольський патріарх — дуже «міцний горішок». Ця людина розуміється на сучасній політиці і не може приймати ті чи інші рішення, не враховуючи реакцію навколишнього світу».
На думку Людмили Филипович, головний інструмент, який може зменшити кількість байдужих у темі створення автокефальної церкви, — просвітництво. «Викладають у школах хоч щось про релігію? Ні. Обов’язково треба читати історію релігій, щоб давати якісь первісні знання. Бо релігія — це сукупний культурний досвід усього людства, — розмірковує експерт. — Екзистенційні смисли задаються саме такими речами як релігія. Це викладання релігієзнавства у вишах, фільми на релігійні теми, книжки, поезія. Я за те, щоб суспільство дихало двома легенями, щоб це були і частина релігійна, і частина світська».
ПРО ВИЗНАННЯ САМИХ СЕБЕ
У згаданій на початку промові Патріарха Варфоломія ще є такі важливі слова: «Нехай не забувається, що Константинополь ніколи не видавав дозволу передавати території України будь-кому, крім права хіротонії Київського митрополита в Москві на умовах його обрання соборно в Києві на місцевому Соборі та при безумовному згадуванні Вселенського Патріарха. Це сказано в Томосі про автокефалію, що Мати-Церква дарувала Польській церкві: наш Престол не визнав відділення Київської Митрополії і залежних від неї православних Церков Литви та Польщі та їх приєднання до Московської Церкви, що було здійснено проти канонів та не були дотримані права Київського митрополита, який мав титул Екзарха Вселенського Престолу».
Тут хочеться процитувати матеріал однієї з найпотужніших українських релігійних журналісток, авторки «Дня» Клари Ґудзик. Її колонка «Патріарший Томос» написана 1999 року, якраз коли виповнилось 75 років з часу, як Православна церква Польщі отримала статус автокефальної. «Чому в нас така невезуча історія? — розмірковувала Клара Пилипівна. — От, скажімо, Польща. Після Першої світової війни її народ не тільки домiгся, на відміну від України, визнання свого державного статусу світовою спільнотою, але навіть невелика громада православних іммігрантів Польщі (в більшості українців) зуміла стати Автокефальною церквою. Й усього за чотири роки. Наших православних вистачає на три великих світових церкви й жодна з них не має канонічної автокефалії. Не видно також, коли матиме. Українські православні, які є членами незалежних (але неканонічних) УПЦ КП та УАПЦ, сьогодні підлягають помітній дискримінації — з боку як частини суспільства, так і державних чиновників — навіть у себе вдома. Може, саме тут криється причина — в тому, що ми самі себе не визнаємо й не поважаємо?»
