Невизначеність, тим паче, заплутаність у ключовому питанні державного будівництва — законодавстві про громадянство — є неприпустимим, бо несе серйозні загрози засадам національної безпеки та майбутньому цілого народу. Це чудово розумів ще 100 років тому гетьман Павло Скоропадський. Саме тому 2 липня 1918 року він підписав розроблений Радою Міністрів і посвідчений Державним секретарем Ігорем Кістяківським «Закон про громадянство Української держави». Дуже коротко зупинимося на принципових положеннях закону.
1. Заявлялося: «Хто зрікся громадянства Української держави, той має право прохати знову про прийняття в громадянство не раніше, як за 5 років із часу виключення з громадянства».
2. Категорично заборонялося громадянам Української держави перебувати одночасно в громадянстві або підданстві іншої держави (яка давня проблема!).
3. При ухваленні закону було взято за основу так званий нульовий варіант — усіх, хто проживав на території Української держави, приймали до громадянства. Такий спосіб застосовувався в більшості новоутворених держав після Першої світової війни.
4. Особа, батьки якої осіло перебували на території Української держави, де б вона не перебувала на момент ухвалення закону, мала право на громадянство («право крові»).
5. Особа, яка мала достатнє земельне майно в Україні, де б вона не перебувала, мала право на громадянство («право ґрунту»).
6. Запроваджувалась урочиста публічна присяга громадянина України (дуже важливо).
Отож дуже цікаві порівняння з законодавством. 100-річної давнини...