Виставу «Шалена кров» поставлено за п’єсою німецьких драматургів Н. Ерпулата і Й. Хілльє. Ця робота — продовження багаторічної творчої співпраці Російської драми з Німецьким культурним центром «Інститут Гете» в Києві. Торік відбувся проект «Чужий серед чужих», який було присвячено проблемам еміграції, тероризму й екстремізму в сучасному світі. Всі чотири вистави з цього проекту — «Справа честі», «Чорні дівки», «Норд-Ост» і «Майбутнє покаже» — перейшли на професійну сцену й користуються успіхом у глядача.
Вистава «Шалена кров» теж починалася в рамках театрального проекту «Німецько-українські ролеві ігри «Хто я?» і увійшла до репертуару Російської драми. Вистава викликала суперечки в театрознавців і глядачів. П’єса досліджує власне не проблему тероризму, а витоки її виникнення, які закладаються ще в підлітковому віці. У виставі діють агресивно налаштовані юні мусульмани, діти турецьких мігрантів, які вчаться в німецькій школі.
Школярів грають студенти-третьокурсники Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (керівник М. Рєзникович), а вчительку грає актриса Театру ім. Лесі Українки Н. Шевченко.
Вистава миттєво атакує й одночасно шокує глядача. Це потужний удар по нервах. Один за одним забігають до класу учні (агресія, матюки заповнюють сценічний простір). Молода кров вирує, хлопці чіпляються до дівчини, накидаються один на одного з претензіями, виривають мобільні телефони тощо. Вони не реагують на те, що до класу ввійшла вчителька — фрау Келих, яка намагається зацікавити своїх некерованих учнів Фрідріхом Шиллером і його теорією естетичного виховання. Та ба! Її ніхто не слухає, більше того, загрожують зѓвалтуванням. Хлопці впевнені, що вона німкеня, а, отже, чужа для них. Під час сутички між фрау Келих і учнями до неї потрапляє пістолет, що випав із сумки одного з учнів. Не вагаючись, вона бере своїх учнів у заручники і, наставивши на них зброю, змушує їх грати уривки з п’єс Шиллера «Розбійники» і «Підступність і кохання». Цей екстремальний вчинок виявився єдиною можливістю достукатися до свідомості підлітків...
Молодь привносить багато деталей і сучасних нюансів у манеру поведінки своїх героїв. Ці вульгарні штрихи, жаргон відомі лише їм. Це реальна груба правда життя, жорстока й неприваблива.
Читаючи Шиллера під дулом пістолета, учні поступово захоплюються п’єсою. Вчителька змушує їх повторювати фрази про людину і призначення особистості. Пізніше Міріам уперше на людях знімає хустку і захлинається від щастя: «Супер! Свобода!» (у сценах «Підступність і кохання» Шиллера молоді актори розкриваються якнайяскравіше й багатогранно). Саме в цих епізодах вистави звучить нота глибокого психологізму.
Режисер вистави Алла Рибікова (її запам’ятали глядачі за постановками «Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків» і «Чорні дівки») вибудовує свою нову роботу як продовження розмови про наболіле... Цю виставу можна розглядати як психологічний експеримент, що завершує цей апокаліптичний триптих.
Наталя Шевченко в ролі вчительки точна й органічна. Експресія в кожному русі, нею просякнута мова, роль має чітко продуманий, виразний зовнішній малюнок. Якщо актори-учні можуть собі дозволити в певних рамках імпровізацію, навіть хаос, у Шевченко-вчительки чіткі рухи, які є виразом сутності її вдачі.
На перший погляд, проблеми, позначені в «Шаленій крові», нас не стосуються. Театр намагається попередити суспільство про трагедію, що наближається, яка може виникнути внаслідок тотального агресивного невігластва. Ніхто не заперечуватиме, що сьогодні в Україні зникла повага до вчителя з боку учнів, особливо дітей «мажорів». Де вихід з темного тунелю озлобленості, невігластва і вседозволеності? Відповідь треба шукати в соціальному корінні суспільства. Про це з болем говорить художній керівник Театру ім. Лесі Українки Михайло Рєзникович: «Криза духовної культури — одна з найнебезпечніших криз суспільства!»
На сцені лесінковців уже 16 років іде вистава, яка перегукується з недавньою трагічною миколаївською історією — «Ігри на задньому дворі» Е. Мазія, яку вже у третьому прочитанні теж розігрують студенти. П’єса заснована на реальних подіях: четверо підлітків зѓвалтували дівчину, їх судили, але втрутилися впливові батьки, і суд закінчився нічим. Після цього люди в Ізраїлі вийшли на демонстрації. І вже інший суд засудив ґвалтівників. Де Ізраїль, а де ми? Та й Німеччина не зовсім поруч, але проблеми падіння культури, аморальності й невігластва загальнолюдські, на жаль.
Виставу «Шалена кров» можна назвати шоковою терапією, ударом по нервах глядачів. Але це потрібно, як профілактика від сказу, для виховання майбутнього покоління. Про це варто замислитися всім — і дітям, і дорослим.
