На Камерній сцені режисер Олександр Білозуб представив свою нову постановку — «Як тебе не любити, Києве мій» (він же є автором ідеї), а літературну композицію і римовані підводки написав актор Олексій Паламаренко. За півтори години глядачі побувають на віртуальній екскурсії пам’ятними місцях нашої столиці. Її допомагають здійснити актори, читаючи вірші Миколи Зерова, Ліни Костенко, Олександра Вертинського, байки Павла Глазового, виконуючи вальси, романси, естрадні пісні та джазові композиції (на музику Ігоря Шамо, Платона Майбороди, Юрія Шевченка тощо).
Головною дійовою особою цього ретроконцерту є оркестр Театру ім. І. Франка та драматичних акторів, що співають (підопічні диригента Володимира Гданського і хормейстера Анатолія Навроцького). Овації публіки викликало колоратурне сопрано Анжеліки Савченко, яка блискуче виконала знаменного «Соловейка» Кропивницького, сподобалися і прем’єри пісень, написані й виконані франківськими акторами («Пісня здалеку» Ольги Цимбаліст і «Вечірній Київ» Агнеси Бойко). Посмішку глядачів викликала поява на сцені відродженого популярного в 1950-1960-х сатиричного дуету Тарапунька і Штепсель (Олексій Паламаренко та Анатолій Гнатюк), а також гострого на язик працівника довідкової служби, що не губиться за жодних обставин (Володимир Ніколаєнко). Усі актори дуже прагнули передати ностальгійно —ліричний настрій, а у фіналі легендарну пісню «Києве мій» (музика Ігоря Шамо на слова Дмитра Луценка) співали хором і учасники концерту, і публіка. Так, саме концерту, оскільки до спектаклю чи навіть «дійства», як назвав жанр своєї постановки Олександр Білозуб, показане вочевидь не дотягувало.
У «Як тебе не любити, Києве мій» Олександр Білозуб сам себе повторив, але якщо в попередній роботі «Романс. Ностальгія» режисер знайшов цікавий хід — дія відбувається на вокзалі (в основу сюжету лягла п’єса Михаіла Себастіану «Безіменна зірка»), герої зустрічаються і прощаються, виконуючи популярні хіти, то нині цей хід вже не спрацьовує. Без сюжетної зав’язки постановка розпадається на окремі фрагменти, а сам концерт нагадував збірну «солянку», коли в радянські часи популярні актори театру й кіно їздили містами та селами з програмою «Товариш кіно»: на екрані демонструвалися уривки з фільмів, а потім учасники агітбригади декламували вірші, танцювали чи співали пісні... Залишається лише здогадуватися, як таким твором можна зацікавити гостей столиці під час євро-2012, на яких власне й розрахована постановка?
