Останній раунд перетрактацій щодо іранської ядерної програми між Іраном і так званою групою «5+1» (п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН — США, Великобританія, Росія, Франція та Китай — плюс Німеччина) вже почався. Зважаючи, що проведені понад рік тому перемовини, які почалися в січні 2011 року, так ні до чого не привели, цей діалог багато в чому є останнім шансом знайти мирне вирішення майже десятирічного конфлікту, в якому я брав безпосередню участь у 2006—2009 роках, очолюючи сторону Заходу в перетрактаціях з Іраном.
Мета перемовин, які тривають під головуванням керівника зовнішньої політики Європейського Союзу Кетрін Ештон та іранського головного парламентера Саїда Джалілі, як і раніше, полягає в тому, щоб переконати Іран припинити збагачення урану та виконати свої зобов’язання за резолюцією Ради Безпеки й Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї. Але декілька чинників посилюють стратегічне значення нинішніх перемовин.
По-перше, внутрішні економічні та політичні умови в Ірані помітно змінилися з часу останнього раунду переговорів. Міжнародний тиск усе більше зростає завдяки введенню нових санкцій щодо іранського експорту нафти й операцій з ЦБ Ірану, починаючи з того часу, коли в листопаді минулого року Міжнародне агентство з атомної енергії засвідчило, що ядерна програма країни спрямована на виробництво ядерної зброї, а не електроенергії та медичних ізотопів.
Не дивлячись на те, що зростання світових цін на енергоносії останніми місяцями дало Ірану перепочинок, іранські споживачі відчули на собі наслідки цих санкцій більше, ніж будь-коли. З жовтня минулого року ріал утратив 40% своєї вартості (роблячи імпорт усе менш доступним), а фінансові операції стали набагато дорожчими і складнішими як для уряду, так і для підприємств і домашніх господарств.
Більше того, керівництво Ірану є фрагментованим і слабким. Стосунки між президентом Махмудом Ахмадінежадом і верховним лідером аятолою Алі Хаменеї продовжують погіршуватися, тоді як напруження у Корпусі вартових ісламської революції зростає. Який вплив матимуть ці політичні події на перетрактації, ще належить з’ясувати.
По-друге, регіональне становище Ірану було розхитане хвилею арабських повстань, особливо в Сирії — визначальній країні, враховуючи її стратегічні взаємини з Іраном і Росією. Справді, Сирія є головним союзником Ірану на Близькому Сході, а також єдиною країною за межами колишнього Радянського Союзу, в якій Росія має військову базу. Потреба Росії погоджувати свою роль у цих перетрактаціях зі своїми інтересами в Сирії робить цей складний діалог іще складнішим.
Стратегія стосовно сунітських монархій Перської затоки також змінилася. Сьогодні ці країни конфліктують із Сирією й Іраном більше, ніж будь-коли за останні декілька десятиріч. Під керівництвом Катару та Саудівської Аравії вони відкрито визнали можливість озброєння сирійських повстанців з метою скинення президента Башара аль-Асада. Крім того, запаси нафти Саудівської Аравії дозволяють їй надати важливу підтримку санкціям на експорт нафти з Ірану, компенсуючи збитки світових постачань.
Китаю, з його зростаючою енергетичною залежністю від країн Перської затоки, доведеться ретельно обдумувати цей чинник за столом перетрактацій. Разом із Росією Китай підтримав Сирію в Раді Безпеки, і нещодавно стало відомо, що Іран допоміг Сирії в боротьбі з міжнародними санкціями, надавши судно для транспортування нафти з Сирії для державної компанії з Китаю.
По-третє, Ізраїль, уже розчарований попереднім раундом перемовин, стає все більш дратівливим. Через просування іранської ядерної програми та політичної невизначеності, що нависла над регіоном, Ізраїль підтримує військову операцію проти Ірану 2012 року до, як сказав міністр оборони Ізраїлю Ехуд Барак, порушення Іраном «зони імунітету», за якою втручання стало б даремним.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, виступаючи минулого місяця перед членами AIPAC, найбільшого проізраїльського лобі в США, підкреслив невідкладність ситуації. Але перетрактації будуть довгими, з безліччю злетів і падінь, і, що ще більше їх ускладнить, проходитимуть у рік виборів у США, з опозиційною Республіканською партією, більш тісно пов’язаною з позицією Нетаньяху.
Нарешті, президент США Барак Обама знає, що його переобрання залежить від того, чи зможе він уникнути помилок у даному питанні. Але як затяжні переговори можуть проводитися без відчуття того, що це вигідно стороні, яка хоче виграти більше часу? Політична оптика, тобто управління громадською думкою, буде дуже важливою частиною цих перемовин.
На сьогодні Америка тримає канал для прямого діалогу з Іраном відкритим (як міністр оборони США Леон Панетта попередив Обаму місяць тому). Першого дня перетрактацій у Стамбулі Джалілі задовольнив прохання США про двосторонню зустріч у рамках перемовин, і всі учасники вважають, що подальші результати будуть кроком у правильному напрямку.
Якщо ми хочемо гарантувати, що Іран ніколи не матиме ядерної зброї, то єдиною гарантією цього є його небажання володіти нею. І кращим способом досягти цього все ще є переговори, а не застосування сили. Адже ніхто ще не розрахував наслідків війни. В усіх є вагомі причини для того, щоб сісти й поговорити.
Хав’єр СОЛАНА — президент Глобального економічного та геополітичного центру ESADE, заслужений старший науковий співробітник Брукінзького інституту, що займається питаннями міжнародної політики. Раніше обіймав посаду Високого представника з питань загальної зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу та посаду Генерального секретаря НАТО.
