Візит очільника Російської православної церкви Кіріла до Константинопольського Патріарха Варфоломія ніяк не применшив очікування прихильників надання Томосу Українській помісній православній церкві. Деталей ми не знаємо, але інформація, яка з’явилася в ЗМІ після зустрічі, мала позитивні сигнали. Багато хто назвав візит Кіріла — провальним.
Архиєпископ Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря) написав у себе на Facebook:
«Боїмося лише Бога». Якщо вірити проросійському грекомовному порталу церковних новин Ромфеа, саме так сказав Вселенський Патріарх Варфоломій на зустрічі з Московським у відповідь на погрози «розколом всього Православ’я» через Томос автокефалії для Української Церкви.
«Ми не погрожуємо і не сприймаємо погроз», — зазначив Вселенський Патріарх.
«У нас немає грошей, немає армії, немає сили, але ми боїмося лише Бога!». — додав він.
Московський патріарх наполягав на тому, що Україна перебуває в його юрисдикції і все має залишатися, як дотепер. Однак відомо, що Патріарх Варфоломій у промові 1 липня публічно заперечив, що юрисдикція над Київською Митрополією комусь передавалася канонічним шляхом. Так само представники Константинополя (наприклад, митрополит Елпідофор) не раз наголошували, що Москва за 25 років нічого не зробила для розв’язання проблем в Україні і ситуація не може залишатися такою, як дотепер».
Як показує ситуація, Вселенський Патріарх Варфоломій тримає удар і демонструє послідовність у намірах надати завітний Томос.
Після від’їзду Московського патріарха, в Константинополі в Патріаршому соборі св. Георгія одразу розпочалося засідання (Синакс) єрархів цієї Церкви. Патріарх Варфоломій виступив із промовою, в якій зокрема зупинився на труднощах, з якими зіткнулося українське православ’я, назвавши їх труднощами не сьогоднішнього дня, труднощами, які не створив Вселенський Патріархат, але які він повинен і має законне право вирішити, йдеться на сайті uocofusa.org (переклад — risu.org.ua).
Зупинимося детальніше. Патріарх Варфоломій зробив екскурс в історію, у часи, коли відбулося приєднання православної Київської митрополії Константинопольського Патріархату до Московського. Йшлося про 1686 рік, коли Вселенський Патріарх Діонісій IV та Священний Синод Константинопольської Церкви, під тиском складних історичних обставин, видали суперечливий Томос про передачу Київської митрополії в канонічну юрисдикцію Московського Патріархату.
«Все почалося на початку XIV століття, коли престол Київської митрополії було перенесено без канонічного дозволу Матері-Церкви до Москви. І з того часу з боку наших київських братів продовжувалися невтомні зусилля здобути незалежність від церковного контролю з боку Московського центру. Справді, упертість Московського Патріархату стала причиною розколу, від якого досі страждає народ України», — наголосив у промові Варфоломій I.
За словами Вселенського Патріарха, розгляд цього питання з огляду на святі канони, не виправдовує жодного втручання з боку Церкви Росії, оскільки це не юрисдикція Московського Патріархату. Київська Митрополія, наголосив вкотре Патріарх Варфоломій, «залишається постійно і безперервно у канонічній залежності від Константинопольської Церкви-Матері».
Патріарх акцентував на тому, що Церква-Мати (Константинопольський Патріархат) не поступалася своїми канонічними правами над Україною, і в тій ситуації, яка сьогодні склалася в українському православ’ї, і склалася через Росію, яка не змогла розв’язати проблеми, Вселенський Патріархат взяв на себе ініціативу вирішити українське питання. Таку відповідальність має Церква-Мати, відповідно до повноважень, наданих їй Священними Канонами, і з огляду на юрисдикційну відповідальність Константинополя над Київською митрополією.
Патріарх Варфоломій повідомив єрархів Вселенського Патріархату про прохання надати Томос на автокефалію Українській православній Церкві від парламенту України, а також про періодичні звернення від Патріарха Київського Філарета про оскарження його справи (тобто зняття анафеми, накладеної Московським Патріархатом. — Ред.).
Патріарх Варфоломій у своїй промові згадав єпископа і професора Макарія Крістополіса, який довший час вивчав українське питання і направив щодо цього офіційну доповідь на 90 сторінок до єпископату Константинополя.
Вивчивши усі відповідні церковні канони, кантоністи Вселенського Патріархату зробили висновок, що «лише тільки один Константинопольський Патріарх має привілей судити і вирішувати конфлікти єпископів, духовенства та митрополитів інших Патріархів».
«Місія Вселенського Патріархату не полягає в нав’язуванні нових екклезіологічних принципів, але в збереженні істин віри, традицій та натхненних святоотцівських вчень, створених багато століть тому. Екуменічний Патріархат несе відповідальність за вирішення питань у церковному та канонічному порядку, оскільки він єдиний має канонічний привілей виконувати цей високий обов’язок», — резюмував Патріарх Варфоломій.
Як бачимо, Вселенський Патріарх апелює історичними фактами, знаннями і правдою. Це та основа, яку немає Московський патріархат. Останній діє за допомогою сили, фінансів і брехні. Бібліотека газети «День» протягом 15-ти років якраз направлена на те, щоб розвінчувати московські міфи і підготувати інтелектуальний ґрунт для українців. Ще 2015 року «День» видав книгу «Повернення в Царгород», яка має безпосереднє відношення до нинішньої теми. «Коли до історії спадщини Візантії (як і Київської Русі) звертається Росія, то це перетворюється на безуспішне прагнення віднайти те, чого немає. Для України ж це — найкращий шлях пізнати шлях», — пише в Слові до читачів головний редактор «Дня» Лариса Івшина.
«Слід розуміти, що агресивна політика Москви, і сьогодні, і в далекому минулому вкорінена у глибоко прихованому й неусвідомленому комплексі васальної залежності — залежності від нашої істинної, Київської Русі, від неперекрученої імперськими підтасовуваннями історії, — пише далі Лариса Івшина. — Хіба не про це свідчить трагікомічний проект спорудження в Москві пам’ятника Володимиру Великому, нашому київському князеві? Я оцінюю це із сумною іронією: колись вони змагались за звання «Третього Риму», пролили ріки крові, зіпсували задля цього мегатонни папера, а сьогодні прагнуть, по суті, стати «другим Києвом»... А все від того, що немає сміливості поставити запитання: хто ж вони такі? Саме тут — коріння великодержавного експансіонізму Росії. Вони точно знають, де захована «голка Кощея» — на печерських пагорбах. Бо ж вкрадена, чужа історія не відтворилась, не «проросла» в Росії. Щоб заповнити пустоту — кояться нові злочини. Кояться і задля того, щоб закамуфлювати злочини минулі».
Як можуть розвиватися події із надання Томосу Українській Церкві далі? Коментує «Дню» Людмила ФИЛИПОВИЧ, доктор філософських наук, завідувачка відділу історії релігій та практичного релігієзнавства відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України:
— Ми сподіваємося, що українське питання в православному світі нарешті буде вирішено. Думаю, не тільки мене, а й інших, не відпускає відчуття, що у протистоянні між Константинопольським і Московським патріархатами, між Україною і Росією, терези все-таки схилися на бік Константинополя і України. Звичайно, поки ми не можемо сказати, що РПЦ і Кіріл програли, але в даній ситуації Константинополь укріпив свої позиції. Йому вдалося переконати своїх ієрархів і митрополитів православних церков у необхідності збереження єдності, незважаючи на те що українська церква отримає автокефалію. Це були і є дуже складні шахові комбінації, оскільки Москва завжди давила своєю чисельністю парафіян і кількістю парафій, бо вона поки залишається найбільшою церквою в православному світі. Але як показують нинішні події, не всі перемоги здобуваються чисельністю. Виявляється перемоги можуть здобуватися щоденною, ритмічною, але тихою працею.
Сам процес щодо автокефалії не припинявся від 1917 року. 2008-го, коли до Києва приїхав патріарх Варфоломій, ми, та і він, були ще не зовсім готові. Вселенський патріарх тоді дотримувався зовсім іншої моделі визнання автокефалії церкви. Але події останніх років, зокрема, які пов’язані з анексією Криму, окупації частини Донбасу, війни, плюс відмова РПЦ визнавати Всеправославний собор 2016 року, зіграли нам на руку. Оскільки не лише в православному світі, а на Заході, Путін і його церква почали серйозно напружувати всіх. Хтось все-таки мав проявити мудру силу. І як не дивно ним став духовно-релігійний лідер православного світу — патріарх Константинопольський.
Нам потрібно бути готовими до того, що з набуттям Томосу для української церкви настануть непрості часи, тому що дуже різними є ті суб’єкти, які будуть втягнуті в процес створення Української помісної православної церкви. Плюс ззовні нам «допомагатиме» Росія. Мінімум, що вони робитимуть — це спростовуватимуть надання Томосу. Бачите, вони ж навіть не пообідали після зустрічі в Стамбулі, зібралися і поїхали розробляти план спротиву український православній церкві. Насправді Кіріл сьогодні в дуже непростій ситуації. В Кремлі його поставили перед фактом: або автокефалія, або патріарший кукіль. Якщо його залишать на посаді, то значить світська влада спробує прийняти його позицію, а його позиція була достатньо мовчазною. «Хорошо-хорошо», — сказав він після зустрічі з Варфоломієм. Якщо його змінять, значить не справився. Але він може вдатися і до певної опозиції щодо сучасної влади в Росії. Побачимо.
Думаю, до середини жовтня стане ясно — куди прямуватиме цей корабель. Авторитет Вселенського Патріарха зміцнився, він веде себе розумно і мудро: всіх вислуховує, але вчиняє так, як потрібно саме Константинопольському патріархату. Досі він не хотів псувати свої відносини з РПЦ, але часи змінилися. Російська православна церква пішла на поводу у загальної геополітики Росії. Потрібно було все-таки дотримуватися дистанції, адже у церкви свої завдання і місія.
Синод Константинопольської церкви має прийняти рішення не просто про надання Томосу, а й про процедуру — що і як має бути? Після цього ми очікуємо, що буде скликаний собор. Зараз якраз вирішується — це буде архієрейський собор у складі тих, хто направив звернення до Варфоломія про надання Томосу, чи це буде всеправославний собор. Але зібрати людей зі всієї України, напевно, буде складно, тому радше церкви обмежаться саме архієрейським собором. Далі має бути обраний предстоятель єдиної церкви, який отримає від Константинополя (невідомо — це буде сам Патріарх Варфоломій чи він пришле свого поважного представника) Томос. Так має бути, однак є багато різних обставин. Кконстантинопольці ніколи не поспішали, вони на відміну від нас вимірюють час століттями.
Зараз найголовніше — змінити свідомість людей, адже у них в головах багато міфів. Має бути ініціатива держави, щоб працювали соціальні психологи, експерти, які пояснюватимуть людям, що означає цей крок і що він нам дасть. Якщо церква хоче бути помісною, вона має опертися на соціальний прошарок, на віруючих. Треба працювати з людьми. Автокефалія — це позавчорашній крок, який потрібно було здійснити. Вже всі нормальні нації мають самостійні церкви.
