Пам’ятка з білого мармуру, яку Майстер виконав 176 років тому, 1842-го, перебуває в постійній експозиції Музею європейського мистецтва ХІХ—ХХІ століть, що є відділом Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького (вул. Стефаника. 3) і завжди привертає неабияку увагу відвідувачів.
Як розповіла «Дню» лектор-екскурсовод відділу ЛНГМ Жанна Спірідонова, надмогильний камінь для своїх померлих 1833 року дітей Владислава і Гелени скульптору замовила графиня Олена Понінська.
«Графиня мешкала у Львові — на площі Ринок, 6, також мала маєток у селі Червоногород (тепер село Нирків, що в Тернопільській області), — розповідає екскурсовод. — Чоловік Олени, Кароль, помер 1830 року, залишивши з п’ятьма дітьми. Через три роки померли з різницею в кілька місяців їхні син і донька Владислав та Гелена, вочевидь — під час епідемії. Олена Понінська була у відчаї. І принагідно зазначу, що графиня пережила всіх своїх дітей... Заледве оговтавшись від втрати, Олена їде до Рима, на зустріч із скульптором Бертелем Торвальдсеном, щоби замовити надгробок для сімейного склепу в селі Червоногород».
Бертель Торвальдсен (1770—1844) — данський скульптор, художник, яскравий представник пізнього класицизму. Вважається одним із найплодовитіших скульпторів в історії мистецтва. Доробок Торвальдсена — 550 робіт. Автор грандіозного фризу із зображенням діянь Олександра Македонського у Квіринальському палаці (резиденції італійського президента) у Римі.
Серед інших відомих творів — скульптури «Ганімед із чашею й орлом», «Амур і Психея», «Ясон», «Венера з яблуком», «Три грації», «Меркурій з флейтою пана» та ін.
Автор пам’ятників Миколі Копернику у Варшаві, Джорджу Байрону в Кембриджі, Фрідріху Шиллеру у Штутгарті та іншим знаковим особистостям.
Найбільш видатним і вражаючим у доробку Торвальдсена є скульптура Ісуса Христа (собор Святої Діви у Копенгагені).
«Надгробок для дітей графині Понінської виготовлений з цінного і дуже коштовного карарського мармуру, а добувають камінь в Італії, в Апуанських Альпах, на території регіону Тоскана, — говорить Жанна Спірідонова. — Бертель Торвальдсен жив і працював у Римі сорок років, мав замовників з усього світу, а згодом зазначав, що день приїзду до Рима вважає своїм другим днем народження. Талант Бертеля визнавав найвідоміший представник класицизму в європейській скульптурі Канова. А Торвальдсен говорив, що є учнем видатного Антоніо».
Графиня Понінська, вочевидь, була дуже заможною, оскільки спромоглася оплатити замовлення самому Торвальдсену, а це — 2000 римських скудів. Єдина умова Олени до Майстра, записана у контракті 1835 року, — портретна схожість дітей.
Роботу графиня отримала 1842-го. На ній — перехід Владислава і Гелени, яких веде за собою ангел смерті, річкою мертвих, Стіксом, в інший світ. На надгробку є й Олена, котра перебуває на березі живих. Ангел смерті тримає опущений смолоскип, що є символом закінченого життя. За задумом Торвальдсена, Владислав вдягнений згідно з тогочасною модою, а Гелена — в античному вбранні. Мати намагається зупинити дітей, але Гелена, ще озираючись на неї, показує рукою, що має йти...
«Коли надгробок привезли до Львова, то спочатку демонстрували на виставці «Для нещасливих вдів і матерів», — зазначає Жанна Спірідонова. — Опісля виставки графиня перевезла рельєф до села і вмонтувала у родинній каплиці. До Галереї мистецтв нагробок потрапив 1961 року — коли почалися перші експедиції її наукових працівників не тільки по Львівській області, а й за її межі. Розвідку робили Володимир Вуйцик та Володимир Любченко, які спрацювали на випередження, дізнавшись, що копенгагенські музеї шукають по світу роботи Торвальдсена».
Пошуки нагробка Володимир Вуйцик детально описав у статті до краєзнавчого часопису «Галицька брама» (№2, лютий 1997 року — «Львівська Одісея Бертеля Торвальдсена»), де зазначив, зокрема, що тодішній директор галереї Філонов нізащо не хотів давати рельєф до експозиції і наказав спустити його до пивниці. «Там він пролежав до приходу нового директора, яким став Борис Возницький. Це був 1962 рік. І власне тоді Возницький визволив Торвальдсена з пивниці і помістив в експозиції на другому поверсі. При цьому сам, закотивши рукави, робив гіпсове обрамування», — йдеться в публікації Вуйцика.
А ще мистецтвознавець, описуючи рельєф Торвальдсена, зазначав, що у всіх фігурах на рельєфі «явно відчувається театральність поз і штучний пафос».
Особисто мене, а я вперше побачила цю пам’ятку дуже давно, ще навчаючись у школі (нас класом водили на екскурсію до Картинної галереї), вразив цей надгробок до сліз, до дрожу. Не могла тоді втямити — чому так? Зрозуміла через роки, коли поховала першу свою дівчинку. А під час шкільної екскурсії, напевно, на рівні підсвідомості відчула розпач матері, котра назавжди втрачає дітей. До слова, і тепер, коли вкотре прийшла до галереї (вже по історію цієї пам’ятки), знову відчула майже ті самі печаль і смуток, як при перших відвідинах. То про яку театральність і штучний пафос ідеться?..
Варто додати, що рельєф з дітьми графині Понінської — не єдиний твір Торвальдсена у Львові. Ще один, мармуровий надгробок-рельєф матері ученого-мінералога і геолога, засновника географічного музею Львівського університету графа Станіслава Яна Дуніна-Борковського, Юзефі, вмурований 1816 року в Домініканському соборі.
