Незадовго до виборів до Конгресу США, призначених на 6 листопада, адміністрація Дональда Трампа зіткнулася з ситуацію, коли будь-яке ухвалене нею рішення може завдати шкоди як самому президенту, так і всій країні.
З Центральної Америки у напрямку південного кордону США рухаються великі групи осіб, які визначають себе як “біженців”, постраждалих від зростання злочинності та зубожіння, і проголошують своєю метою отримання притулку на американській території. Розпочалася хода 13 жовтня, коли з Гондурасу вирушили 1300 осіб. У Гватемалі кількість учасників цього так званого “каравану” збільшилася до 3000, а на кордоні з Мексикою вже налічувала майже 7000 осіб. 28 жовтня з Ель-Сальвадору вирушила ще одна група, яка також значно зросла дорогою. Зараз на північ прямує в сукупності понад 9 тисяч осіб, які розраховують на те, що США, котрі у 1968 році підписали міжнародну Конвенцію про статус біженців 1951 року та Протокол до неї 1967 року, а в 1980 році на їхній основі прийняли федеральний закон, дотримуватимуться зобов'язань за ними.
Здавалося б, усе очевидно: юрба біженців сподівається отримати прихисток у найзаможнішій й найбезпечнішій країні в регіоні. Однак насправді ситуація є не такою простою і однозначною.
Це вже не перші “каравани”, які прямують до США. Навесні так само з Гондурасу вирушило 2000 осіб, але американського кордону дісталися лише 300, частині з яких було надано притулок. Проте нинішня ситуація має кардинальні відмінності. Зараз мігранти об'єднуються у великі групи, які, якщо дістануться американського кордону, можуть стати значною загрозою для безпеки країни. Другою відмінністю є значний розголос, якого набула ця ситуація в міжнародних мас-медіа. Багато журналістів з різних країн супроводжують “каравани”, освітлюючи їхню подорож. Такий розголос, з одного боку, гарантує безпеку учасників – однак він же зменшує їхні шанси потрапити на американську територію. Проблема нелегальної міграції з латиноамериканських країн до США не є новою: є перевірені шляхи, якими впродовж десятків років туди щодня потрапляють сотні нелегалів, котрі так само втікають від зубожіння і зростання злочинності. Це налагоджений бізнес, який координують кримінальні угруповання з обох боків кордону – але не привертаючи зайвої уваги.
Хоча Гондурас насправді є одним з найбідніших та найбільш криміналізованих серед країн Латинської Америки, в решті ситуація є не набагато кращою, і від злочинності та зубожіння давно потерпає величезна кількість осіб. Останнім часом переломних подій, які б могли спричинити масовий вихід біженців, не було. Навпаки: згідно звіту Міністерства безпеки Гондурасу, за період з січня по серпень цього року в країні було скоєно на 11,3% вбивств менше, ніж за той же період минулого року.
Тобто, нинішня ситуація є, без сумніву, штучною, приуроченою до виборів у США.
Реакція американського уряду також відрізняється від традиційного ставлення до біженців. Трамп видав безпрецедентний наказ про дислокацію на кордоні бойових підрозділів армії (5200 військових) на додаток до сил митно-прикордонної служби та Національної гвардії (у кількості, відповідно, 1000 та 2092 службовців). Згідно закону Possee comitatus Act 1878 року, Армія США не має права втручатися до цивільних справ держави і брати участь у розв'язуванні питань, пов'язаних із мігрантами. Тому Трамп намагається обґрунтувати це рішення, запевняючи, що “каравани” становлять загрозу національній безпеці, бо серед їхніх учасників є міжнародні терористи.
Рішення про залучення армії та решта заходів, що здійснюються адміністрацією Трампа, спрямовані на те, щоби відлякати людей, які прямують до США, й примусити або залишатися в країнах, якими вони йдуть, або повертатися додому. Трамп погрожує скоротити фінансову допомогу центральноамериканським країнам і Мексиці, якщо вони не вживатимуть ефективних заходів із перешкоджання руху “караванів”. Для цих країн переміщення такої великої кількості людей створює незручності, пов'язані як із гарантуванням їхньої безпеки, так і з запобіганням провокування ними небезпечних ситуацій. Уже траплялися сутички, декілька осіб отримали поранення, зокрема, при зіткненні з поліцією Гватемали на кордоні з Мексикою. Остання впровадила план “Ти вдома”, в межах якого мігрантам надаватимуть житло і роботу, якщо вони офіційно оформлять своє перебування. Вже понад 1700 осіб звернулися по надання притулку, і майже 200 по допомогу для повернення до своєї країни. Попри це кількість тих, хто продовжує свій шлях до США, залишається дуже великою.
Критики Трампа наголошують, що ця ситуація є вигідною для нього, і могла бути спровокованою ним з метою збільшення своєї популярності та посилення позицій республіканців під час виборів. Використовуючи її для привернення уваги до проблеми нелегальної імміграції, він може добитися прийняття жорстких законів, які досі зустрічали опір з боку демократів. Однак обернути ситуацію на свою користь Трамп зможе лише, якщо більшість учасників “караванів” відмовиться від своїх намірів. Проте, якщо усі заходи, до яких вдаються уряди центральноамериканських держав, Мексики і США, не дадуть бажаного результату, і американського кордону дістанеться значна кількість людей, тоді Трамп постане перед дуже складним вибором – по суті, ситуацією цугцвангу.
Якщо адміністрація Трампа надасть дозвіл на вхід до території більшості з учасників ходи, це дозволить його противникам говорити про невиконання ним передвиборчих обіцянок щодо посилення міграційного законодавства; одразу ж генерує нові численні “каравани” мігрантів, що створить загрозу безпеці держави, не спроможної прийняти таку велику кількість мігрантів; породить проблеми, пов'язані з їхнім розміщенням і утриманням – що може призвести до міграційної кризи на кшталт тієї, яка склалася в ЄС, і стала причиною суперечок між його країнами та ослаблення об'єднання.
Натомість, якщо уряд Трампа відмовиться прийняти біженців, є висока імовірність утворення значної напруженості на кордоні, що може призвести до сутичок між ними та військовими, виникне небезпека провокацій. Якщо результатом стануть жертви серед біженців, особливо діти, це може завдати потужного удару по позиції Трампа у власній країні та в міжнародному суспільстві, передусім, на тлі неправомірного використання армії для розв'язання цивільних проблем. Крім того, відмова прийняти біженців може ускладнити відносини США з сусідніми державами (передусім, Мексикою), також з ЄС, та послабити переговорчі позиції в міжнародних організаціях і форумах, зокрема, при вирішенні гуманітарних питань.
Із свого боку Трамп намагається звинуватити демократів у виникненні цієї ситуації. Останні заперечують свою причетність, аргументуючи, що так само не зацікавлені у дестабілізації країни та у тих негативних наслідках, які можуть спіткати її як у разі прийняття великої кількості біженців, так і у разі відмови це зробити.
Явна штучність ситуації та високий рівень організації “караванів” свідчить про умисне використання їх для дестабілізації політичного, суспільного і економічного життя США, та дозволяє розглядати як спробу зовнішнього втручання і прояв гібридної війни. Висловлюються припущення щодо причетності уряду Венесуели, однак викликає сумніви його зацікавленість у значній дестабілізації США через надто щільні економічні зв'язки. Логічніше припустити, що головний бенефіціарій знаходиться за межами Західної півкулі.
