«Ми вкотре повертаємося до конфлікту на Донбасі, про який більше не говорять, але який досі триває. Якщо маєте сумніви, можете поїхати і побачити на власні очі. Але не піднімайте високо голову, бо там і досі стріляють!», — так починає свій репортаж головний редактор журналу Raids Italia. Лука Поджіалі не часто буває в редакції. У день нашої розмови він мав бути в Нігерії, але візовий центр затримав документи. В Україні ж за час війни журналіст побував тричі. Майже половина листопадового номеру його видання присвячена подіям в Україні. Історія Донбасу, спостереження з першої лінії фронту й ексклюзивні фото, інтерв’ю з командувачем Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України Сергієм НАЄВИМ — таких детальних і об’єктивних матеріалів у італійських медіа не було вже давно. «День» вирішив поспілкуватися з журналістом про його досвід роботи в Україні, бачення сучасної ситуації на Донбасі та специфіку його видання.
— Це вже ваша третя поїздка в зону бойових дій на сході України. Наскільки важко було зібрати всю необхідну інформацію для такої масштабної публікації?
— Цю робочу поїздку можна назвати відпусткою. Усе було настільки добре організоване з боку СБУ, що я зміг швидко зібрати різнопланову інформацію. Ще при акредитації для роботи на сході України мені було детально пояснено, кого, де і як знайти, куди їхати, де зупинитися тощо.
На жаль, зовсім іншою була ситуація 2014 року, коли я вперше приїхав в Україну. Пам’ятаю, тоді ми з іншими іноземними журналістами були змушені провести 5 днів в готелі у Києві, бо прес-центр штабу АТО не працював. При акредитації мене відправляли з міста в місто. Зрештою, тоді я вирішив працювати так, як мені здавалося за потрібне. Це мій стиль роботи. Я беру в оренду авто, сідаю за кермо і шукаю те, що мені треба. Однак так вміють далеко не всі. Тому багато хто просто поїхав додому ні з чим, а світ втратив нагоду знати правду про початок війни. Думаю, на початку трагічних подій на Донбасі в Києві ще самі не зрозуміли, що коїться. Саме через це і виникли проблеми.
— У ваших публікаціях ви часто спростовуєте поширені міфи про російсько-український конфлікт. В італійських ЗМІ дуже багато фейкових новин. На вашу думку, чому? Кому це вигідно?
— Це не просто фейкові новини. Італійські медіа часто поширюють справжні казочки або, як я кажу, «нічні страшилки» для дітей. Не знаю, хто це читає і хто цьому вірить. Смішно слухати, коли кореспондент телерадіокомпанії RAI у Москві Джульєто К’єза постійно розповідає про те, що Києвом розгулюють нацистські батальйони. Де ці батальйони, напевно, знає лише він. І цей випадок непоодинокий. Тут проглядається слід потужної російської пропаганди, на яку і орієнтуються італійські медіа. Що вже казати про медіа, якщо навіть нинішній італійський прем’єр має поверхне бачення ситуації та абсолютне нерозуміння того, що відбувається. Бо як ще назвеш те, що Маттео Сальвіні вирішує наслідувати Росію тільки тому, що йому сподобалася Червона площа, на якій немає мігрантів і жебраків, де все чисто й охайно?
— Ви з великим ентузіазмом описуєте інновації і загальний прогрес з українського боку. Як ви, як журналіст з чималим досвідом роботи в зонах бойових дій, бачите фінал цього конфлікту?
— Важко робити певні висновки. Порівняно з 2014 роком Україна і справді зробила великі кроки в переозброєнні армії і в загальному ході бойових операцій. Бо українці знають, за що борються. Українські солдати мають підтримку від співвітчизників та від держави. Ті ж, кого зазвичай називають сепаратистами, не змогли б протриматися і місяця без підтримки Москви. Про те, як функціонують так звані ДНР і ЛНР, не варто й говорити. Погляньте хоча б, кого вони називають своїми лідерами. Українці ж мають підтримку, як дипломатичну, так і практичну, від багатьох країн. Це головне. Треба також доносити правду до світової спільноти. Не розумію, чому, наприклад, представники ОБСЄ контролюють ситуацію тільки вдень і роблять вигляд, що все гаразд. Українські позиції обстрілюють переважно в нічний час, але цих обстрілів ніхто не фіксує. Як на мене, краще організуватися у цьому плані й надалі об’єднувати сили з іншими країнами-партнерами. Бо Путін не з тих, хто звик програвати. Однак цього разу він справді може вдавитися українським ласим шматочком.
— Розкажіть детальніше про ваше видання. Про що ви пишете і хто ваші читачі?
— Ми єдине видання в Італії, яке спеціалізується на військовій тематиці. Крім Raids, ми також видаємо історичні журнали «Історія&Битви» (іт. Storia&Battaglie) і «Друга світова війна» (іт. Seconda guerra mondiale). «Raids» видається з 1986 року і пише про збройні конфлікти і військові операції. Цей журнал відомий передусім своїми унікальними репортажами з зони військових конфліктів усього світу. Ми постійно супроводжували італійські місії у світі і готували про це матеріали. Періодично наша редакція видає окремі монографії, присвячені тій чи іншій темі. Наші журналісти знають не лише, як підготувати цікавий репортаж, а й як вийти живими з-під обстрілів. Нас читають усі ті, кому цікава геополітика, історія, те, що відбувається в горячих точках світу. До речі, у найближчих номерах Raids будуть опубліковані й інші матеріали про війну на сході України.
