Драма, заснована на реальних подіях, розповідає про католицького священика з Ліона Бернара ПРЕЙНЕ (відповідного персонажа звати Прейон), звинуваченого 2016 року в розбещенні десятків хлопчиків зі свого приходу. Сюжет у хронологічному порядку, з декількома флешбеками, відновлює історію подій починаючи з червня 2014-го, коли один із мешканців Ліона, жертва священика-педофіла, нині — багатодітний батько на ім’я Олександр (Мельвіль ПУПО) вирішує розповісти правду про те, що сталося.
Французький режисер Франсуа ОЗОН (нар. 15 листопада 1967 р., Париж) завоював міжнародну популярність завдяки таким несхожим роботам, як чорна комедія «Сітком» (1998), мюзикл з цілим сузір’ям французьких зірок «8 жінок» (2002), психологічні драми «Басейн» (2003) і «Молода та прекрасна» (2013). Критики відносять його до напрямку, яке цілком красномовно називають «cinema du corps» (кіно тіла). Озон практично у всіх фільмах так чи інакше робить акцент на людській сексуальності, або, якщо точніше, на Еросі як на потужній стихії, що штовхає людей на безрозсудні вчинки, в тому числі на жорстокість і насильство.
Про зґвалтування й ідеться в «По Божій волі». Спочатку Франсуа Озон хотів зняти документальне розслідування, але потім вирішив робити ігрову картину, зрештою одержав за неї Гран-прі 69-го Берлінського кінофестивалю.
Фабула запускається з моменту, коли Олександр дізнається, що Прейон (Бернар ВЕРЛЕ) досі служить, та ще й багато часу проводить з дітьми. Щоб домогтися справедливості, Олександр спочатку звертається до високих чинів католицької церкви, але підтримки не знаходить. Тоді він встановлює контакти з іншими жертвами розбещувача. Вони самоорганізовуються й запускають гучну кампанію, мета якої — не тільки позбавити Прейона посади, а й віддати його під суд, а також викрити церковне начальство, яке його покривало.
Працювати з таким вибуховим матеріалом, до якого ще й прикута публічна увага, вкрай складно. Більшість учасників досі живі, суди тривають. Однак Озону — всупереч своїй схильності до провокацій — зняв у всіх сенсах урівноважений фільм.
Досяг він цього завдяки достоту літературному прийому: поділив розповідь на три частини, об’єднані спільними мотивами, як свого роду п’єсу чи роман. Головний герой першої частини — Олександр, вірний, незважаючи ні на що, католик, зразковий батько сімейства й успішний менеджер. У другій частині фокус зміщується на Франсуа — багатія, життєлюба й атеїста, який виступає мотором всієї кампанії проти Прейона та його покровителя, кардинала Барбарена. Напруженість досягає апогею в третьому епізоді, який розгортається навколо найдраматичнішої постаті всієї історії — Еммануїла (Сванн АРЛО). Він більше за всіх постраждав від дій педофіла: незаможний, психічно неврівноважений, особисте життя не склалося, в ситуації стресу може початися напад. Але саме завдяки ініціативі Франсуа і Олександра він, схоже, знаходить нову сім’ю — спільноту людей, так чи інакше постраждали від Прейона, але не захотіли з цим миритися.
Тут і відстежується відмінність «З Божої волі» від голлівудської сенсації, оскароносного «В центрі уваги» (англ. Spotlight, режисер — Том МАККАРТІ, 2016 р.), також присвяченого скандалу навколо сексуальних домагань у католицькій церкві. У Маккарті за правду борються журналісти; в той же час Озон вірить у солідарність пересічних громадян, які насмілилися виступити проти найвпливовішої релігійної організації світу — і перемогти.
«З Божої волі» — це слова Барбарена, який з мимовільним цинізмом заявляє на прес-конференції: «З Божої волі, термін [осудності Прейона] сплив», чим викликає обурення журналістів. Тож назва фільму — це концентрований знак байдужості церкви до подібних історій.
Нині чинний Папа Франциск зробив боротьбу з педофілією у ввіреній йому церкви пріоритетом. Але без тиску громадськості, без цих багатьох Франсуа, Олександрів й Еммануїлів, а також без участі кінематографістів, такі зрушення були б неможливі.
Зроблений просто, але точно і з пристрастю співчуття до жертв, «З Божої волі» можна назвати одним з найважливіших фільмів сезону.
