Понад 150 експонатів із 35 музеїв світу, приватних колекцій та архівів презентували на початку квітня в Українському музеї в Нью-Йорку. Чимало артефактів у експозиції з промовистою назвою «Українське коло» представили вперше. Досі вони не були відомі ані широкому загалу, ані вузькому колу фахівців. Серед найунікальніших — Мирний договір Української Народної Республіки за підписом гетьмана Скоропадського, особисті речі Симона Петлюри та Володимира Винниченка, поліграфічні камені для друку банкнот номіналом 1000 карбованців, ручка президента США Вудро Вульсона, якою було підписано Декларацію про «Український день» у квітні 1917 року та навіть ключ від Київської міської думи.
«Законодавча праця, створення державних інститутів, формування банківської системи, духовна революція українців, їхня освіта й культура — всі ці сторінки історії відображено в проекті «Українське коло», який презентували в Нью-Йорку. Головна ідея виставки — розказати світові про історію творення української незалежності, творення нашої держави, — розповідає директор Державного архіву в Вінницькій області, доктор історичних наук Юрій ЛЕГУН. — Величезна заслуга в реалізації цього проекту куратора, відомого історика, вінничанина Юрія Савчука. Як йому вдалося залучити до співпраці 35 музеїв, архівів та приватних колекціонерів з п’яти країн світу, — для мене залишається дивом. Адже якщо уявити тяганину з перевезенням експонатів, оформленням, переміщенням через митний кордон, дозволами, то це неймовірні зусилля, і Юрій Костянтинович заслуговує найвищої похвали. Завдяки збірній виставці ми отримали унікальне джерело інформації про сторінки Визвольних змагань 1917—1921 років. Усі відвідувачі й зокрема представники емігрантської наукової історичної спільноти були здивовані, як за такий короткий проміжок часу українці в умовах військової агресії з усіх боків змогли побудувати державу — з урядом, закордонним представництвом, військом. Назва виставки «Українське коло» досить символічна, бо ми по цьому колу ходимо-ходимо, а вирватися з нього ніяк не можемо. Як і сто років тому некомпетентність, безвідповідальність, містечковість, антиукраїнство блокують розвиток Української держави, створюючи агресивне середовище. Хоча суспільство мало би зробити висновки з історичних подій 100-річної давнини, виправити помилки й рухатися далі».
«ВІДБИТОК ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПЕЧАТКИ, ЯКИЙ В УКРАЇНІ ДОСІ НЕ БАЧИЛИ»
Виставка відбувалася за організаційного та фінансового сприяння Посольства України в США, Міністерства закордонних справ України та Міністерства культури України. Вона стала продовженням проекту, який торік до сторіччя Визвольних змагань презентували в Києві за участі Президента України. Українську сторону в Нью-Йорку представляли майже 30 провідних музеїв, архівів та бібліотек. Від США до співпраці долучилися Український Національний музей у Чикаго, Український музей-архів у Клівленді, Український музей і бібліотека у Стемфорді, Українська Вільна Академія Наук у США, Наукове товариство імені Шевченка в США; Східноєвропейський дослідний інститут ім. В’ячеслава Липинського з Філадельфії та Український Історично-науковий центр із Нью-Джерсі. Також представлено експонати із трьох приватних колекцій з п’яти країн: України, США, Польщі, Болгарії та Швейцарії. Це, як зазначає Юрій Легун, був наймасштабніший за кількістю учасників історичний виставковий проект. Подібного за всю історію незалежної України, здається, не було.
ПАСПОРТ УНР В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО, ВИДАНИЙ КОНСУЛЬСЬКИМ ВІДДІЛОМ ПОСОЛЬСТВА УНР У ВІДНІ 7 ТРАВНЯ 1921 РОКУ / ФОТО НАДАНО УКРАЇНСЬКИМ МУЗЕЄМ У НЬЮ-ЙОРКУ
«Загалом у експозиції представлено понад 150 експонатів, більшість із них вводиться в науковий обіг уперше. А тому не дивно, що вони викликали чималий інтерес у істориків, зокрема з України. Мене особисто найбільше вразила болгарська частина, яку презентував заступник керівника Центрального державного архіву з Болгарії в супроводі болгарського консула. Вони представили Мирний договір між Болгарією, Австро-Угорщиною, Німеччиною, Туреччиною з одного боку та Українською Народною Республікою з другого. Його було підписано в Брест-Литовську 9 лютого 1918 року та передано на ратифікацію до Болгарії за підписом гетьмана Павла Скоропадського, що містить відбиток великої державної печатки, який в Україні досі не бачили. Цікаво, що в приватній колекції в Україні зберігається печатка Української Народної Республіки, щодо оригінальності якої в істориків не було певної думки. Відбиток з Болгарії надасть можливість підтвердити її автентичність. Адже сама форма, орнамент, фрагменти печатки УНР та гетьманського відбитку тотожні, — розповідає директор Державного архіву в Вінницькій області. — Це звучить парадоксально, але я, як історик, радію, що артефакти було свого часу вивезено з України. Це їх врятувало. В нас подібні речі було знищено більшовиками. Навіть якщо вони зберігалися в родинах, їх мусили переховувати, спалювати, бо вони несли загрозу для життя власників. А вимушені емігранти вивозили й зберігали символи Української держави. Можливо, перед ними стояло питання: взяти шматок хліба, який врятує від голодної смерті, чи пам’ять про свою країну, за яку воював? Очевидно, саме завдяки свідомим емігрантам-патріотам ми маємо збережені артефакти тих часів, збережені не в Україні, а в світі».
«ДЛЯ НАШОЇ СТОЛИЦІ — ЦЕ БЕЗЦІННА РЕЛІКВІЯ»
Серед інших раритетів, які справили враження на історичну спільноту, Юрій Легун виокремлює вітальний адрес Директорії УНР від урядовців Міністерства народної освіти й мистецтва від 17 грудня 1918 року авторства Георгія Нарбута з постійної колекції Музею ім.Патріарха Мстислава, яка є окрасою Українського історичного та освітнього центру в Баунд-Бруку в штаті Нью-Джерсі (США). Згадує прапор 1-го пішого Запорізького імені гетьмана Петра Дорошенка полку з Музею Війська Польського у Варшаві, меморіальні речі Володимира Винниченка та Симона Петлюри з Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку, матеріали, в яких зафіксовано кроки України щодо вступу до Ліги Націй з Архіву Офіса ООН у Женеві та унікальні за своєю історичною цінністю раритети — поліграфічні камені для друку банкнот номіналом 1000 карбованців із приватної колекції. Як їх вивезли з України, досі залишається секретом.
«Будь-який із представлених експонатів заслуговує на увагу, бо кожен із них є свідченням драматичного й доленосного періоду української історії. Та вау-ефект я відчув, коли побачив літографію — поліграфічні кліше для друку грошей. Це величезні каменюки з тонкою різьбою — справжні скрижалі Мойсеєві. Існує практика, що камені після друку грошей мали б знищувати. Але вони збережені, хтось їх вивіз. І це взагалі унікальна річ, подібного раніше ніколи не бачив, — висловлює свої враження історик. — Не менш вражаючим документом, як для сьогодення, є розписка Винниченка, де він пише, що гроші, які отримав від Директорії, повертає в повному обсязі, оскільки припиняє свої повноваження та виїжджає за кордон. І до цієї розписки з грішми від додає пакунок документів із сургучевою печаткою, який 100 років ніхто не відкривав. Чи зберігся би він в Україні? Ба більше, чи готові наші сучасні політики писати такі розписки і повертати гроші. Чи маємо таку еліту в політиці?
Усі відвідувачі й зокрема представники емігрантської наукової історичної спільноти були здивовані, як за такий короткий проміжок часу українці в умовах військової агресії з усіх боків змогли побудувати державу — з урядом, закордонним представництвом, військом. Назва виставки «Українське коло» досить символічна, бо ми по цьому колу ходимо-ходимо, а вирватися з нього ніяк не можемо. Як і сто років тому некомпетентність, безвідповідальність, містечковість, антиукраїнство блокують розвиток Української держави, створюючи агресивне середовище. Хоча суспільство мало би зробити висновки з історичних подій 100-річної давнини, виправити помилки і рухатися далі
Трепетна історія пов’язана з ще одним презентованим раритетом — ключем від Київської міської думи. Відомий епізод, коли в Києві зійшлися денікінці й українські війська, і наша армія змушена була залишити місто. Український підрозділ, який охороняв міську думу, отримав наказ відступати. Командир не побажав залишити перед ворогом відчинені двері, закрив їх на ключ і поклав його собі в кишеню. Й ось цей ключ через всі еміграції доїхав у США і нині зберігається в родині, яка мешкає, якщо я не помиляюся, у Флориді. Для нашої столиці — це безцінна реліквія, яка, як на мене, могла б бути символічним експонатом у залі засідань Київської міської ради».
Усі презентовані експонати разом складають хвилюючу документальну розповідь, що спонукає до роздумів над минулим і теперішнім, над долею Української держави та перспективами її збереження.
Виставка в Нью-Йорку триватиме до 29 вересня поточного року. Усі презентовані в експозиції раритети з детальним описом будуть представлені в двомовному каталозі, який незабаром побачить світ і Україна.
