Відгук на статтю Олександра Іщенка «Про кочубеївщину в новому варіанті», «День» №41-42 від 7 березня 2012 року.
Зазначений матеріал викликав у мене бажання висловитися з декількох питань. Отже, по черзі.
Щодо Ющенка. Колись я його поважав, але потім почав недолюблювати за мляву поведінку, загальні фрази у виступах, невиразну біографію. «Звідки нам його підсунули?» — думалось мені. Та під час президентських виборів під впливом його промов я знову змінив думку до нього й разом із усіма городянами бігав по морозу з помаранчевою стрічкою на грудях на майдані біля ОДА, чіпляв ці стрічки всюди, навіть у своєму дачному товаристві. Але вже через два-три місяці після інавгурації зрозумів, що нас знову «взули», бо, крім заходів щодо Голодомору-1933, Ющенко нічого не хотів здійснювати з того, що раніше обіцяв. До того ж, він просунув до влади всю свою рідню, серед якої не було жодної особи, яка б чимось себе показала (саме через це, очевидно, й залишив президентську адміністрацію один із помаранчевих командирів О. Зінченко). Яскраво проявилась дріб’язковість його характеру, заздрість до розумніших за нього. Це нагадувало поведінку Кучми щодо тих, хто мав більший рейтинг, ніж він (через це Лазаренко опинився в США й досі не може виїхати звідти, хоч давно відсидів там свій термін). Цим дехто скористався. І його оточили «любі друзі», які говорили те, що він хотів чути, бо заперечень він не терпів (як і Кучма). Апофеозом його президентства стало приведення до влади нинішнього Президента (через заходи з боку його структур проти Тимошенко й заклики голосувати як не за нього, то проти всіх).
На знак протесту проти такої поведінки Ющенка я вийшов із КУНу після понад десятирічного перебування в цій організації. Ющенко остаточно дискредитував наших націоналістів, які підняли його на свій щит і ще й досі ніяк не опустять.
Щодо Тимошенко. Має великий досвід організаторської діяльності. Вивчила українську мову. Може домовлятися з багатьма заради України. Найупертіше боролася проти Кучми, за що потрапила до СІЗО. На користь Ющенка 2004 р. не висунула свою кандидатуру в президенти. Але багато людей голосували за Ющенка через те, що з ним була Юля. Без неї вже тоді президентом став би Янукович.
Вимагала від Ющенка виконувати свої обіцянки перед виборцями. Зокрема — люстрації бандократії та припинення корупції у президентських колах. Це не сподобалось Ющенку. Почалось її цькування.
2009 р. вона опинилася сам на сам із Росією та Європою в газовому питанні. Позаду — понукання Заходу та Ющенка вирішити його за декілька днів, попереду — вперта Росія. Що було б, якби вона не уклала договір? Її б роздерли Європа, Верховна Рада і Президент. Обгидили б і вигнали з Кабміну. Вона не допустила цього.
Єдина її помилка тоді: почуваючи себе майже загнаною Президентом у глухий кут, вона одного разу пішла на компроміс із фракцією Партії регіонів у ВР. Але цю помилку вона сьогодні щиро визнала.
Відповіді на запитання автора:
1. Що було б з Україною, якби гетьман Хмельницький не рубав голови зрадникам? Ми були б разом із Польщею в Європі, але Богдан віддав нас у російське пекло.
2. Чи такою була б Україна, якби славетний Іван Сірко не «встромив ножа в спину» гетьманові Виговському 1659 року, а 1709-го не промовчали (фактично зрадили) Павло Полуботок, Данило Апостол та інші полковники під час повстання гетьмана Мазепи? Україна була б у Європі.
3. Якою була б Україна, якби 1918—1920 рр. не боролись між собою Скоропадський — Петлюра — Махно? Україна була б у Європі. До речі, цьому завадив, зокрема, й бухгалтер Петлюра, який домігся розпуску українського війська, а коли зрозумів свою помилку, було вже пізно.
4. І, насамкінець, якою була б Україна сьогодні, якби Тимошенко не зрадила Ющенка та її партія і прилипали до неї не проводили безкінечну аморальну війну з Президентом та «Нашою Україною»? Чим заслужили овації Москви та Європи.
Було б те саме, що й сьогодні. Бо Ющенко, певно, мав сувору вказівку від тих, хто його нам підсунув, діяти, очевидно, за принципом «крок уперед — два кроки назад» і ні в якому разі не чіпати бандократію.
Висновок. В українській охлократії є така риса — ненавидіти того, хто розумніший за тебе. Саме через це Сірко ненавидів Виговського, Кочубей — Мазепу, і так далі аж до сьогодення.
