Це постановка Андрія Приходька за новелою Івана Франка «Сойчине крило» за участю зіркового акторського дуету Остапа Ступки і Наталії Корпан. Режисер сценічно прочитав твір класика і назвав свою постановку «Увертюра До побачення». Прийменник «До» навмисно написаний із великої літери. Бо це і увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надія на цю швидку зустріч, підігріта традиційним прощальним вигуком, і можливість розпрощатися зі своїм минулим, переживши його заново... Психологічний поєдинок, у якому з’ясовує стосунки пара Марія і Масин. Герої поступово переходять від ненависті до любові й від відчуження до близькості... Режисер зробив фінал постановки із зяючим простором, тож глядач може його заповнити на свій розсуд. Майбутнє в особі героїні чекало на героя за дверима, залишалося тільки вирішити, впустити його чи ні...
«Увертюра До побачення» уже стала знаковою в репертуарі франківців. Її з успіхом показували на престижних театральних форумах.
Нагадаємо, ця вистава народилася в майстерні «Сузір’я», потім відкрила 2002 року «Театр у фойє» — новий експериментально-творчий майданчик франківців, а з 2012-го і донині прикрашає афішу Камерної сцени ім. С. Данченка Національного театру ім. І. Франка.
— Для Андрія Приходька «Увертюра, До побачення» стала другою постановкою молодого режисера в Києві. Після закінчення навчання на режисерському факультеті у ГІТІСі він грав і ставив у «Майстерні П. Фоменка» у Москві, Челябінську та Нижньому Новгороді. У Молодому театрі в Києві дебютував із «Шельменко: друга версія», а на нашій сцені представив «Увертюру До побачення» (за мотивами «Сойчиного крила» І. Франка), — розповідає Олексій КУЖЕЛЬНИЙ директор-художній керівник Театру «Сузір’я». — На той час цей твір був малознаний, і сценічних втілень майже не було, а нині лише в Києві можна побачити дві версії ліричної драми про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал, — у Театрі на Подолі і в Національному театрі ім. І. Франка.
Ми доволі щільно співпрацювали з Приходьком. У Андрія було багато фантазій і пропозицій не просто про форму вистави, а й навіть про перебудову приміщення. Він хотів, щоб актори грали у незвичних ракурсах... Режисер визначився з історією, яку оповідає у виставі. І в цьому запорука довголіття постановки. На мою думку, під час репетицій Наталія Корпан та Остап Ступка пережили випробування на дуже граничні, психічні стани, навіть набагато напруженіші, аніж це передбачає сюжет франківської новели. І це теж стало ще одним чинником довголіття вистави. Артисти дуже емоційно заглиблюються у долі своїх персонажів — плюс додаючи також власний життєвий досвід, а все разом підносить на щабель героїв, які хвилюють глядачів.
Постановка для Наталії Корпан та Остапа Ступки виявилася знаковою у творчості. Взагалі режисурі Приходька притаманна напружена робота з артистами, витратні репетиції і як досягти цього високого «градуса» на сцені під час самого дійства... До речі, після «Увертюри До побачення» Наталію та Андрія запросили працювати у трупу франківців.
Через капітальний ремонт нашої будівлі «Сузір’я» виставу вирішили перенести до «Театру у фойє», а коли вісім років тому відкрили Камерну сцену в Національному театрі І. Франка, то «Увертюра...» першою освоїла новий пошуково-експериментальний майданчик. Життя вистави продовжилося, тож у п’ятницю Остап Ступка і Наталія Корпан зіграють ролі Масина і Марії уже всоте!
Знаєте, коли постановку грають упродовж багатьох років, то, з одного боку, вона вже належить усім — творцям, артистам, глядачам, а з другого — є частиною особистого життя акторів, режисера, сценографа, які також підживлюються цією виставою. «Увертюра До побачення» довела свою життєздатність і є тією антеною, яка налагоджує на творчі хвилі людей. Дай Боже, щоб ми святкували ще багато ювілеїв. Бо зі зрілістю акторів вистава тільки стає ще потужнішою: майстри зуміли зберегти прем’єрну молодість, і щоразу вони додають життєвої мудрості у дійство...
