Минулої неділі в кількох українських містах і містечках відбулися вибори, які вже назвали репетицією осінніх парламентських перегонів. Місцеві вибори стали і серйозним іспитом для кожної громади. А події в Обухові багатьом нагадали Мукачеве зразка 2003 року. Можливо, менш скандально, але не менш драматично минуло голосування в селі Черганівка (Косівський район на Івано-Франківщині). Партія «УДАР» на ці вибори висувала своїх кандидатів — гідних претендентів, які знають місцеві проблеми й мають підтримку й авторитет у громади. Напередодні ми зверталися до колег по опозиції, щоб провести праймериз і разом підтримати найбільш рейтингового кандидата, щоб не розпорошувати голоси виборців і не дарувати владі шансу провести свою людину. На жаль, нас не почули... Попри все, кандидати «УДАРу» набрали гідну кількість голосів. Але в українських реаліях результати виборів ще потрібно захистити.
У Черганівці, наприклад, у середу люди вийшли на толоку в центр села з протестом проти фальсифікації виборів голови сільради. Там кандидат, якого підтримував «УДАР», здобув переконливу перемогу. Але його суперник, представник соціалістів, що посів друге місце, подав скаргу й наполіг на перерахунку голосів. Хоча фактів порушення під час виборів не навів жодних! Далі найцікавіше: виборча комісія ухвалює рішення таки перерахувати голоси. Сейф із бюлетенями (який, до речі, було не замкнено, а лише опечатано) відчиняють — у присутності прокурора, міліції й депутатів — і знову рахують голоси. І виявляють на 97 бюлетенях із пачки за кандидата від «УДАРу» додаткові позначки, що автоматично робить бюлетені недійсними. При цьому всі члени комісії, спостерігачі запевняють, що псування бюлетенів, коли їх рахували вночі, після виборів, не зафіксували. Так що ж трапилося з бюлетенями вночі в опечатаному сейфі? І хто на них ставив мітки? Це повинні з’ясовувати правоохоронці.
Івано-Франківська історія й вибори в Обухові потребують серйозного аналізу й чесних висновків.
По-перше, до формування виборчих комісій в Обухів представників опозиції навіть не допустили, а самі комісії традиційно сформували переважно з учителів — найзалежнішої й найнезахищенішої соціальної групи. Влада тиснула й продовжує тиснути на членів виборчих комісій, але все ж ті, хто працює в них, мають усвідомлювати власну відповідальність за вибори. І особливо — за будь-яку спробу сприяти фальсифікаціям. Зрозуміло, учителів лякають тим, що вони втратять роботу. Але хіба не страшно втратити свободу? Адже, за законом, виборчі бюлетені з місцевих виборів зберігають один рік, а з виборів до парламенту — п’ять років. І в будь-який час їх можна перерахувати і спробувати з’ясувати, хто й навіщо їх зіпсував. Усе залежатиме від волі влади зробити це, а влада за п’ять років зміниться точно!
По-друге, головний урок Обухова — без узгодження позицій, єдиної рейтингової кандидатури від опозиції ми даруватимемо перемогу владі. І люди це розуміють, їх це бентежить, вони зневірені. Саме тому була така низька явка на обухівських виборах — громада втомилася від цієї влади й неузгоджених дій опозиції. Громадяни не вірять у чесні вибори. А опозиція, незважаючи на всі загрози, що перед нею стоять, поки не може узгодити й відпрацювати механізми визначення єдиного кандидата.
По-третє, вибори мерів міст повинні відбуватися у два тури. І тут навіть немає про що дискутувати. Керувати містом має той, кого підтримує більшість громадян, а не 10% жителів. Нашими містами не мають управляти «мери меншості».
І по-четверте. Партія регіонів свято вірить, що прийшла назавжди. І не має наміру ділитися владою не лише в країні, а й у найменшому містечку чи селі. Їхня філософія — брутальність і тиск. Вони не соромляться виглядати дико, головне — законсервувати владу. Випадок на обухівській дільниці №13, де представник регіоналів Петро Мельник напав на Ірину Геращенко, найкраще ілюструє характер цієї влади, її ставлення до жінок, до опозиції та громадян, які не належать до їхньої команди. Тому нашим гаслом на майбутніх виборах має стати таке: жодного голосу партії влади. Жодного мельника в наступній ВР!
Але й опозиція має чесно визнати свої прорахунки. Особисто для мене — і це принципово — є неприйнятним, коли кандидата від опозиції визначають у тиші кабінетів партійні лідери. Найкращим тестом перевірити, здатний кандидат виграти вибори чи ні, є праймериз або принаймні соціологічне опитування. А в Обухові деякі опозиційні сили діяли за принципом «ми так вирішили, і все». До того ж цей принцип найбільше влаштовував саме Партію регіонів, яка фактично без особливих ускладнень утримала контроль над владою в Обухові.
І тому я знову ставлю запитання усім колегам по опозиції: може, таки прийшов час зважити на думки й симпатії людей, а не на домовленості політичних «батьків» партій? І почати хоча б із принципів висунення єдиних кандидатів? Чесно сказати, кого ми громадянам пропонуємо підтримати.
Інакше обов’язково повториться те, що відбувалося на всіх минулих виборах — парламентських, місцевих і столичних.
І найважливіше — це сьогоднішня система, за якою вибирають мерів у країні. Вона все частіше дає збій, і тому при владі люди, за яких проголосувало 10—12% мешканців. І це, зокрема, дає можливість владі час від часу нагадувати непоступливим міським управителям про перспективу і дострокових виборів (раптом що). Мери йдуть на поступки, бо розуміють, що вдруге можна й не потрапити в уподобане крісло. Якщо тебе не підтримають «зверху». Розірвати це замкнене коло можна тільки ухваленням закону про вибори міських голів у два тури. І це сьогодні важливо не тільки для опозиції, а й для влади. Адже колись (сподіваюся, що скоро) ця влада опиниться в опозиції. І вже сама кричатиме про два тури виборів.
