Події, що визначають напрям цивілізаційного розвитку нації, зазвичай справляють помітний, часом і дуже тривалий, вплив на подальшу історію того чи іншого народу. Навіть на відстані декількох століть ми можемо це відчути.
Найяскравіший приклад цього з історії України — Люблінська унія 1 липня 1569 року, 450-ту річницю ухвалення якої ми відзначили щойно. Невипадково президент Польщі Анджей Дуда і президент Литви Даля Грібаускайте виступили в понеділок із заявами, у яких підкреслюють величезну вагу цього акта для поступального розвитку країн Східної Європи. Це теж характерно, адже малоактуальним, не значущим у часі подіям такої уваги зазвичай не приділяють.
А яким має бути український погляд на Люблінську унію, вкрай неоднозначну за своїми наслідками? І «хто з українських політиків може підтримати розмову на цьому рівні?» — як дуже слушно поставила запитання Лариса Івшина?
За відповіддю «День» звернувся до нашого шанованого експерта, постійного автора, доктора історичних наук, професора Юрія ТЕРЕЩЕНКА:
— Треба розуміти, що Люблінська унія має як позитивні, так і негативні аспекти. Почнемо з негативних. Одразу після унії розпочався доволі жорсткий тиск на українську православну релігійну та політичну еліту. Треба враховувати, що саме укладання цього акта стало результатом згоди, але далеко не повної, між елітами трьох складових Речі Посполитої: власне Польщі, Великого Князівства Литовського та українських земель.
Мусимо визнати, що Україна втратила внаслідок Люблінської унії ту роль, яку вона відігравала у Великому Князівстві Литовському, будучи фактично однією з потужних державотворчих сил цієї інституції. Це збіглося з початком жорсткої Контрреформації у Східній Європі. Якщо в першій половині XVI століття Польща була «пристанищем» єретиків, куди прагнули потрапити й отримати притулок різного року реформатори протестантського кшталту, як-от антитринітарії, то після Люблінської унії розпочався нещадний контрреформаційний наступ. Не можемо не згадати і про потужний тиск ієзуїтського руху, який спрямовувався з Риму.
Але, справедливості заради, треба обов’язково відзначити і позитив. Українська еліта після Люблінської унії значно тісніше пов’язала себе з загальноєвропейським процесом. І це було дуже важливо. Приміром, якраз на той час в Англії формувалося нове дворянство «джентрі», яке використовувало вільнонайману працю. Так само відбувалися соціально-економічні процеси в середовищі українського козацтва, і це показово. Повчальним було б порівняти Кромвеля та Хмельницького, хоч ці постаті вийшли на історичну арену дещо пізніше.
Узагальнюючи, можна сказати, що Люблінська унія знаменувала собою зародження буржуазних відносин на теренах України.
Що ж до того, хто з наших державних керманичів зміг би гідно прокоментувати Люблінську унію, враховуючи заяви Анджея Дуди і Далі Грібаускайте, хочу тільки сказати, що, на мою суб’єктивну думку, наш теперішній Президент орієнтований не на захід, а на схід, на відміну від президентів Польщі та Литви.
