Після трьох днів інтенсивних переговорів у Брюсселі зрештою дійшли згоди щодо кандидатур на ключові посади в Євросоюзі. Про це повідомив у Twitter голова Європейської Ради Дональд Туск: «Європейська Рада погодила майбутнє керівництво інституцій ЄС». Проте незважаючи на те, що рішення було довгоочікуваним, воно викликало деякі запитання через те, що названі імена стали несподіванкою.
ХТО ПРЕТЕНДУЄ НА ПОСАДИ?
Отже, на посаду президента Єврокомісії номінували міністра оборони Німеччини Урсулу фон дер Ляєн. Вона є представницею партії Християнсько-демократичний союз і є єдиним міністром, яка працювала за всіх урядів канцлера Ангели Меркель.
Нині своє слово щодо цієї пропозиції має сказати Європейський парламент. Голосування з цього приводу відбудеться в середині липня. Якщо він підтримає кандидатуру фон дер Ляєн, вона стане першою жінкою на посаді президента Єврокомісії.
Новим президентом Європейська Рада обрала прем’єр-міністра Бельгії Шарля Мішеля. Він зійде на посаду 1 грудня.
Єдиним кандидатом на посаду президента Європейського центрального банку номіновано директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард. Європейська Рада винесе формальне рішення щодо цього призначення після консультацій з Європарламентом та Радою керуючих Європейського центрального банку.
А на посаду Верховного представника ЄС з питань з зовнішньої та безпекової політики Рада Європи номінувала Жозепа Борреля, який нині очолює міністерство закордонних справ Іспанії. Згоду на це призначення має дати новий президент Єврокомісії. Однак перед цим також відбудеться голосування в Європарламенті.
У свою чергу Урсула фон дер Ляєн заявила про наміри призначити віце-президентами Єврокомісії нідерландського політика та першого заступника голови Єврокомісії Франса Тіммерманса та єврокомісара з питань конкуренції Маргрете Вестагер.
НЕОЧІКУВАНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ
Досі фаворитами перегонів за посаду голови Єврокомісії вважалися офіційні кандидати політсил: Манфред Вебер — від блоку Європейської народної партії та Франс Тіммерманс — від блоку соціалістів,
Проте проти призначення Тіммерманса виступили країни Вишеградської четвірки (Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина). Як пише Euronews, їх не влаштовує те, що він виступає за «масовий прийом мігрантів». Вебера також підтримували не всі країни-члени.
Тим часом під час останнього обговорення призначення «новачка» фон дер Ляєн несподівано підтримали лідери 27 країн ЄС, утрималася тільки канцлер Німеччини Ангела Меркель, пояснивши це правилами голосування в її країні, зокрема тим, що її коаліційні партнери не підтримали її кандидатуру, передає DW.
«ІДЕАЛЬНИЙ ГЕНДЕРНИЙ БАЛАНС» І ФРАНКО-НІМЕЦЬКИЙ КОНСЕНСУС
Президент Європейської Ради Дональд Туск, оголошуючи про домовленість, заявив, що п’ять років тому для погодження кандидатур знадобилося три місяці, в той час як цього року, незважаючи на певну затримку, — всього три дні. «Перш за все, ми обрали двох жінок і двох чоловіків на чотири ключові посади. Ідеальний гендерний баланс. Я справді радий цьому. Зрештою, Європа є жінкою. Думаю, на такий результат варто було чекати», — сказав Туск.
«Після 48 годин роботи з моїми європейськими партнерами у нас є угода! Нова команда на чолі Європи є сильною та досвідченою. Вперше двоє жінок керуватимуть Єврокомісією та Центральним банком! Я це вітаю», — прокоментував рішення президент Франції Еммануель Макрон.
Як пише Financial Times, кандидатуру фон дер Ляєн запропонував під час переговорів у понеділок французький президент Еммануель Макрон, який описав досягнуту угоду «плодом глибокого франко-німецького розуміння і нашої здатності працювати з усіма європейськими партнерами».
The New York Times цитує слова екс-президента Європарламенту Мартіна Шульца, який назвав Урсулу фон дер Ляєн «найслабкішим» міністром, а усунення Тіммерманса перемогою неліберальних урядів, як у випадку з очолюваним прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном.
Колумніст Bloomberg Лайонел Лоран зазначає, що «політичні компроміси, пов’язані з домінуванням нових лідерів, були настільки складними, що серед головних кандидатів опинилися люди, які навіть не брали участі в кампанії», додаючи, що Урсула фон дер Ляєн і Крістін Лагард «прийшли зовсім з невідомості». «Сперечання між фракціями, очолюваними Еммануелем Макроном та Ангелою Меркель, виштовхнули з процесу ідеї та політичні пропозиції і, навпаки, вивели на перший план пріоритети країн-членів», — зазначає він. За його словами, зовнішніми викликами для ЄС нині є тарифні погрози президента США Дональда Трампа, ризик війни на Близькому Сході, зростання потужності Китаю. «Під час таких криз європейські інституції можуть легко втратити довіру, якщо лідери не будуть здатні протистояти великим державам-членам», — пише він.
«Неочікуваний фініш, неясні наслідки в гонці з обрання нових лідерів ЄС», — така стаття вийшла на Politico. «Система Spitzenkandidat (головний кандидат від партії. — Ред.) померла, тим часом як закулісні переговори, довгий вірний підхід ЄС, живе», — йдеться в матеріалі. Також зазначається, що фон дер Ляєн обрали «не через лідерські якості, які вона принесе головній роботі ЄС в якості президента Єврокомісії, але тому що вона задовольняла більш банальні критерії: компенсувала Німеччину та консервативну Європейську народну партію, яким відмовили в їхньому першому виборі — консервативного кандидата Манфреда Вебера».
«Якщо наступний британський прем’єр-міністр сподівався, що новий президент Єврокомісії привнесе в Брекзіт нове мислення, то номінування Урсули фон дер Ляєн замість Жан-Клода Юнкера навряд чи є позитивною подією», — йдеться в статті The Guardian. Видання нагадує, що фон дер Ляєн назвала події після референдуму щодо Брекзіту «луснувшою кулькою порожніх обіцянок... роздутих популістами» і закликала німецьку промисловість підготуватися до того, що Британія вийде з ЄС без угоди.
«ЦЕЙ ПАКЕТ НЕ РОЗВ’ЯЖЕ ПРОБЛЕМ ВСЕРЕДИНІ ЄС, І ЙОГО НЕ МОЖНА ВВАЖАТИ КОНСЕНСУСНИМ»
Надія КОВАЛЬ, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма»:
— Урсула фон дер Ляєн — це кандидатка, яка з’явилася в останній момент — після того, як на Європейській Раді не пройшов попередньо домовлений Меркель, Макроном і кількома іншими лідерами пакет керівників ЄС. Тому основна проблема полягає в тому, що ми знову бачимо тіньові домовленості, а не прозору політику обрання лідерів. З одного боку, на Європейській Раді вдалося домогтися консенсусу щодо цих кандидатів, а з іншого — це абсолютно не враховує попередню тенденцію щодо посилення демократичності ЄС, що ключові посади, на кшталт президента Єврокомісії, яку зараз може зайняти Урсула фон дер Ляєн, має посісти головний кандидат від партії переможця Європейського парламенту. Цей механізм Spitzenkandidat мав посилити проєвропейські настрої серед громадян ЄС. На останніх виборах до Європарламенту ми мали рекордну явку, а зараз виглядає так, що воля виборців не була врахована.
Зважаючи на це, Урсулі фон дер Ляєн, по-перше, може бути трохи складно пройти голосування в Європарламенті. А по-друге, що стосується її конкретної компетенції, це питання дуже спірне, оскільки вона не має відповідного досвіду. Раніше президентами Європейської комісії ставали колишні глави держав чи урядів, а вона є міністром оборони Німеччини, і при цьому її не можна характеризувати однозначно успішною на цій посаді, навколо неї в Німеччині є дуже багато суперечностей, і місцями навіть скандалів. Рішення зараз — за Європарламентом, і шанси в Урсули фон дер Ляєн, що вона точно стане президентом Єврокомісії, ще доволі сумнівні.
Що стосується пакету призначень в цілому, то ми бачимо проблему певного розколу між старою і новою Європою. Власне, він у першу чергу не дозволив затвердити попередній пакет, коли Польща й Угорщина спротивилися призначенню Франса Тіммерманса на посаду голови Європейської Ради і попереднього кандидата на голову Єврокомісії. Але зрештою виявилося, що серед усіх кандидатів цього пакету немає жодного представника Східної Європи. Тому навіть якщо цей пакет буде затверджений, проблем всередині ЄС він не розв’яже і його не можна вважати консенсусним.
Однак цей «тріумф «старої» Європи» потрібно, по-перше, закріпити в голосуванні Європарламенту. А по-друге, потрібно дивитися, щоб цей тріумф не став пірровим. Тому що можна досягнути тактичних виграшів, протягнувши чотирьох кандидатів так званої старої Європи на ключові посади ЄС, але якщо це зможе поглибити політичні розбіжності всередині ЄС, то від тріумфу залишиться небагато.
Що стосується можливої зміни політики ЄС щодо України, то треба дочекатися, чи ці особи будуть призначені. Але політиків, яких би можна було назвати відверто проукраїнськими чи проросійськими, ми серед цих кандидатур не бачимо. В основному у них збалансовані підходи. І як вони будуть проявлятися на практиці, ще треба буде поспостерігати.
