Період перебування Рейгана на посаді президента США (20 січня 1981 — 20 січня 1989) можна цілком справедливо назвати революцією — і значна частина істориків із цим згодна. Які основні завданні Рейган та його команда ставили перед собою в ті роки і що саме із задуманого вдалося виконати:
1. Дати жорстку політичну відповідь (без жодних поступок!) агресивному наступу Москви на всіх континентах, який, за переконанням 40-го президента США, вже являє собою серйозну загрозу національній безпеці його держави, особливо враховуючи неприпустимо поблажливе, ліберальне ставлення низки попередніх урядів у Вашингтоні до цієї загрози;
2. Повернути Америці впевненість у власних силах, у тому, що США є «авангардом свободи» у цілому світі (це було особливо важливо на тлі болісної поразки у В’єтнамській війні 1964—1973 рр.);
3. Перелаштувати національну економіку на консервативних засадах (мінімізація втручання держави, радикальне зниження податків для бізнесу, як показала практика, передовсім для великого бізнесу, скорочення там, де це можливо, програм соціальної допомоги тощо);
4. Зміцнити відносини Америки із союзниками в цілому світі та їхню консолідація.
Головним у зовнішньополітичному блоці цієї програми було неухильне здійснення політики, названої Рейганом та його найближчими радниками «мир через силу» (або «мир через зміцнення»). У цій роботі брали участь Джордж Буш, Річард Аллен, Каспар Уайнбергер, Брент Скаукрофт, Річард Макфарлейн; до речі, президент, хоч і нерідко мав сформовану думку з тих або інших проблем, завжди дуже уважно дослуховувався до слів радників. Конкретним виявом такого курсу стало те, що витрати на потреби оборони США зросли з 1981 по 1985 роки на рекордні 40%!
Річ у тім, що, попри справжню, зовсім не «демонстративну» ворожість до комуністичної доктрини, Рейган, будучи прагматиком і розуміючи, що в ядерній війні «Совєти» перемогти практично неможливо, спромігся розгледіти «ахілесову п’яту» радянського режиму (і в цьому була його історична перемога). Ця «ахілесова п’ята» ховалася не в царині ідеології, а у сфері економіки! Тому що «народне господарство» СРСР, і президент США це зрозумів, уже було до краю виснажено гонкою озброєнь, витрачало свої останні ресурси (будучи критично залежним від цін на нафту на світовому ринку) на нові й нові розробки бойових ракет, ядерних підводних човнів... Саме тут був схований ключ до економічної, а відтак — і політичної поразки СРСР у змаганні з «вільним світом». Треба було втягнути Москву в новий, непосильний виток «гонки озброєнь» — і розорити її! Це і було зроблено через знамениту програму «зоряних воєн», яка була певною мірою блефом. Але ж Генсек ЦК КПРС Юрій Андропов («остання надія режиму») сприйняв її цілком серйозно і наказав різко збільшити витрати на оборону...
Зрозуміло, для економічної перемоги над московським режимом необхідною була важлива передумова: оздоровлення економіки США. Уряд Рейгана здійснив для цього низку суттєвих заходів. Були кардинально знижені податки (верхній рівень із 70% до 28%), створено 18 мільйонів нових робочих місць (!); безробіття, рівень якого сягав на початку правління Рейгана 10,8%, почало згодом неухильно знижуватись; економічне зростання, починаючи з 1983 р., вийшло на рівень 3,85% на рік (щонайменше). Поряд із цим були суттєво скорочені бюджети невійськових програм, включаючи державну систему охорони здоров’я, пільгової закупівлі продуктів за низькими цінами та федеральні освітні програми. З іншого боку, відбувалося масове будівництво «нових» збройних сил США; зокрема, були запущені у серійне виробництво новий стратегічний бомбардувальник В-1 та новітня ракета МХ. Головне — американська економіка могла витримати це навантаження.
Ще одна подія справила дуже потужний вплив на перебіг історії (шкода, що вона й досі не оцінена належним чином, деталі дотепер маловідомі). А саме: 1984 року адміністрація Рейгана домовилась із Фахдом, тодішнім королем Саудівської Аравії, про значне збільшення цією країною обсягів видобутку нафти, що призвело до зниження цін на цю сировину на світовому ринку впродовж 1985—1986 років на дві третини (!). Враховуючи, що саме нафта була (і зараз є!) основним джерелом валютних доходів Москви, — це мало справді катастрофічні наслідки для радянської економіки. Михайлу Горбачову, який саме розробляв плани Перебудови, було над чим замислитися...
А ідеологічно Рейган завжди був і залишався непримиренним противником комуністичної доктрини (це теж, поза сумнівом, було потужним спонукальним мотивом). Ось що заявив 40-й президент США, виступаючи в британському Парламенті 8 червня 1982 року: «В іронічному сенсі слова Карл Маркс був, звичайно, правий. Сьогодні ми є свідками величезної революційної кризи, кризи, за якої вимоги економічного порядку перебувають у прямій суперечності з вимогами порядку політичного. Проте ця криза відбувається не у вільному немарксистському Заході, а вдома у марксизму-ленінізму — в Радянському Союзі. Надцентралізована радянська система, яка має лише убогі стимули або й зовсім не має жодних, спрямовує більшу частину найбільш цінних своїх ресурсів на виготовлення знарядь руйнування. Постійне зниження показників економічного зростання, поряд із зростанням військового виробництва, накладають непосильний тягар на радянський народ. Те, що ми бачимо, являє собою політичну надбудову, котра більше не відповідає економічному базису, тобто перед нами суспільство, де продуктивні сили наштовхуються на перешкоди сил політичних».
Що вражає в цьому висловлюванні? Використовуючи суто марксистську термінологію й «діалектику», Рейган, за дев’ять років до розвалу СРСР показав, чому цей розвал ставав неминучим. Він знався на тому, про що говорив. До речі, пригадується блискучий жарт президента (сказано 1984 року, під час виборчої кампанії): «Хто такий комуніст? Це людина, яка читає Маркса і Леніна. А хто такий антикомуніст? Це людина, яка розуміє Маркса і Леніна».
Рейган, по суті, виграв холодну війну без жодного пострілу. Його жорсткий політико-економічний пресинг щодо СРСР привів до того, що радянський лідер Михайло Горбачов був вимушений робити кардинальні поступки Заходу — і у сфері озброєнь, і в політичній сфері, і в царині ідеології. І це — не «зрада Іуди Горбачова», як верещать ненависники першого й єдиного президента СРСР із числа імперських «ультра» (але ж і з числа «широких народних мас» Росії: мовляв, чому не зупинив розвал імперії, хай навіть ціною якої завгодно крові?!), а його величезна заслуга перед Історією. Промовистий факт: коли наприкінці травня 1988-го журналісти запитали Рейгана, який саме перебував із візитом у Москві, чи підтверджує він своє визначення СРСР як «Імперії Зла», дане 8 березня 1983 року на з’їзді Американської асоціації євангелістів, президент США відповів: «Ні, не підтверджую. Я тоді говорив про інший час, іншу добу» (після цього він, за запрошенням Горбачова, прочитав лекцію у Московському університеті про закони вільного ринку). Але шляхи Господні (й шляхи Історії також) несповідимі: вже 19 років при владі у Кремлі перебуває не Горбачов, не Єльцин, а цинічний адепт «Росії, яка встає з колін». Комуністична ідеологія, як і передбачав Рейган, — в руїнах, а ось навіжене російське імперство давно стало небезпечно агресивним...
Покійний сенатор Джон Маккейн, великий друг України, йдучи на вибори президента США 2008 року, які він програв Бараку Обамі, недарма йменував себе «піхотинцем революції Рейгана».
І — трохи про афоризми, жарти, дотепи американського президента. Ось деякі з них:
• «Комунізм — це ні політична, ні економічна система, це — форма божевілля»;
• «Уряд як немовлятко — страшенний апетит на одному кінці й цілковита безвідповідальність на іншому»;
• «Кажуть, що політика — це друга найдавніша професія. Але я зробив висновок, що у політиків значно більше спільного з першою»;
• «Що стосується особистісної свободи щодо абортів — то є одна людина, чиї інтереси геть не враховуються. Це та людина, чиє життя буде перерване. І я помітив, що всі прихильники абортів — це люди, які вже встигли народитися»;
• «Я наказав у разі виникнення загрози національній безпеці будити мене в будь-який час доби, навіть якщо я перебуваю на засіданні уряду»;
• «Історія вчить, що війни розпочинаються тоді, коли уряди вважають, що ціна агресії мала».
***
Українцям справді є за що бути вдячними Рональду Рейгану. Його внесок у розвал радянської імперії є винятковим. До того ж Україна давно чекає на президента такого «калібру» з адекватними повноваженнями і головне — з належним рівнем відповідальності перед своїм народом.
Закінчення. Початок читайте «День», № 122-123
