«Утома від жорстких графіків тусовок має властивість діяти як симпатичне чорнило в таємних рукописах і секретних текстах», — з деякою похмурою постійністю стверджувала нібито, скаржачись, світська пані, що звикла до життєвого польоту не за свій рахунок. Ця швидкісна життєлюбка колись, ще в перші роки активізму, щільно увійшла до нього, але, здається, так і не вийшла. Це зараз активісти різного ступеня вже давно надокучили, а років 10—15 тому для багатьох це стало майже фахом, для деяких — чи не єдиною формою спілкування за інтересами. Їй навіть було все одно, за що боротися, головне — потім розповідати безкінечну історію про себе, свою причетність, свою значущість, хоч корисний коефіцієнт конкретно її діяльності можна позначити короткою фразою: «Хочу, можу, але не обіцяю». Таким чином виходило: делегую проблеми всім за ваш же рахунок. Про цю пані з незмивною засмагою (вона підтримується зовсім не гримом під природність, а курортними десантами) не можна було сказати, що вона помітно нерозумна, якраз навпаки: вміє уникнути містечковості, в теревенях ужити до місця завчені чужі думки, може вдати гарну господиню, переказуючи чужі рецепти, надягнути в потрібну хвилину безхитрісне обличчя, але головна магістральна думка, що пульсувала в її свідомості, — затушовуй не затушовуй — проступала: скоріше б стартонути з жебрацького (умовно) активізму в життя повнокровно сите, нехай для інших сіре від самоти, але для неї... вона вже скористається всім уповні, навчиться, як і вони, «світські», бути, коли потрібно, в образі, бути нудно-елегантною (побешкетувати завжди можна серед своїх, якщо такі знайдуться), робити компліменти небідним старіючим колишнім красуням, якщо ті впливові, врешті-решт, підшукати щось прийнятно грошове чоловічої статі — дарма, що із залишками тестостерону. Такий дужче цінуватиме її відносну молодість. Як не дивно, лише нещодавно довідалася — у неї все вийшло. Тепер ця пані всім розповідає, що стала арт-консьєржем. Довелось навіть трохи помовчати і цією паузою подарувати їй простір для роз’яснення. Так от, у минулому активістка широкого діапазону, тепер намацує індивідуальну програму перебування багатих і таких, хто ними прикидається, виконуючи запити свого замовника, призначає, за їхнім бажанням, зустрічі з неледачими фалеристами, в арсеналі яких — привабливий живопис, з відомими у вузьких колах кураторами, що мають нюх. Я навіть здивувалася — при такому низькому зараз купівельному русі, вона спромагається допомогти галеристам продати їх же запаси, та ще й із зиском для себе, зрозуміло. «Ти ж нещодавно займалася продажем бутикової білизни, звідки арт-рух виник?» — запитала. І почула ще щось більш зухвале, вочевидь, із чужого плеча, твердження, навіщось приміряне нею на себе: «Цей світ можуть будувати або руйнувати лише ті, в чиїх руках він перебуває. Для стартапера ключова якість — віра в себе». Стартапер другої половини життя — це навіть надихає, — зауважила зовсім не заздрісно, а захоплюючись тим, як вона вправно використовує властивості своєї чудової пам’яті, артистично цитуючи завчені ємнісні думки. Мені навіть захотілося непомітно скористатися диктофоном — раптом сама забуду цей каскад знань. Адже ще вчора не замислювалася навіть, а зараз від неї довідалася, що мідь в оздобленні створює особливу ритміку будівлі — народжується у променях сонця ефект особливого свічення. Байдуже, що вона в такій будівлі, швидше за все, не бувала, описуючи дуже дорогий паризький готель, байдуже, що життєва своєрідна диспетчерська служба чітко позначила для кожного свої коридори різного комфорту, вона вміла, треба віддати належне, вживатися в роль і насолоджуватися справленим враженням. Добре, — промайнула думка, — що я вільний репортерський стрілець і можу будь-якої миті піти в розумові канікули та підзаряджатися чимось ближчим до життя, на яке заробляю сама. Мені, наприклад, поради психологів, яких розвелося не менше, ніж активістів, зовсім не допомагають. Ну що це за пропозиція: виробіть звичку вирушати протягом дня в розумові канікули (не плутати з політичною відпусткою). Вранці протягом п’яти хвилин відвідайте Бермуди, уявіть собі, як ви після обіду плаваєте в Середземному морі або катаєтеся на лижах альпійськими схилами. Робіть це протягом двох місяців і введіть такі періоди відпочинку у ваш розклад. Намагалася, але чомусь хотілося сміятися. Правда, і це не так погано. Адже ми сміємося не тому, що абсолютно щасливі, а ми щасливі, тому що сміємося. Адже головне — це бажання бажати. Звичайно, зі мною не погодяться хронічні мажоритарними, що програли. Зараз «Фейсбук» переповнений відвертими колишніми, і в кожному (лише одне кандидатське послання здалося мені щирим) — така всепоглинаюча любов до себе, до своєї значущості та безкорисливості, що навіть соромно за них. Один так і сказав, що мільйонером не став (думаю, не встиг), забуваючи, що все, що вони творили або не робили, оплачували ми всі, а доплачували їхні справжні господарі. Навіщо наостанок упарювати лукаві одкровення користувачеві. Я немало покрутила головою, побачила багато чого і довкола дійства, проаналізувала ніби навколоплідні води, і мені не впариш міф про скромну кишеню і те, що кулачні бої у прямому та переносному значенні, нехай навіть зважаючи на знання історії та законотворчості, і це в ідеалі не звільняє від необхідності просто працювати, а не маячити десятиріччями в ящику з постійно приклеєною посмішкою або, навпаки, з хижим отруйним вищиром. Нехай прозвучить спрощено-міщанськи, але впевнена: якби під куполом не шурхотіли спритні грошенята, а треба було б, наприклад, виточувати деталі, знатися на сантехніці, вміти зліпити хоч табурет, конкурс на одне місце був би майже непомітним, або зник зовсім. Від ефекту симпатичного чорнила не втекти, і правда проступить неодмінно, і артистично завченими жестами «головного» європейця, які сьогодні здаються оперетковими, не вийде замилити те, що сталося. А тепер почекаємо і довідаємося, чи довга відстань від розсадження до посадки, але одне хвилює: не проґавити б такий собі учорашній сніг, загримований під ніжний дебют.
Моя ж усезнайка, що все не стомлюється, вже пішла на дорогі заморські курси «носів», мріє навіщось створити особливого свічення парфуми. Чомусь мені здається, якщо до парфумерної команди віллється її фантазія, народиться аромат, що пахне обманом. Хоч погоджуся — обман інколи запаморочливо зачаровує своїм диявольськи соковитим дурманним шлейфом. У цьому й інтрига.
Тренуймо ніс.
