Зустріч з учасниками Літньої школи журналістики «Дня» доктор історичних наук, політичний консультант і експерт Олена Галкіна вирішила розпочати з невеликої презентації проєкту «Битва за Україну», яким вона в тому числі займається. За словами гості, ця ініціатива допоможе будь-якій людині відстежити ключові моменти Революції Гідності і конфлікту на сході буквально по днях.
«Це проєкт про великий 2014 рік, де ми збираємо і аналізуємо інформацію та надаємо можливість ознайомитися з нею широким колам населення. Проєкт, який дасть не лише можливість зрозуміти місце Революції Гідності в історичному контексті, але й спрогнозувати основні тенденції розвитку подальших подій. Він включає три вагомі складові: сторінка в «Фейсбуці», на якій щодня публікуються найбільш важливі події того часу, історико-документальний серіал і наприкінці наступного місяця ми плануємо запустити сайт, на якому можна буде знайти авторизовані джерела і деталі подій», — розповіла Олена Галкіна.
Після презентації проєкту ми перейшли до питань, у відповідях на які гостя дала свою оцінку щодо нещодавніх парламентських виборів і нинішньої політичної ситуації в Україні. Також вона окреслила перспективи російсько-української взаємодії і поділилася думками щодо розвитку опозиційного руху в Росії.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
«СУСПІЛЬСТВО СКАЗАЛО СВОЄ КАТЕГОРИЧНЕ «НІ» І СТАРИМ ЕЛІТАМ, І СТАРИМ МЕТОДАМ УПРАВЛІННЯ»
Олександр ШАРIПОВ, Запорізький національний університет:
— Партія «Слуга народу» матиме свою абсолютну більшість у Верховній Раді. Чи чекали ви натакий результат, і в чому причинно-наслідковий зв’язок подібної підтримки, на вашу думку?
— Скажу відверто, такого результату не очікувала, для мене він став приємним сюрпризом. Як ми бачимо з результатів парламентської кампанії: для здійснення антиелітарного запиту люди виходять боротися за свої права, за можливість впливати на владу. Адже і президентську кампанію Зеленський проводив саме під меседжем народовладдя: можливість оголошення імпічменту президентові, зняття недоторканності з депутатів, механізми прямої демократії. Природно, для здійснення структурних реформ, які поставлять державу з «голови на ноги», йому потрібна більшість у парламенті.
Свого часу Каха Бенукідзе, зумів провести в Грузії ґрунтовні реформи саме завдяки більшості в парламенті. Протягом восьми років правління Саакашвілі Грузія зуміла здолати номенклатурно-олігархічну еліту пострадянського часу. І попри сучасні проблеми, ця країна досі в десятці рейтнгу Doing business.
Коли по мажоритарці нова сила отримує більш, ніж за списками, це означає, що суспільство сказало своє категоричне «ні» і старим елітам, і старим методам управління. У той же час у мене великі сумніви щодо того, чи зможуть нові люди відповісти цьому запиту, адже якщо дивитися на їхні біографії, то бачимо, що насправді «обличчя не такі вже й нові» з точки зору своєї життєвої дороги і кланових зв’язків. Однак проблема в тому, що у них немає ресурсів, окрім цих зв’язків. Політика України влаштована таким чином, що влада дуже тісно пов’язана з економікою. Влада — власність. Єдиний вихід — відповідати на запити народу. А наскільки розуміють вони, чого хоче народ, у мене великі сумніви, адже головний ідеолог партії «Слуга народу» Руслан Стефанчук, пропонує ідеологію лібертаріанства. Але якщо ми піднімемо результати регулярних соцопитувань, то побачимо, що суспільство України налаштоване соціал-демократичним чином. При цьому люди не хочуть патерналізму, вони усвідомлюють, що в них мають бути права: особисті, політичні, соціальні. Велика частина нових депутатів, які знають, що таке лібертаріанство, не розуміють, що соціальні права — це теж права. Вони вважають, що Айн Ренд це добре, що слабкого потрібно штовхнути, що держава в смартфоні — класна ідея саме тому, що бабусі важко буде розібратися, відповідно вибирати зможуть лише молоді люди. Якщо ця ідеологія стане домінувати — вік існування цієї політичної сили буде недовгим. І прийде нова політична сила з більш актуальним порядком денним. Якщо ж «Слуга народу» стане відповідати на запит суспільства про «три пакети прав», то це буде лише на благо Україні.
«РОСІЯ ЗАСТОСУВАЛА ВСІ ЗАСОБИ ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ МАШИНИ ДЛЯ РОЗКРУЧУВАННЯ ПАРТІЇ МЕДВЕДЧУКА»
О.Ш.: — Друге місце на виборах посіла проросійська партія «Опозиційна платформа — «За життя», яка відверто асоціює себе з Росією і Путіним. Чому частина українців фактично проголосувала за агресора? Які ви бачите ризики і небезпеки з поверненням Віктора Медведчука до Верховної Ради?»
— Це голоси невеликої нишевої частини електорату, чиї переваги не змінювалися з 2014 року. Такі люди є в українському суспільстві, їх дійсно до 12—13%, але їхня кількість не збільшується. Близько 10% населення — це люди з радянською ідентичністю, і близько 2-3% населення — люди, які себе вважають частиною «великої імперії». Ті, хто на питання «Як би ви проголосували на референдумі за незалежність України в 1991 році?», відповідають: «За збереження Радянського Союзу».
Небезпека дійсно існує. По-перше, «вікно Овертона» зрушилось істотним чином. План капітулянтського миру знов повернувся до українського інформаційного простору і збільшуватиметься, адже ОПЗЖ — гучна політична сила, і Росія застосувала всі засоби своєї пропагандистської машини для розкручування партії Медведчука. Це весь російський телевізор, плюс 3-4 телеканали в Україні. Якщо пропаганда стане сильнішою, то кількість людей, які голосують за партію Медведчука, збільшуватиметься. Ця меншість токсична для українців, але якщо нова влада розчарує суспільство і воно почне шукати альтернативу, в Росії з’явиться маса можливостей та інструментів для впливу.
До того ж небезпека полягає в тому, що «Опозиційна платформа — За життя» перемогла в двох областях: Донецькій і Луганській. Певною мірою, це тріумф партії, що може мати серйозні наслідки. У Верховній Раді Медведчук може говорити про те, що він є законним представником цих областей, і що ми не маємо права їх не чути. Якщо він стає представником всього Донбасу, зокрема окупованих територій, це дає великі можливості для Росії здійснити свій умовний «План Козака», тобто, мрію про федералізацію України. До того ж якщо «Слуга народу» вирішить проводити дострокові місцеві вибори, будучи абсолютно не готовим до них, то «Опозиційна платформа — За життя» може отримати і місцеву владу на Донбасі. В Росії є ресурс для цього. А це означає здійснення Мінських угод за російським сценарієм.
Як вони впораються — я не знаю. Адже «Слуга народу» прийшов до парламенту, маючи за мету підтримання миру, відповідно, очікування суспільства величезні, а плану як такого у них немає. Можливо, вони якимось дивним чином знайдуть єдине правильне рішення. Росія зараз активно пропонує на Заході деякий «Грузинський варіант» для України. Цей варіант означає, що окуповані території залишаються такими як є: війна припиняється, Україна частково знімає блокаду, але не визнає «ДНР» і «ЛНР», тобто закриває очі на те, що зробила Росія 2014 року. Питання про санкції знімається з інформаційного порядку денного і забувається. Не піднімається питання Криму, відбувається часткове відновлення економічних зв’язків між Росією і Україною. Росія насолоджується своєю безкарністю, а Україна дістає можливість розвитку і, в урізаному вигляді, євроінтеграції.
Інший варіант існує лише в тому разі, якщо буде здійснена дуже успішна військово-диверсійна операція на окупованій території. Можливо, станеться покупка місцевих політичних еліт. Наприклад, Ігор Коломойський постійно каже про необхідність домовлятися з місцевими. Але якщо 2014-го — на початку 2015-го, це ще було можливо, то зараз це значно складніше, тому що бойовики повністю підконтрольні РФ.
«ОЛІГАРХИ СТРАШЕННО БОЯТЬСЯ НАРОДУ»
Марія НАУМЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:
— Перемога Зеленського на президентських виборах і його партії на парламентських — це для вас передвісник чогось нового або останній оплот олігархів, адже про вплив певних заможних людей, зокрема й Коломойського, Пінчука, на нового Президента пишуть багато?
— Якщо команда Зеленського зуміє перегризти ланцюг, то це буде щось нове. Подивимось, яким чином вони зможуть це зробити. Якщо повністю відторгнуть олігархів, то все одно доведеться спиратися на якісь ресурси. Ми бачимо цікавий приклад Молдови, де було укладено дуже цікавий союз між абсолютно проросійським президентом Додоном і проєвропейською антикорупційною силою, яка дуже схожа на «Слугу народу» (використовувала ті ж антиістеблішментські настрої). Проте ці сили вступили до коаліції. Що зробила антикорупційна сила в Молдові? Вона домовилася з Європою і Росією про те, що вони скидають, фактично, монарха (адже Плахотнюк вже навіть не був олігархом, оскільки олігархія передбачає конкуренцію).
Головним союзником «Слуги народу» може стати народ України. Спираючись на запити суспільства, можна ухвалювати і антиолігархічні закони. Олігархи страшенно бояться народу. Окрім хіба що Ігоря Валерійовича Коломойського, який поки «ловить хвилю». Звичайно, треба розуміти, що він має прямий стосунок до проєкту «Слуга народу», адже це далеко не найкоротша передвиборча кампанія, проведена за 2 місяці, як нам кажуть у ЗМІ. Найкоротша кампанія, проведена за два місяці через соцмережі, — кампанія Шарія. Я вважаю, що 2,5 % без телевізора — прекрасний результат для його нішевої проросійської авдиторії. Це показує, що такий досвід може бути мультипліцированим кимось з ширшою повісткою. Кампанія Зеленського — це найдовша виборча кампанія серед всіх кандидатів у президенти. Вона дуже грамотно здійснювалася чотири роки. Я зверну вашу увагу, що проєкт фільму «Слуга народу» було запущено в квітні 2015-го, а в березні 2015-го Порошенко зробив, мабуть, свою найбільшу помилку в житті, яка коштувала йому місця в історії, — зняв з посади губернатора Дніпропетровської області. Фільм «Слуга народу» — це геніально, абсолютно новий досвід для світової історії. Україна в черговий раз стає новатором у світових політичних процесах.
«ДОСТРОКОВІ МІСЦЕВІ ВИБОРИ ОБГРУНТУВАТИ ЗАКОННО БУДЕ СКЛАДНО»
Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет імені I.I.Мечникова:
— Мер Дніпра Борис Філатов виступив із заявою, в якій закликав Президента Володимира Зеленського до проведення дострокових місцевих виборів. Чим, на вашу думку, викликана така заява? Як ви оцінюєте можливість проведення таких виборів, наприклад, цієї осені, враховуючи, що самі представники команди Президента не виключають такого розвитку подій?
— Представники команди Президента постійно надсилають змішані меседжі. Такими заявами вони розраховують підпорядкувати собі регіональні клани. Я не юрист, звичайно, але, судячи з коментарів експертів, буде складно законно обґрунтувати дострокові місцеві вибори. Крім юридичних сумнівів, які можна все ж якось обійти, існує ще небезпека з точки зору державних інтересів. Це питання про Донецьку і Луганську області, про Медведчука і про плани федералізації.
«ПОТЕНЦІАЛ РОСІЙСЬКОГО ПРОТЕСТУ І НЕСПОДІВАНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ОЦІНЮЮ ЯК ДОСИТЬ ВИСОКИЙ»
Аліса ПОЛIЩУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:
— Як ви можете охарактеризувати потенціал сучасної російської опозиції, враховуючи події нещодавнього мітингу щодо виборів до Мосміськдуми?
— Потенціал російського протесту і можливість несподіваної революції в Росії я оцінюю як досить високий. Економіка в стагнації, доходи людей зменшуються, колосальна майнова нерівність. Також накладається величезний кріпосний досвід декількох століть, досвід репресій, голоду. На відміну від України, де є пам’ять про Голодомор у кожній сім’ї, в Росії є пам’ять, що немає пам’яті. Це принципова різниця між російськими і українськими сім’ями. Тому що люди, які пережили репресії, колективізацію в Росії, про це мовчали своїм дітям. І пояснювали дітям, про що треба мовчати. Але це не означає, що людям подобається нинішній режим, ні. Люди просто чекають можливості, і як тільки вона з’явиться, почнуть діяти.
Взяти хоча б недавні події з Іваном Голуновим, журналістом, який розслідував цвинтарну мафію в Москві, проти якого завели абсурдну кримінальну справу, підкинувши наркотики. Протест, навіть не суспільства, а консолідований протест у медіа був дивним для влади. Тому що навіть лояльні представники медіаспільноти висловилися на захист цього журналіста. І стався безпрецедентний акт. Влада визнала свою помилку. З журналіста зняли обвинувачення. Не амністували, не відпустили під заставу, як це зазвичай буває, а закрили кримінальну справу. До цього ж були місцеві вибори, на яких губернаторами і мерами міст обирали якихось домогосподарок, незрозумілих людей, яких ніхто не знав. Це відбувалося як протест через виключення дійсно сильних опозиційних кандидатів.
Коли це закінчиться? Авторитарний режим, як відомо, відрізняється тим, що він не лише смертний, а раптово смертний. У Росії суспільство, насправді, досить європейське, в порівнянні з тим самим Туркменістаном. І досить схоже на українське. Але є низка відмінностей України від Росії. В Україні більше горизонтальних зв’язків між людьми, більше готовності до доброчинності і до спільної діяльності, більше практики демократії. Але водночас багато цінностей у нас схожі. Я вам раджу прочитати всесвітнє дослідження цінностей, яке проводиться з кінця 1980-х років, вперше воно було проведено ще за часів СРСР. Там в анкеті понад 200 питань, воно проводиться кожні п’ять років. На підставі цього робиться карта культурних цінностей, де розташована європейська частина пострадянського простору: Росія, Україна, Білорусь, Молдова, країни Балтії. Це секулярні цінності. Тому і не зайшла віра Петра Олексійовича, і неактуальною була для суспільства історія з єдиною православною церквою. Так, автокефалія — це круто, це історично важлива подія, але люди хочуть іншого.
Загалом, у Росії є можливість змін, є надія на ці зміни. Але на відміну від України, де є конкурентна політика, там (у РФ) все зверху зацементовано. І в цьому цементі має виникнути тріщина. Як говорили класики марксизму-ленінізму, революція — це коли верхи не можуть, а низи не хочуть. І в Росії, в принципі, це теж можливо. Але поки що досить сильного розколу еліт ми не бачимо. Тобто низи вже не хочуть, але вони не структуровані, вони бояться. А верхи поки що ще можуть.
«ПРО РЕАЛЬНЕ СТАВЛЕННЯ РОСІЯН ДО УКРАЇНЦІВ МИ ДІЗНАЄМОСЯ ЛИШЕ ПІСЛЯ ПАДІННЯ РЕЖИМУ»
Ольга ВАЛЬКЕВИЧ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:
— Як змінилося ставлення росіян до українців?
— Про реальне ставлення росіян до українців ми сказати нічого не можемо, тому що Росія — це авторитарна держава з тоталітарними тенденціями і дуже поганим історичним досвідом відносно свободи слова. Тому коли до росіянина приходить у квартиру соціолог, або телефонує (а в Росії всі телефонні номери за паспортом), і запитує «А як ви ставитеся до Володимира Володимировича Путіна?» або «Як ви ставитеся до українців?», то вони бояться відповідати правду. Тому як насправді ставляться росіяни до українців, ми дізнаємося, коли піде ця влада.
Якщо ви хочете дізнатися думку росіян, читайте опитування, присвячені якимсь побутовим моментам, цінностям: як росіяни відпочивають, чим займаються у вільний час, які книжки читають і чи читають взагалі, які цінності для себе вважають важливими. Такими матеріалами займається центр «Левада». І там люди дозволяють собі достатньо відверто відповідати на питання, що допомагає дізнатися правдиву картину.
«УКРАЇНІ НЕОБХІДНО ЗАЙМАТИ ПРОАКТИВНУ ПОЗИЦІЮ І ПРОПОНУВАТИ СВІЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ»
Василь СЕМЕНЧЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:
— Експерти часто критикують нового Президента через слабку зовнішню політику, кажуть, що він приділяє їй мало уваги. Як ви оціните його перші кроки в цьому напрямі, зокрема в межах нормандсько-мінського формату? Яка небезпека того, що Захід і Росія можуть домовитися за спиною України?
— Щодо домовленостей за спиною України, думаю, цього не буде. Тому що Захід взагалі досить рідко домовляється за спиною, а вважає за краще домовлятися за рахунок якихось політичних сил усередині країни. Питання в тому, наскільки Україна зможе відстоювати свої інтереси. І тут, я вважаю, є велика небезпека некваліфікованості нинішньої політичної команди. Тому що про Порошенка і Клімкіна в зовнішній політиці України можна говорити різне: у них були помилки, але на помилках вчаться. І вони вже знають, де і як потрібно поводитися.
Росія має великий ресурс, і зараз вона діє за принципом — «Поки товстий сохне, худий здохне». «Худий» у цьому випадку — Україна. Тому Україні треба займати проактивну позицію і пропонувати свій порядок денний. У президентській команді були грамотні думки щодо цього. Наприклад, щодо інформаційної війни, про що, до речі, йшлося ще п’ять років тому: потрібен російськомовний телеканал. По типу «Аль-Джазіри», який мовив би на пострадянський простір і на російську діаспору. Телеканал не за стандартами об’єктивістської журналістики ВПС, тому що для пострадянського глядача це нудно, а за стандартами журналістики цінностей, яка дозволяє різні точки зору, але більш суб’єктивна, емоційніша. «Аль-Джазіра» таким чином, свого часу, змінила ставлення арабського світу до поняття демократії. Менш ніж за 10 років людям пояснили, що таке демократія, чим це класно, що у громадян є права, що вони повинні вимагати їх від держави, що повалити тирана — допустимо, що коли правитель діє всупереч інтересам суспільства, то релігія пророка — за зняття такого правителя силовими методами силоміць. І це все пояснювали на цьому телеканалі — жителям Єгипту, Тунісу, Сирії, обходячи за допомогою супутникового телебачення цензурні моменти, які були в цих країнах. Інша річ, що політики не впоралися з революціями.
Якщо Президент Зеленський виконає свою обіцянку і організує такий телеканал, це буде дуже круто. Адже це те, що Україна може зробити, це не ядерна бомба і надвинищувачі. Альтернатива «русскому миру» — демократичний «російськомовний», де люди дотримуються цінностей, цивільних прав і не бояться влади. В Росії це потрібно. А Україні це допоможе стати суб’єктом міжнародного політичного процесу.
