Сьогодні серед зайнятого населення в Україні частка науковців становить менш ніж 0,5% (у 1990 році — 1,16%). Протягом останніх семи-восьми років кількість молодих науковців скоротилась на третину. Сьогодні в Україні на науку виділяється в 10,5 раза менше, ніж мало б бути згідно з законодавством. Тим не менше нещодавно рішенням Кабміну підвищено зарплати педагогам і ученим. Дуже важливо, аби в науці залишалися молоді дослідники.
Про те, чим наука може привабити молодь, «День» розмовляє із кандидатом психологічних наук, докторантом Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, головою Ради молодих учених НАПН України Іриною ГУБЕЛАДЗЕ.
«ПРОФЕСІЯ УЧЕНОГО — У ТОП-10 НАЙНЕПРЕСТИЖНІШИХ»
— Пані Ірино, наскільки сьогодні молодь вмотивована залишатися в науці?
— Ситуація доволі складна. Почнемо з того, що професія науковця сьогодні вважається непрестижною, бо, як ви знаєте, одними з найвагоміших критеріїв престижності професії є рівень заробітної плати і суспільна значущість. Дослідження показують, що професія вченого в Україні в топ-10 найнепрестижніших. Саме через це дуже невелика частка випускників закладів вищої освіти обирають для себе наукову сферу. А ті, хто все-таки йдуть у науку чи у науково-викладацьку діяльність, дуже скоро стикаються з реальністю: а це і низький рівень зарплати, і недостатнє матеріально-технічне забезпечення для проведення досліджень, коли часто доводиться самостійно купувати все необхідне та оплачувати публікації власним коштом. На жаль, нерідко трапляється і недоброчесність всередині академічної спільноти. І в певний момент наступає період розчарування і зневіра в тій справі, якою займаєшся.
— Науковців якого віку називають молодими?
— Відповідно до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» молодим є учений до 35 років, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, або учений віком до 40 років, який має науковий ступінь доктора наук або навчається в докторантурі. Дослідження показують, що за останні сім-вісім років з науки пішло близько третини молоді. Вони або переходять у приватний сектор у межах своєї спеціалізації, або зовсім змінюють діяльність, або виїжджають за кордон. Співвідношення кількості молодих науковців до старших колег у кожній установі дуже різне і залежить від багатьох чинників. У нашому інституті близько 20% — це наукова молодь, не рахуючи аспірантів. А наприклад, є науково-дослідні установи, де середній вік науковців близько 75 років.
СТРЕС ВІД НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
— Чи є запит від держави на науковий продукт?
— Запит є, але, на мою думку, взаємодія державних установ і наукових інституцій могла б бути тіснішою і ефективнішою, а часом вона зовсім перетворюється на формалізм. На сьогодні все більше спостерігається тенденція до комерціалізації та самоокупності науки. Тобто, якщо ти робиш цікаве і якісне дослідження, яке потрібне суспільству, ти теоретично можеш його продати. І знову ж таки постає питання, чи сам науковець має «продавати» свій продукт? Чи все-таки завдання вченого — робити дослідження, а не думати, як і кому потім продати результат. Бо інакше втрачається суть наукової діяльності.
З одного боку, така тенденція робить науку більш орієнтованою на практику, а отже, й сприяє підвищенню суспільної значущості її результатів. А з другого, треба пам’ятати, що є прикладні дослідження, які простіше перевести в грошовий еквівалент, а є фундаментальні дослідження, в межах яких з’ясовуються основні закони і принципи реального світу, його загальні закономірності. Їх не можна комерціалізувати в принципі, але вони вкрай потрібні, перш за все, як основа для подальших прикладних досліджень у цій галузі. До речі, наука в західних країнах більш зорієнтована на прикладні дослідження. Вони, як правило, вузькоспеціалізовані і виконуються під конкретні практичні завдання. В нас же ще зберігається фундаментальність, що, як на мене, є перевагою української науки.
— Із якими стресовими факторами стикаються в своїй роботі молоді українські учені?
— Європейська рада молодих дослідників і аспірантів Eurodoc, членом якої є й українська національна делегація молодих учених, проводила в різних країнах Європи дослідження, яке стосувалася проблем психічного здоров’я і вигорання молодих науковців. Вивчали, з якими проблемами вони стикаються, як часто після захисту дисертації вони залишаються в науці і чи знадобиться їм потім дисертація в науковій роботі та професійній діяльності. Так, за результатами цього дослідження було визначено найстресовіші фактори для аспірантів і молодих науковців, серед яких психологічний тиск і напруження, ситуація невизначеності і постійний стрес, неконструктивна взаємодія з науковим керівником, необхідність і високі вимоги до публікацій, ситуація змагання і високої конкуренції, зневіра в потрібності і корисності твого дослідження.
Насправді загальноєвропейські тенденції не відрізняються принципово від українських реалій: європейські молоді учені стикаються з тими ж проблемами, що й українські. Однак ситуація останніх може бути дещо складнішою через те, що ми переживаємо активну фазу реформування науково-освітньої сфери. Ще в процесі розробки вимоги до публікацій, необхідні умови для захисту, загалом стандарти наукової діяльності. Така невизначеність є стресовою не тільки для молоді, а й для науковців загалом. Над тими критеріями і показниками, за якими твою роботу як ученого будуть оцінювати за кілька років, треба вже працювати сьогодні. Але змінюються ці вимоги частіше.
Для порівняння, український аспірант для захисту кандидатської дисертації має опублікувати п’ять статей, а докторант — двадцять. У Європі вимагають одну, але вона має бути надрукована в фаховому журналі, який входить до певних міжнародних наукометричних баз. Це авторитетний журнал, в якому дослідження низької якості просто не опублікують.
Так, це особливість будь-якого перехідного періоду, і я впевнена, що ми його успішно пройдемо. Проте рівень стресовості від того не менше.
«МОЛОДІ НАУКОВЦІ — НЕ БАЙДУЖІ СПОСТЕРІГАЧІ»
— Як, на вашу думку, уряд міг би підтримати наукову молодь?
— Мене тішить той факт, що молоді науковці не залишаються пасивними байдужими спостерігачами, а об’єднують свої зусилля і активно відстоюють свої права, вносять пропозиції до уряду, розробляють положення про конкурси, різні молодіжні премії та стипендії. Разом з тим треба констатувати, що згідно з законодавством, на фінансування науки має виділятися 1,7% ВВП країни. На сьогодні ця цифра становить лише 0,16%. Очікується, що з 2020 року фінансування науки буде збільшено до 0,7% ВВП. Але це все одно не забезпечує можливості фінансування науки повною мірою. У Законі «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено, що зарплата молодшого наукового співробітника має вираховуватися як подвійна середня зарплата по промисловості. У 2019 році це — понад 9 тисяч гривень. Отже, молодший науковий співробітник має отримувати понад 18 тисяч гривень. І що вища посада і більше стаж науковця, то вища заробітна плата. Натомість реальна зарплата науковців коливається від 4 до 6 тисяч гривень, а молодшого наукового співробітника становить приблизно 4700 гривень.
Так, наприкінці 2018 року в результаті копіткої роботи членів Ради молодих учених при МОН було підготовлено листи-звернення до уряду щодо збільшення фінансування науково-педагогічних працівників, в результаті чого із січня 2019 року їхня заробітна плата збільшилася на 11%. Однак для наукових працівників зарплата залишилася без змін. Тож цього року зусиллями представників молодих учених галузевих академій наук було внесено пропозицію розробити окрему тарифну сітку для науковців. Вона має вибудовуватися не від прожиткового мінімуму, як це є на сьогодні, а, як зазначено у законі, від середньої заробітної плати по промисловості. До того ж уже є успішний приклад розробки окремої тарифної сітки для освітян, яку зовсім нещодавно запровадила Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич. Звичайно, щоб створити окрему нову тарифну сітку для науковців, треба насамперед думати, де брати кошти. І це вже питання до уряду.
Украй важливою в підтримці наукової молоді є ініціатива уряду розробити програму підтримки учених, які виїхали за кордон. Йдеться про створення гідних умов праці, щоб вони поверталися на батьківщину і впроваджували вже набуті знання і досвід для розвитку України.
Також наприкінці 2018 року, ще за Петра Порошенка, було створено фонд президента України з підтримки освітніх та наукових програм для молоді, який передбачав фінансування саме молодіжних проектів. Однак 2019 року цей фонд не запрацював, тож ми маємо надію, що нове керівництво держави розгляне можливість фінансової підтримки і забезпечить діяльність цього фонду.
— Чи у вас є оптимізм говорити про розвиток науки в нинішній суспільно-політичній ситуації?
— Оптимізм — хороша річ. Надія, як то кажуть, помирає останньою. Насправді ще зарано говорити про це, бо багато чого залежатиме від того, хто стане прем’єр-міністром та обійме ключові посади в уряді. Разом з тим я знаю особисто кілька осіб, які пройшли до Верховної Ради, і це висококваліфіковані фахівці, в порядності та інтелекті яких я жодним чином не сумніваюся. Тож маємо надію на їхню плідну діяльність і підтримку розвитку науки і освіти, оскільки вони самі є представниками цієї сфери. Але чи вистачить цього нечисленного потенціалу, щоб ініціювати якісні зміни, — час покаже. Безумовно, в нашій країні варто суттєво підвищувати рівень престижності науки, важливість знань і освіченості як цінності і запоруки конкурентоспроможності на ринку праці. А це не лише рівень заробітної плати освітян і науковців, це й гідні умови праці, це й державна підтримка, соціальні запити, загальнонаціональні заходи з популяризації науки тощо. Бо самодостатня сильна держава — це освічена держава, бо розумними людьми важко маніпулювати.
Сьогодні й керівництву держави, і населенню важливо усвідомити, що розвинена і якісна наука — це запорука прогресивного розвитку держави. Всі високорозвинені країни гідно підтримують свою науку, створюють належні умови для іноземних дослідників, оскільки від ефективного функціонування наукової сфери залежить економічний розвиток, соціальна стабільність і безпека країни. Так, у нас ще багато питань для вдосконалення і реформування, але з чогось варто починати.
