...Коли національний характер гостро потребує лікування, коли суспільство в кризі, деформована, зламана й піддана мутаціям система цінностей — ясно, що тут необхідні цілком конкретні дії. І то тривалі, системні, розраховані на роки й роки — «кавалерійські атаки» тут недоречні та безперспективні. Тут найкращий шлях — реставрація, відтворення. Непрочитаних колись книг, а ще (це, може, навіть важливіше) — прикладів життя людей-подвижників, особистостей, позначених правдивою духовною висотою думок і вчинків, конче потрібною зараз здатністю називати речі своїми іменами, а крім того — сильною, незламною вірою в те, що поставлена мета буде досягнута.
Саме таким був Євген Степанович Грицяк (09.08.1926 — 14.05.2017), день народження якого відзначають ті українці, хто мають, бодай у загальних рисах, уявлення про те, що зробила і ким була для України ця людина. ( А таких українців — у десятки, сотні разів менше, аніж мало би бути. «День» , який відкрив для країни Євгена Степановича — це справді так — і надалі докладатиме усіх зусиль, аби збільшити число дієвих шанувальників пана Грицяка). Справжня, не напускна скромність, поєднана з дивовижним почуттям внутрішньої гідності — таким був Євген Степанович.
Саме він став духовним і організаційним «рушієм» легендарного Норильського повстання в’язнів ГУЛАГу, уярмлених за Полярним колом (1953 рік). Додамо, що українці становили більшість повсталих — і одним з перших серед тих, хто повів їх за собою, був зовсім тоді молодий Євген Грицяк.
І люди, мотивовані передовсім почуттям людської та національної гідності, прагненням до свободи, кинули виклик озброєній до зубів охороні, внутрішнім військам, навіть регулярній армії — і перемогли їх. Саме цей виступ (поруч із Кенгірським повстанням) «добив» систему ГУЛАГу. Чи знають про це наші школярі? Чи знають українці про органічний гуманізм Євгена Грицяка, який, за спогадами учасників боїв з НКВД-стами, наполегливо повторював: «Перемога не в тому, щоб прийняти героїчну смерть, а в тому, щоб вижити заради майбутнього». Звісно, були сотні полеглих, проте пан Євген прагнув звести їх кількість до мінімуму.
Доля подарувала цій направду незвичайній людині довге життя — понад 90 років. Він не прагнув слави (бо знав індійську філософію, твори Ганді, Тагора, Йогананди, досконало вивчив систему йоги, за що в рідному селі його називали Цілителем) — зате його ідей, духовності та доброти потребуємо ми.
В останні роки життя його бачення політичної ситуації було, як і раніше, напрочуд гострим і глибоким. Ось приклади. Інтерв’ю «Дню», 2010 рік: «Обрання Януковича Президентом — це другий Переяслав!» (далеко не всі на той момент розуміли це). «День» 2014—2015 роки: «Доля Європи вирішується в Україні... Московська агресія — це не тимчасова справа, а давно обдумана і спланована операція. Мені здається, що Кремль йде на розв’язання глобальної війни. Це не закінчиться Україною. Сьогодні Росія продукує абсолютний фашизм». І ще — дуже важлива думка: «Україні за всю її історію патріотів не бракувало. А ось хороших політиків — так. Українська політика в мене асоціюється з героями картини Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Це — невміла політика».
Головний редактор «Дня» Лариса Івшина цілком слушно написала у «Фейсбуці» після смерті Євгена Степановича у 2017 році: «Оцінити таких гигантів, яким був Євген Грицяк, може далеко не кожен. Потрібні час і зусилля. Його мали б знати мільйони. Обікрали самі себе». Що ж, тим більше треба лікувати суспільство від хвороби безпам’тства, знімати фільми, читати книжки про цю незабутню людину (знаємо: їх буде більше)...
