Захід відбувається у Львові втретє, тобто є ще зовсім молодим і лише випробовує різні організаційні форми та художні ідеї. Однак на цей раз сакральна трійця унікального музичного сімейства Моцартів, навколо якої будувалася вся фестивальна інтрига, ніби притягнула до себе зовсім новий сюжет. Він абсолютно вписався у широку початкову тему художнього клімату та історичних традицій міста, краю, регіону — особливого середовища, яке постійно змінюється, однак залишає свою печатку на долях його мешканців і створює особливі типи зв’язків на відстані. Всі ми так чи інакше пов’язані одне з одним, вписані у коло етнічних, релігійних, історичних, національних традицій навіть тоді, коли на поверховий погляд від цих традицій залишилися самі руїни.
ПЕРЕГУК ЧАСІВ
На третьому фестивалі LvivMozArt образ руїн із звичного об’єкту міського пейзажу, розташованого у місті Броди, перетворився на культурний символ, який відновив розірвані зв’язки історії та сучасності. Колись це була найбільша у Європі синагога, а прикордонне містечко Броди входило до складу багатоетнічної Австрійської імперії і майже на дві третини складалося з єврейського населення. В умовах ліберальної імперської політики тут відбувалося формування тогочасної єврейської інтелігенції, яка була налаштована на входження у загальноєвропейський культурний контекст, а у місцевій гімназії одержувала змогу засвоювати німецьку мову і культуру. Від дитинства і гімназійних років у Бродах до університетів у Львові та Відні, служби у австрійській армії і участі у подіях Першої світової війни, журналістської практики у Берліні, — таким був шлях формування австрійського письменника і журналіста Йозефа Рота, чия доля і творчість залишалися нерозривно пов’язаними з Галичиною. Не випадково, що його славі і популярності найбільше сприяли романи галицького циклу, «Йов. Роман простого чоловіка» (1930) та «Фальшива вага. Історія одного айхмістра» (1937). Кілька років тому обидва твори вийшли друком в українських перекладах і викликали в Україні нову хвилю зацікавленості цим автором.
АВТОР ІДЕЇ ФЕСТУ Є ЗНАНА ДИРИГЕНТКА ОКСАНА ЛИНІВ (УКРАЇНА-АВСТРІЯ)
Дивовижним чином фестивальні події дозволили відчути на сучасному львівському ґрунті таємничий перегук часів від середини XVIII століття, коли у сім’ї скрипаля і композитора Леопольда Моцарта у австрійському Зальцбурзі народився його геніальний син Вольфганг Амадей, через першу половину століття ХІХ, час перебування у місті Львові Франца Ксавера Моцарта, музична діяльність якого замикає тріаду моцартівського родинного кола «дідусь-батько-син», до глобальних катаклізмів іще такого нам близького і до кінця не пережитого століття минулого, які одержали яскравий відбиток у творах Йозефа Рота.
Цьогорічний фестиваль відкрився масштабною акцією, симфонічним концертом у Бродах, який відбувся у перетворених на сучасний концертний майданчик руїнах синагоги. Справжньою родзинкою цього незабутнього вечора стало блискуче виконання під орудою Оксани Линів оркестром INSOLviv, хоровою капелою «Дударик» Третьої симфонії Леонарда Бернстайна «Каддіш» (текст читала Сунні Мелез, партія сопрано — Пумеза Мацікіза). У цій образно багатій різнобарвній музиці відомого американського композитора і диригента відтворена атмосфера схвильованої розмови Людини з Богом про Час і Вічність, про сенс людського буття. Спеціально для відкриття фестивалю написаний хоровий твір львівської композиторки Богдани Фроляк на текст латинської молитви «Кірієелейсон», яка пролунала у виконанні капели «Дударик» на початку концерту. Присвята програми пам’яті Йозефа Рота визначила її тематичну спрямованість, а також тему всього фестивалю, позначену як «музика і література».
«ЛІТЕРАТУРНІ ІМПРЕСІЇ В МУЗИЦІ МОЦАРТА ТА МАЙБУТНЄ»
Про нерозривний зв’язок двох видів мистецтва йшлося і на музикознавчому симпозіумі, який відбувся у Львові у Палаці Потоцьких і носив назву «Літературні імпресії в музиці Моцарта та майбутнє». З доповідями на ньому виступили науковці з Австрії, Німеччини, Польщі та України. Своїми роздумами про творчість Йозефа Рота поділився з учасниками зустрічі перекладач його творів Юрко Прохасько. Директор архівів, бібліотек і колекцій «Товариства друзів Моцарта» у Відні Отто Біба розглядав питання про літературну ерудицію «львівського Моцарта» Франца Ксавера. Львівській журналістиці цієї ж доби і «блогерам епохи бідермайєр» присвятила свій виступ українська дослідниця Лідія Мельник. У розмаїтому колі обговорених науковцями проблем йшлося про впливи класичної музики на літературні образи (професор Фрідріх Брусняк). Жваве обговорення викликав виступ професора Аделіни Єфименко, яка говорила про суперечливі інтерпретації оперної класики представниками сучасного режисерського театру. Особливості»львівського тексту» у публікаціях різних епох аналізували у своїх виступах організатор і модератор наукового зібрання професор Любов Кияновська, а також професор Ірина Драч.
ЗНАКОВОЮ ПОДІЄЮ СТАЛА ОПЕРА-РЕКВІЄМ «ЙОВ» (ПОСТАНОВКА ВЛАДА ТРОЇЦЬКОГО)
П’ЯТЬ СКРИПКОВИХ СОНАТ І КОНЦЕРТНИЙ МАЙДАНЧИК У... ТРАМВАЙНОМУ ДЕПО
Концерт під назвою «Перша скрипка», який відбувся у стінах Львівської філармонії, представляв спільні творчі досягнення талановитої української молоді, скрипалів і піаністів. Гранти молодим музикантам для участі у міжнародних конкурсах та майстер-класах надав благодійний фонд VEREMUSICFUND. Всі вісім дорослих учасників концерту, п’ять скрипалів і три піаністи, показали себе самобутніми зрілими митцями з властивими кожному індивідуальними якостями і творчими уподобаннями. Складна програма концерту включала п’ять скрипкових сонат відомих композиторів ХХ століття, які рідко можна почути в один вечір. Виконавська манера скрипальки Юлії Ван і піаніста Артема Ясинського була позначена м’якими ліричними барвами, які відповідали романтичній спрямованості образів Скрипкової сонати №1 Габріеля Форе. Вкрай напружену драматургію скрипкової сонати Ф. Пуленка, написаної під час Другої світової війни і присвяченої пам’яті Гарсіа Лорки, з темпераментом і експресією розкрили у своїй інтерпретації Роман Холматов та Роман Лопатинський. Той же Роман Лопатинський використав зовсім інші фортепіанні барви у блискучому віртуозному дуеті з Дмитром Удовиченком (скрипкова соната М. Равеля). Цікаво було порівняти протилежні за емоційним тонусом і драматургічною будовою скрипкові сонати Сергія Прокоф’єва, більш академічну і врівноважену другу (Василь Заціха, Данило Саєнко) і феєрично казкову і водночас амбівалентну першу (Єва Рабчевська, Данило Саєнко). Не можу не зізнатися, що не дуже доречним мені здалося у цьому чудовому концерті його «шоу-закінчення» виступом із виконанням «Циганських наспівів» П. Сарасате восьмирічної скрипальки Маргарити Почебут разом зі старшою сестрою Єлізаветою Почебут.
Ще одна знакова подія, свідком якої мені довелося стати, — львівське виконання у переробленому на концертний майданчик старому трамвайному депо вже досить відомого твору, опери-реквієму «Йов», вибір якої передбачав певні перетини з тематикою роману Йозефа Рота. У співпраці з талановитими молодими композиторами Романом Григорівим та Іллею Розумейком автор цього оригінального мистецького проекту Влад Троїцький запропонував глибоку сучасну інтерпретацію одного із найбільш загадкових біблійних текстів, який пробують розгадати філософи та знавці-біблеїсти різних епох. Твір справляє дуже сильне емоційне враження, насичений вибуховою енергетикою і разом із тим включає контрастні складові молитовно-зосередженого, лірико-споглядального і катарсичного спрямування. Талановито використані у ньому сучасні медійні засоби. Тут, як і у симфонії Л.Бернстайна, відтворений діалог між Людиною і Богом, який відбувається на межі крайніх станів розпачу, відчаю, фізичних страждань і стає найсуворішим випробуванням Віри і Вірності.
Перші фестивальні події залишаються у пам’яті, а сам фестиваль триває і надалі. Хочеться побажати йому довгого успішного життя і нових звершень.
