У Черкасах обговорюють вражаючу подібність двох пам’ятників — Василеві Симоненку в Черкасах і Тарасові Шевченку в Новомиргороді Кіровоградської області. Попри те, що обидві скульптури з’явилися ще 2010 року, інформація про їхню схожість сьогодні вразила черкасців.
Річ у тім, що автором пам’ятників є черкаський скульптор Владислав Димйон. Скульптуру Симоненка йому замовив міський голова Черкас Сергій Одарич. І якраз у той час, коли митець над нею працював, до нього звернулися жителі Новомиргорода з проханням допомогти встановити пам’ятник молодому Тарасові Шевченку. Отже, у червні 2010 року з’явилася скульптура Тараса Шевченка, а через кілька місяців — у листопаді — у Черкасах відкрили пам’ятник Василеві Симоненку. Фігури обох поетів, композиція, динаміка — усе аж надто схоже. Митці — ніби близнюки, вони однаково тримають руку на грудях, у кожного з них позаду є символічне крило... Утім, Владислав Димйон не розуміє, чому факт подібності викликав таку бурхливу реакцію.
«Спочатку монумент Симоненкові був зроблений як ескіз, ескізна модель. А пам’ятник Шевченкові спрощений, не такий, як пам’ятник Василеві Симоненку. Різниця велика. Просто в Шевченка є динаміка ланів, степів, шляху. А в Симоненка — виразне крило. Одяг, деталі — усе різне. Крім того, у Новомиргороді пам’ятник із бетону, а в Черкасах — із бронзи», — говорить «Дню» скульптор. На наше запитання, чи повідомляв він замовників, що робить схожий пам’ятник у Новормиргороді, каже, що не повідомляв, бо «не вважав за потрібне розповідати про такі дрібниці».
«До мене не може бути жодних претензій, я не підписував жодних договорів про те, що пам’ятник має бути унікальним. Я просто заради молодого Шевченка погодився. На те, щоб міняти композицію, не було часу. Пішов назустріч замовникам, трішки змінив. Але є перевага за пам’ятником Василеві Симоненку. У Новомиргороді просто недорогий, невеликий, із бетону. Він є маленьким братиком — схожим, але аж ніяк не ідентичним Симоненкові», — переконує Владислав Димйон і додає, що тут же не йдеться про плагіат.
Тим часом у Черкасах переконані, що така ситуація із пам’ятником є показовою. Бездіяльність влади й байдужість громади до постаті Симоненка дехто дуже зручно пояснює так званою містикою. Мовляв, це все тому, що у Василя Симоненка є вірш «Прокляття», де він проклинає Бога і всіх святих. Тому поетові так не щастить: його іменем названо найменшу вулицю Черкас, а про пам’ятники годі й говорити. Ще з 1989 року почали збирати кошти на встановлення монумента. Потім, 2006-го, саме напередодні чергових виборів, тодішній мер Черкас Анатолій Волошин показово відкрив пам’ятник Симоненкові, але скульптура із гіпсу була такою жахливою, що інтелігенція міста виступила проти такої наруги над поетом, і пам’ятник через деякий час просто знесли.
КОМЕНТАРI
Сергій ОДАРИЧ, міський голова Черкас:
— Це, м’яко кажучи, неетично. Справді прикро, що таке сталося. Уперше з таким стикаюся. Ситуація, коли плагіат здійснено власником ідеї, є для мене незрозумілою. В угодах, які ми укладали з паном Димйоном, не йшлося про використання такої ідеї чи такого рішення в інших проектах, ми цього не обговорювали. Тому мені навіть важко зрозуміти, чи має право автор на щось подібне. Пам’ятники суттєво відрізняються, але загальна схожість очевидна.
Валентина КОВАЛЕНКО, голова Черкаської обласної організації Спілки письменників України:
— Справжній творець має бути оригінальним. Власне, цієї оригінальності ми в пам’ятникові так і не побачили. Гірко, що всі завжди багато обіцяють, а вже коли зроблено справу, то тішимося хоча б тим, що є. Уподібнення, якщо говорити про творчість Симоненка, яка дуже глибинно, архетипно, символікою десь продовжує традиції Шевченка, це добре. Але в жодному разі — не у випадку пам’ятника. Тут має бути обличчя кожного поета, обличчя справді індивідуальне. Для мене оригінальний пам’ятник — це той, який стоїть на могилі поета. Поки що я не бачила чогось іншого, що б увиразнювало і виглиблювало образ поета.
