21 березня
Коли навалюється багато роботи, мені чомусь уявляється, що в моєму кабінеті насправді я не сама, — біля сусіднього столу працює ще хтось.
Я закладаю папір до принтера, щоб надрукувати нашвидкуруч написаний матеріал, а той хтось замислено поглядає в мій бік, а потім заносить і кладе на свій стіл підготовлений сувій пергаменту — чергову сторінку для свого твору. Коли клацають кнопки моєї клавіатури, мені вчувається, як скрипить його перо, він зосереджено трудиться над кожною літерою, старанно виводячи та добираючи слова. Швидко скінчивши писати статтю, радісно підморгую йому: «Все, готово!». Коли я повертаюся до кабінету із розчаруванням від того, що матеріал виявився недолугим і редактор відправив його до сміттєвого кошика, незримо-присутній у кабінеті Нестор Літописець повчально киває головою і стримано підсумовує: «Робити сяк-так може кожен. Творити на віки — одиниці».