У японській мові (ніхонго) не одна абетка, як в українській, а три, причому суттєво відмінних: кандзі, хірагана й катакана. Хірагана використовується для суто японських слів, катакана — для запозичень та виділень. Кандзі — ієрогліфи для позначення складів та окремих слів. Вони можуть бути доволі складними: так, ієрогліф «mamoru» — «захищати» — складається із 20 різних ліній. Зазвичай усі три абетки використовуються разом, так що можна зустріти й хірагану, й катакану, й кандзі в одному реченні.
Величезне значення має контекст. Японська ввічлива манера — кейго — може збити новачка з пантелику. Наприклад, коли запрошуєш когось подивитися свій сад, слід вжити слово, що виражає скромність, але для того щоб попросити дозволу поглянути на сад при місцевому храмі, слід ужити слово, яке виражає відповідне вшанування. Суб’єкт у японській часто опускають, але за рахунок стилістичних відтінків ввічливості неможливо переплутати «я», «ти» й «ви» у розмові.
В українській рахують «один», «два», «три» тощо. В японській спочатку вчать прості цифри: «ichi», «ni», «san». Потім рахункові слова: «hitotsu», «futatsu», «mitsu». І нарешті, приходить черга рахункових суфіксів — залежно від того, що рахуєте. Треба використовувати різні суфікси при рахунку випитих чашок чаю і для гілля дерев, для аркушів картону та для інших пласких предметів, для речей коротких і для речей видовжених.
Японською говорять швидше, порівняно з багатьма іншими мовами. Середня швидкість — 7,84 складу на секунду. Річ у тім, що щільність інформації в японській мові низька — тому, щоб донести свою думку, доводиться використовувати набагато більше слів, ніж в українській, і говорити швидко.
Ідея латинізувати японське письмо зазнала невдачі через велику кількість омофонів — слів, вимовлених однаково, але записаних різними ієрогліфами і з різним змістом.
І багато іншого, що й не снилось нашим мудрецям.
Є в мене давній друг ще з гіповських часів. Він, будучи вже дорослою 25-річною людиною, узяв та й вивчив вищеописану мову. Досі стоїть картина перед очима: Крим, табір просто неба, багаття, поруч з багаттям сидить патлатий засмаглий Славко, однією рукою помішує кашу (кашу він готував феноменальну), а другою гортає грубезний талмуд з ієрогліфами.
І я собі думаю: звичайний хлопець із Дніпра засвоїв надскладну ніхонго. А мільйони співвітчизників та співвітчизниць, наче не обтяжених ушкодженнями головного мозку, ніяк не можуть подужати мову держави, в якій живуть. Набагато простішу за японську.
«Мы ленивы и нелюбопытны», — це ж не про нас сказано?
