У Верховній Раді України зареєстровано поданий урядом проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» — без жодних змін, хоч офіційно декларувалося, що законопроект врахує слушні пропозиції. Для цього його положення були публічно представлені 19 вересня на конференції під егідою Президента України, а сам проект було оприлюднено на сайті Мінекономрозвитку — головного розробника від уряду на декілька днів начебто для обговорення, надання пропозицій та внесення змін.
На жаль, надані мною 12 вересня цього року в офіс Президента України (електронною поштою) обґрунтуванні інновації у вигляді «кроків» щодо інституційного забезпечення звершення земельної реформи в Україні як нової парадигми — з позиції національних інтересів — усіх громадян України, в тому числі й селян, — які мали б передувати будь-яким цивільним ринковим процесам, що доповнюють і підсилюють лише правильні (на моє переконання) напрацювання команди Президента України в цій царині, а також передані копії інноваційних кроків на згаданій конференції особисто прем’єр-міністрові Олексію Гончаруку і голові профільного комітету Верховної Ради — Миколі Сольському, — також залишилися поза увагою.
До речі, наші комплексні науково-обґрунтуванні пропозиції вже публічно розкрито для значної кількості небайдужих громадян та озброєно їхніми правдивими знаннями «про землю України» як про основне національне багатство і головний капітал нації — особливо читачів газети «День», починаючи з мого актуального інтерв’ю з Аллою Дубровик-Роховою за 5 липня 2018 р. «Українці — мільйонери!».
За таких обставин вбачається, що прискорене ухвалення «наосліп» цього проекту і швидкоплинне (протягом року) розгортання механізмів здійснення на практиці задекларованих намірів може занадто ускладнити ситуацію і ще глибше проникнути в наявні «земельні рани», також і через те, що такий процес залишає поза увагою вимоги чинних конституційних норм. Тому, перш ніж запроваджувати пропонований сьогоднішнім урядом обіг «земель» (фактично має фігурувати лише норма «обіг земельних ділянок» як об’єктів цивільних прав), що підноситься як начебто завершальний етап здійснюваної колгоспно-радгоспної «реформи», потрібно спочатку повідомити суспільству всю правду про першочергову необхідність запровадження так званої земельної реформи в чине конституційне поле України і забезпечити негайне виправлення помилок «попередників».
Не слід забувати, що надважливою передумовою є повноцінна й синхронна передача на місця всіх повноважень, притаманних місцевому самоврядуванню (у межах і за межами населених пунктів), — з одночасним посиленням загальнонаціональних функцій щодо практичної реалізації конституційного права власності українського народу «на землю та її природні ресурси», забезпечуючи права й обов’язки кожному громадянину України, незалежно від того, де він проживає і до якої громади належить. Адже основні функції стосовно цих двох взаємних складових державності та природокористування в Україні мають належати виключно до загальнодержавних і не можуть будь-кому делегуватись чи «децентралізуватись» (Рис.).
Натомість (не беручи до уваги вимоги конституційних норм), публічне твердження очільника Мінекономрозвитку Тимофія Милованова про те, що землю буде передано громадам і буцімто громади на своїй території (у межах і поза межами населених пунктів) самостійно вирішуватимуть, кому продавати землю, — є напівправдою.
Наша впевненість ґрунтується на тому, що основна частина земельних ділянок (паїв) на землях сільськогосподарського призначення належить до власності громадян (велика частина паїв напівлегально вже відчуженні) і лише вони самостійно (громадяни) можуть приймати рішення про їх продаж будь-кому (і лише тих ділянок, які ще не обтяжені іншими правами), а не місцева громада. Інші — земельні ділянки державної власності (науково-дослідні господарства, підсобні господарства та ін.) розташовані на територіях лише окремих місцевих рад (за межами населених пунктів), і значна частина таких земель спочатку буде розпайована між працівниками та пенсіонерами цих підприємств. Такі громадяни як власники також самостійно прийматимуть рішення про їхнє відчуження, а не громада.
Очевидним є й те, що сьогоднішні орендарі, включно з новими «сірими власниками», земельних ділянок (паїв), а також інші «грошовиті громадяни України» та «юридичні особи України, створені згідно із законодавством України», першочергово ставатимуть законними (легалізованими) власниками лише земельних ділянок (меж) як об’єктів цивільних прав, а не «землі» як природних об’єктів права власності українського народу, які не можуть бути предметом купівлі-продажу й не підлягають відчуженню будь-ким, на користь будь-кого і в будь-який спосіб. Однак цю конституційну правду потрібно почути всім, особливо законотворцям і тим, хто вимагає референдуму.
При цьому, відповідно до норм законопроекту, сукупна площа земельних ділянок (меж) сільськогосподарського призначення у власності такого кожного громадянина і такої кожної юридичної особи, з урахуванням пов’язаних осіб або юридичних осіб, які мають спільного кінцевого бенефіціарного власника (контролера), — становитиме до 15 відсотків земель сільськогосподарського призначення в межах однієї області або Автономної Республіки Крим і 0,5 відсотків (понад 200 тис. га) в межах України.
Візьмемо, до прикладу, Хмельницьку область як середньозважену за головними соціально-економічними показниками в сільській місцевості в державі. Так, станом на початок 2018 року товарних земельних ділянок сільськогосподарського призначення в області налічується близько 1,5 млн га, що розташовані переважно за межами 1419 селищ (5 — не міського типу) і сіл (1414). З них 1,2 млн га — у приватній власності та 0,3 млн га — у державній власності. В оренді перебуває майже 75 відсотків ділянок приватної власності.
За умови ухвалення зареєстрованого законопроекту сукупна максимальна площа (15% в області) придбаних (легалізованих) земельних ділянок одним багатим громадянином чи юридичною особою у власність становитиме до 180 тис. га, що охопить всю територію поза межами 212 сільських населених пунктів. Таких покупців може з’явитися щонайбільше — сім-вісім, які теоретично стануть власниками майже всіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення області...
З огляду на це твердження про начебто реальну можливість придбавати земельні ділянки (паї) пересічними громадянами з метою становлення малих (до 50 га), середніх (до 200 га) і великих (до 500 га) сімейних фермерських господарств — видаються сумнівними й потребують досить затратного і стабільно-однозначного супроводження мудро продуманих та узаконених державою механізмів здійснення земельної реформи — в інтересах саме таких господарств. Слід зауважити, що сільська громада також існує лише тоді, якщо на їхній території функціонують такі місцеві господарства, різноманітні виробничі (переробні) та інші підприємства.
Однак заявлений урядом фрагмент щодо закладення в державному бюджеті на 2020 рік 4 млрд грн на компенсацію комерційним банкам частини відсоткової ставки за надані кредити потенційним фермерам на придбання під заставу земельних ділянок, — гарантуватиме, в першу чергу, стабільність комерційної «діяльності» банків. Водночас замовчується механізм становлення і розвитку самого господарства, яке має повертати кредити. Адже, щоб стати фермером, потрібно також (одночасно) мати доступ до дешевих (до 3-х відсотків річних) довготермінових (не менше ніж на десять років) коштів (кредитів) — не лише для придбання земельних ділянок сумарного оптимального розміру (за напрямком господарювання), а й на придбання комплекту ґрунтообробної техніки, автомобілів, худоби, устаткування та обладнання (включаючи систему зрошення), спорудження господарських і складських приміщень (можливо, також житлових будівель та комунікацій) тощо. А найголовніше — своєчасно обробити землю, виробити продукцію, продати її, заробити гроші (чистий прибуток), які гарантовано і вчасно потрібно віддати за позичені в банку гроші (разом із заявленими відсотками). В іншому разі наступить інша — «гірка правда»...
Надто потребує також правдивої інформації про можливі реальні ціни (вартості) у пропонованих ринкових умовах — на земельні ділянки як на об’єкти цивільних прав, які є їхньою власністю (приватна, комунальна і державна) — і які можуть купуватися, продаватися, здаватися в оренду, заставлятися тощо, а також на природні об’єкти права власності (володіння, користування і розпорядження) українського народу (усі категорії земель, у тому числі землі сільськогосподарського призначення), що розташовані в межах таких ділянок, і якими «кожен громадянин має право лише користуватися (не володіти і не розпоряджатися) природними об’єктами права власності народу відповідно до закону» (ст. 13 Конституції України). На жаль, такого закону поки що немає.
При цьому надважливо усвідомити, що вартісні частки земельних ділянок не можуть бути більшими (науково доведено) від вартісних часток наявних природних об’єктів. Права власності на ділянку не можуть автоматично поглинати (поширюватися) чужу власність (поверхневий (ґрунтовий) шар, водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження та інші природні об’єкти), оскільки порушуватимуть права інших осіб (українського народу). Також потрібно знати й чітко дотримуватися конституційних вимог: «Власність зобов’язує» — всіх, насамперед суб’єктів права власності на земельні ділянки (їхніх орендарів); «Власність не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству» (ст. 13 Конституції України).
Саме на такій основі конституційно гарантується громадянам, юридичним особам та державі набуття і реалізація прав власності на відповідно сформовані земельні ділянки, що виступають відповідними об’єктами не лише цивільних прав, а також обов’язків та вимог природокористування і гарантій соціальної спрямованості економіки. Суб’єкти права власності на земельні ділянки є рівними між собою і перед законом, вони не можуть конкурувати з правом власності українського народу на природні об’єкти (ст. 13 Конституції України).
Натомість різноманітні так звані експерти й аграрні теоретики з продажу національних багатств вельми підступно роздають «земельні пряники» щодо «шаленого» зростання цін (вартості) на земельні ділянки (паї) — в разі запровадження конкурентного ринку (обігу) земель сільськогосподарського призначення в Україні. Про це детальніше йдеться у статті «Ціна землі або Як деякі експертні фантазії можуть «вбити» фермерство в Україні» («День» №174, за 25 вересня ц. р.).
Навіть із цих причин незрозуміло, на якій підставі автори законопроекту публічно прогнозують (пункт 13 Пояснювальної записки за підписом міністра Мінекономрозвитку Тимофія Милованова), що реалізація проекту закону буцімто «матиме позитивні соціально-економічні наслідки», зокрема: «підвищення рівня мотивації праці через поєднання в особі громадянина України власника землі та виробника сільськогосподарської продукції; забезпечення прозорості операцій із землею; підвищення економічного добробуту населення, створення на селі міцного економічно активного середнього класу».
Проте наші аналітичні дослідження вказують на те, що найбільше виглядають стурбованими стосовно варіантів подальшого розвитку процесу з наведення правопорядку в усіх сферах життєдіяльності в Україні, особливо щодо формування правопослушного землекористування (природокористування) у прозорих ринкових умовах Нової України, — є ті аграрно-бізнесові структури та їхні кінцеві бенефіціарні власники, які упродовж дії (можливо, завдяки) мораторію створювали передумови (за різними легальними, чи напівлегальними схемами), щоб вважати себе абсолютними власниками «нагромаджених банків» земель сільськогосподарського призначення в Україні, а тепер — легалізувати їх.
Переконаний: загоїти численні «земельні рани», набуті за різноманітними інтересами в такий спосіб, — може лише «гірка правда» конституційного прагматизму, — незалежно від того, ком, як і на якому етапі було порушено конституційний принцип верховенства права і скоєно «злодійство». Адже «вкрадене» не має терміну давності. Його треба просто повернути законному власнику — всьому народові України...
