Виставка «ВУФКУ: Lost & Found», яка зараз проходить у Національному центрі Довженка, обов’язкова для відвідування. Не тільки завдяки винятковій інформативності, а й через форму експонування — все ще рідкісну в Україні.
Видно, що керівник Центру Іван Козленко та його команда уважно вивчили відповідний західний досвід. У «ВУФКУ: Lost & Found» закладений цей сучасний принцип: виставка має бути захопливою пригодою, а відвідувач — учасником гри, яку з ним ведуть організатори.
ВУФКУ, нагадаю — Всеукраїнське фотокіноуправління — державна кінематографічна організація, яка діяла з 1922-го до 1930 року. З нею пов’язаний розквіт українського кіна періоду «червоного Ренесансу» 1920-х.
Виставка займає частину першого і п’ятий поверхи Центру. Починається з інсталяції «Прибуття трактора». Організатори знайшли й виставили справжній редактор 1920-х «Фордзон», а на стінах-екранах пустили відео, змонтоване з українських фільмів «Джальма» (1929) і «Земля» (1930) і з «Прибуття поїзда» братів Люм’єр. Ефектно й пізнавально.
Хронологія розвитку нашого кіна буквально написана на стінах, причому подача йде в контексті світової історії — дають інформацію про найважливіші політичні та культурні події в той самий рік, коли в Україні відбувся перший кіносеанс, було знято перший фільм, відкрився перший кінотеатр тощо. Над головою, нагадуючи агітаційну естетику тих-таки 1920-х, висять жовті розтяжки-транспаранти з висловами про кіномистецтво дуже різних людей — від Курбаса і Горького до Довженка і Вальтера Беньяміна.
Простір на п’ятому поверсі урізноманітнений максимально, розбитий на закапелки, проходи, об’єкти. Все це працює, інформує, розважає. В ракетоподібній афішній тумбі — об’ємне обігравання оригінального анімаційного ролика фільму «Проданий апетит» (1928, режисер Ніколай Охлопков, у головній ролі Амвросій Бучма) через окуляри віртуальної реальності. Навпроти, на спеціально вибудованому театральному кону фанерними профілями завбільшки з людський зріст відтворена мізансцена з одного зі спектаклів театру «Березіль», але це ще й функціонально: зі зворотного боку кожної фігури вміщено невеличкий екран, де показується фрагмент із фільму за участю тої чи того актори/актора «Березоля». А «дах» двоповерхової конструкції в глибині залу присвячений цькуванню «Землі» — голос з динаміків читає вірш-пасквіль Дем’яна Бєдного про фільм Довженка, на екрані ж ідуть великі кадри: одразу зрозуміло, де геній, а де лиходійство.
Це лише найпомітніші точки виставки, але вона вся, повторюю, варта уваги. Іван Козленко наполягає, що «ВУФКУ: Lost & Found» має стати початком давно вже затребуваного музею українського кіна.
Старт справді переконливий. Сподіваюся, все вийде, як задумано.
