Доволі камерна і затишна експозиція мистецтва батика чарує і підкуповує шляхетним матеріалом — шовком, з яким нерозривно пов’язана ця техніка декорування тканини, що зазвичай ототожнюється з гармонією візуального і тактильного відчуття і має особливу притягальну силу завдяки поетичній наснаженості. Хоча мрія автора ідеї і куратора проекту «Український батик» старшого наукового співробітника музею Наталії Нікітіної здійснилася лише частково: виставковий зал першого поверху вміщує, на жаль, менш ніж половину музейної збірки цього різновиду художнього текстилю. Проте Н. Нікітіна вдало вибрала і презентувала найбільш знакові музейні твори в цій царині: 20 робіт українських митців у техніках холодного та гарячого батика, вільного розпису по тканині, які точно окреслюють еволюцію розвитку українського батика впродовж другої половини ХХ — початку ХХІ століть.
Експозиція занурює глядача в історію цього вишуканого виду мистецтва. Давши перші паростки на благодатному ґрунті національної культури середини ХХ століття, очевидно, батик від початку розвивався виключно на засадах народно-поетичної орнаментики і переважно в руслі ужиткового мистецтва в формах хусток і шаликів, про що яскраво свідчать твори таких корифеїв, як Марфа Тимченко («Хустина на абажур», 1954 р.), Олександр Пащенко («Хустина»,1950-ті рр., «Косинка», сер. 1950-х рр.), Віра Лимаренко (декоративні тканини «Український мотив», «Квіти», 1960 р.).
Важливим процесом від середини 1960-х було становлення професійної школи «українського батика», особливо в таких великих центрах декоративно-прикладного мистецтва, як Київ і Львів. Тому наступний етап розвитку батиків віддзеркалює намагання українських художників-текстильників освоювати декоративно-монументальні форми мистецтва. Ціла плеяда майстерних митцiв-текстильників Києва, відомих своєю успішною діяльністю на таких гігантах художньої промисловості, як Київський і Дарницький шовкові комбінати, водночас працювала і у ділянці інтер’єрного батикового текстилю, про що свідчить мистецька практика 1970—1980-х. Запровадження у цей період батика у формах декоративних панно і завіс в інтер’єрах громадських споруд поклало початок новому розумінню цього виду мистецтва. Саме в цей період українські зодчі усвідомили, що батик — це один із найбільш ефектних видів декоративного мистецтва в архітектурі, і він, як i гобелен, має широкий спектр емоційної дії, такі ж засоби колористичного та композиційного розмаїття, але значно мобільніший у виконанні, ніж ткані твори.
НАДІЯ ГРИБАНЬ. «ТИХИЙ ШЕПІТ ТРАВ». 1983 Р. ШОВК, БАТИК
Інтер’єрний батиковий текстиль в експозиції презентують ліричні за характером панно в пейзажному і натюрмортному жанрах таких висококласних художників, як Надія Грибань («Цвітіння», 1980; «Тихій шепіт трав», 1983), Тамара Мороз («Трави», 1987, «Квіти», 1989), Наталія Кияниця («Пробудження», 1987, «Вечірній дзвін», 1988). Шедеври цих мисткинь дарують глядачу не тільки естетичну насолоду, а й усвідомлення того, що батик за своєю природою — мистецтво синтетичне, яке можливо розглядати у сукупності: i як декоративне мистецтво, і як новий тип графіки чи живопису, бо, власне, це — комбінація графічно-живописного мистецтва i технології текстильника.
Поширення такого цікавого явища, як «образотворчий батик» у 1990-х рр., реалізація власних авторських концепцій з оригінальними проявами батикового малярства у 2000-х рр. прочитуються в живописі на шовку Тетяни Мисковець («Замок над хмарами», 1996 р.), Наталії Гронської («Світло в темряві» з серії «Віщі сни», 2009 р.), Олександра Литвина (триптих «Чорний ліс», 1988), Лариси Лукаш («Чарівна осінь або перший сніг», 2015) та ін. Це умовні фігуративні й абстрактні батикові композиції, кожна з яких виконана в суто індивідуальній художній манері, ретельно відпрацьована, побудована на найтонших нюансах колірних поєднань i вимагає уважного спілкування з глядачем. Вони дають чітке уявлення про ті образно-пластичні трансформації, які відбуваються в мистецтві українського батика останніх десятиліть. І, насамперед, — це устремління до більш ускладненого філософського образно-асоціативного мислення, до використання різноманітних авторських технік гарячого та холодного батика на тлі незмінного тяжіння до засад національного образотворення.
В музейній експозиції НМУНДМ глядач ніби заново відкриває для себе численні можливості батикової техніки, знаходить оригінальні образні й пластичні інтерпретації навколишнього світу, відтворені талановитими українськими текстильниками, остаточно переконуючись у тому, що батик — це найпрекрасніше з мистецтв, яке може збагатити архітектуру громадських і житлових споруд, а, головне, наповнити людські душі умиротворенням та сердечним теплом.
Виставка триватиме до 1 січня 2020 р.
