«Світ ненавидить зміни і, як правило, три з чотирьох інноваційних ідей зазнають невдачі», — констатує адмірал Джеймс Ставрідіс, колишній Верховний Головнокомандувач Об’єднаних Збройних сил НАТО в Європі.
Безумовно, світ є неоднорідним і не всі держави в національній культурі мають технологічний центр гравітації. Але, ті, що зрозуміли важливість технологій не на словах — у реальних справах, мають гарні результати.
Уважно подивиться на Швецію, Норвегію або на США з їхніми технопарками і хай-тек хабами. Це все створили конкретні люди, що є носіями високотехнологічної ментальності. В ХХІ столітті бути високорозвиненою нацією означає бути членом клубу високих технологій — це не виняток, а правило сучасності.
У офісі однієї з норвезьких хай-тек компаній, співпрацівники якої творять цілий світ у виробах розміром з булавочне (!) вушко, побачив робочу кімнату з чудовим видом на ліс — у ній розташовані зручні крісла-лежанки, де співробітники напівлежачи з прикритими очами... думають. Генерувати прагматичні інноваційні ідеї є важливою частиною їхньої роботи і за це їм добре платять... Почув там цікаву фразу зі знайомим кожному українцю словом «жнива»: We are already reaping benefits of implemented technologies — ми вже пожинаємо плоди запроваджених технологій. Ось такими можуть бути жнива...
Норвежці добре знають і глибоко розуміють слово «технології». Воно в них постійно на слуху, особливо серед молоді. Держава підтримує перспективні стартапи, створила для них привабливі податкові умови, щорічно відкриває цільові державні гранти та навіть ангельські інвестиції за результатами тематичних конкурсів. Норвезький уряд зміг перебудувати економіку з ресурсно-орієнтованої на технологічно-перспективну — звичайно, це відбулося не за один рік і не все було гладко на цьому шляху: були запеклі дебати, мали місце різні точки зору — і це нормально, але перемогли розум, мудрість еліти і спрямованість нації в майбутнє. Величезний приріст ВВП одночасно зі зростанням стандартів життя населення — гарний результат...
А що Україна? Безумовно, Україна має таланти — і це не лише про відомий телепроект. Це про чудову політехнічну школу, хай-тек традиції й інтелект — усе це є в нашій нації. Водночас виникає нериторичне запитання: чи правильно і повноцінно реалізується цей величезний потенціал? Потенційно ми в змозі досить швидко технологічно стрибнути вперед — пишу про це маючі п’ятирічний досвід керівництва високотехнологічною українською кампанією UA.RPA («Українська агенція з перспективних науково-технічних розробок»), що демонструє позитивні результати в сфері розвитку сучасних технологій подвійного використання, отримала міжнародний сертифікат TRACE прозорості ведення бізнесу та створила конкретний бізнес-кейс інвестиційної привабливості.
Чи все за ці п’ять років відбувалося класно і держава сприяла розвитку оборонних інновацій? На жаль, ні. Багато гравців на українському ринку озброєнь «звикли» до двоїстих стандартів. Це коли публічно все нібито виглядає чудово, говоряться красиві слова про інновації та їхнє впровадження в життя, але в реальному житті — з точністю до навпаки... За ці роки ми пройшли через вибивання дверей у офісі, пряме лобіювання владними персоналіями власних бізнес-інтересів і багато іншого... Чи працювало це на оборону України? Можна абсолютно точно констатувати — ні. Це її підривало...
Сьогодні ситуація має індикатори позитивних змін. Дуже хотілося б закріпити ці тенденції — незалежно від форми власності оборонний бізнес в Україні має бути прозорим, позбавленим диктатури колишніх радянських підходів, із рівними правилами ведення бізнесу для державних і приватних гравців. Знаю, що це є мрією багатьох доброчесних підприємців приватного сектору оборонної індустрії України.
Які кроки доцільно здійснити? Звичайно, можна винаходити велосипед..., але краще взяти те, що вже працює і працює добре. В останні роки тема «імплементації стандартів НАТО» стала сильно заполітизованою в Україні, при цьому професійні деталі часто залишалися за бортом та робилися речі, що відірвані від мети цієї самої імплементації — досягнення взаємосумісності з країнами НАТО згідно з NATO Policy for Interoperability, в даному разі взаємосумісності оборонно-промислового комплексу. Це принципова річ, без якої Україні важко буде стати частиною західного індустріального оборонного комьюніті, провести оновлення озброєння і військової техніки та, що є вкрай важливим, отримати серйозний інвестиційний пакет на розвиток оборонного виробництва України.
Що маємо запозичити в колег з НАТО?
По-перше, пріоритети трансформацій. В Україні більшість трансформацій у оборонній сфері традиційно прив’язані до організаційно-штатних змін — у НАТО цей напрям точно не в першій десятці. А ось зміни, пов’язані з новітніми технологіями — в пріоритетах. До того ж нав’язана Україні війна нової генерації є технологічною за суттю і вистояти в ній буде важко без внутрішніх технологічних трансформацій. У цих питаннях досвід НАТО знов може допомогти — насамперед доцільно відкрити в Міноборони «двері» щодо впровадження сучасних оборонних технологій із визначенням відповідальної і повноважної топ-посадової особи. Було б також доречним створити відповідний підрозділ РНБОУ з технологічних трансформацій у Секторі безпеки й оборони з залученням представників приватного сектору які експертної групи.
По-друге, воєнно-технічну політику. В НАТО є гарна публікація — NATO Policy for Systems Life Cycle Management (Політика НАТО щодо управління життєвим циклом систем). Цей документ визначає життєвий цикл озброєння та військової техніки (ОВТ) з врахуванням вартості, графіку створення, якості, операційного середовища, інтегрованої логістичної підтримки, інноваційності та ін., а також апаратних, програмних та людських елементів зазначених систем. Було б доречним прийняти цю Політику на законодавчому рівні з відповідним пакетом публікацій НАТО щодо її реалізації.
По-третє, державне розуміння, що в оборонній сфері дешеве не означає якісне й ефективне. Менша ціна на вироб як основного критерію має працювати в тих сегментах, де ринок уже визначив і ціни, і якість — предмети обмундирування, продукти харчування, послуги тощо. На відміну від цього впровадження високотехнологічних рішень у вироби оборонного призначення має принципові особливості, в намаганні в будь-який спосіб здешевити таку продукцію є велика небезпека закупівлі для війська морально застарілого виробу чи системи, а також підтвердження старого як світ принципу — «скупий платить двічі» через ризики недостатньої надійності й можливості відмов таких виробів. Саме тому в НАТО дуже прискіпливо ставляться до формування вимог до бойових і операційних спроможностей — усе оборонне планування побудовано саме на базі доцільних спроможностей. У цьому контексті слід звернути увагу на документи NATO Guidanceon Life Cycle Cost (ALCCP-1) та Phased Armaments Programming System(AAP-20).
По-четверте, менеджмент закупівель для потреб оборони. Публікація NATO System Life Cycle Stagesand Processes (AAP-48) може допомогти нашим політикам і військовим думати категоріями вартості життєвого циклу систем ОВТ, а не лише закупочної ціни окремого зразка і, звичайно, відійти від колишньої радянської регуляції рентабельності з нав’язуванням виробнику ОВТ жорсткої цінової політики розрахунково-калькуляційними матеріалами (РКМ), що потребують погодження з замовником. Де речі, в західних колег РКМ викликають професійне здивування і не розуміння чому цей стандарт сталінської епохи досі живучий в Україні...
По-п’яте, стимулювання інновацій у оборонно-промисловому комплексі. На жаль, у нас існують підходи «середня температура по лікарні» — зарплату висококваліфікованого інженера-розробника держава нормативно прив’язала до середньої у галузі. За подібну роботу за кордоном український інженер отримуватиме в рази більше, і це підживлює найсерйознішу проблему національного рівня — відтік мізків. Додайте сюди затрати на проведення інноваційних розробок, які часто лягають на плечі виробників і ніяк не враховуються в зловісних РКМ на готовий виріб, і картина буде «маслом». За таких умов буде вкрай важко завоювати та утримати технологічну перевагу на полі бою...
...У Пентагоні нещодавно відкрили новітній проект під назвою JEDI («Джедаї»). Хотів би нагадати, що Джедаї є ключовими персонажами «Зоряних війн», рицарями-миротворцями... В реальності JEDI розшифровується як Joint Enterprise Defense Infrastructure — великий оборонний контракт на закупівлю хмарних комп’ютерних рішень і обчислень у інтересах оборони США на загальну суму 10 млрд доларів. У його основі — хмарні технології, як важливий елемент оборонної інфраструктури, що в поєднанні зі штучним інтелектом надають США колосальні можливості для отримання технологічної переваги над супротивником в новітньому домені збройної боротьби — інформаційному... і вже сьогодні формують необхідні умови для переваги (і перемоги) у високотехнологічній війні нового типу, якщо вона виникне завтра.
«Ви маєте відповідати на виклик, якщо справді вірите у важливість результату... Щоб змусити інших стрибнути в невідоме разом із вами потрібна не лише геніальна ідея, а й внутрішня впевненість у собі, якою захоплюються інші», — мудрі слова адмірала Ставрідіса. Вони не лише про геополітику, це також про державне лідерство, професійну мудрість та характер національної еліти...
